Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Danilenko.doc
Скачиваний:
277
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
849.41 Кб
Скачать

Глава 2. Дизайнерська освіта за кордоном у другій половині XX століття.

2.1. Початок масової підготовки дипломованих дизайнерів

Масова підготовка дипломованих дизайнерів розпочалася тільки після другої світової війни, у 50-ті роки. Окрім Німеччини, де наступницею Баугаузу виникла по війні Ульмська школа, викладанню дизайну стали надавати все більшої уваги у Великій І Британії, США, Франції, країнах Північної Європи. У 80-ті роки дизайнерська освіта зазнає бурхливого розвитку в країнах Південно-Східної Азії, в Австралії та Новій Зеландії.

До міжнародних довідників, що почали виходити з 70-х років і продовжують вида- і ватися нині, увійшли відомості про понад 400 провідних навчальних закладів дизайнер-1 ського спрямування. Статистика цих документів говорить про те, що в кожному з таких І закладів навчається від 100 до 2000 студентів, а всього одночасно навчаються понад І 50 тисяч чоловік. З урахуванням викладачів та дизайнерів-практиків, що підвищують $ свою кваліфікацію, загальна кількість фахівців, охоплених системою вищої (без ураху- І вання початкових ланок) дизайнерської освіти, перевищує сьогодні у світі 100 тисяч р осіб.

Починаючи з 80-х років, на перше місце стали виходити навчальні заклади типу академій, університетів, що мають широкі міжнародні зв'язки. У таких закладах навчаються, як правило, студенти з усього світу, та ще до того багато дизайнерів-практиків, педагогів та науковців підвищують там свою кваліфікацію.

Погляньмо на деякі провідні дизайнерські школи останніх десятиліть.

2.2. Досвід Ульмської школи

Найяскравішим явищем 50-60-х років у галузі дизайнерської педагогіки було Вище училище дизайну в Ульмі (Німеччина). Воно було створене за програмою, яку запропонував учень Баугауза Макс Білль, як інституція-спадкоємець веимарської школи. Школу в Ульмі було відкрито 1953 року, необхідні фінансові засоби для її створення виділено в рамках «плану Маршалла». Початок діяльності Вищого училища дизайну був відзначений безкомпромісним продовженням мистецьких традицій Баугауза. Споруда цієї школи, яку спланував Макс Білль, включала мистецькі ательє і ювелірні майстерні. «Ми дивимось на мистецтво як на найвищу форму прояву життя, — писав він 1952 року, — і прагнемо надати життю вишуканості твору мистецтва. Ми хочемо, подібно, як це прокламував Анрі Ван де Вільде, поборювати огидне за допомогою красивого, доброго, практичного.-Наша мета не зводиться до виробництва заради споживання. Нам потрібні не просто механізми, а речі, які перебувають в гармонійному зв'язку з нашими життєвими умовами».

Проте невдовзі дехто з молодих доцентів Вищого училища дизайну, а передусім аргентинець Томас Мальдонадо, заявив про свою незгоду з таким трактуванням завдань дизайну і оголосив, що «продовження традицій Баугауза сьогодні означає певною мірою розрив з Баугаузом». У першу чергу з програми мало бути вигнане чисте мистецтво. Макс Білль, до того керівник Вищого училища дизайну, не відчував ані найменшого бажання боротися з більшістю в запланованій колегії директорів. Він залишив посаду в Ульмі 1957 року. На передній край освіти вийшло знауковлення дизайну. З'явилися такі предмети, як методологія, теорія науки та операційний аналіз. Був узятий твердий курс на оцінку творчої оформлювальної діяльності згідно з раціоналізованими крите- і ріями науковості. З різкою критикою цієї позиції виступив швейцарський соціолог та культуролог Люсіус Буркгардт: «Після того як сто п'ятдесят років розвитку промисловості та п'ятдесят років поступу мистецтва модерну довели, що форма предметів ніколи не визначається самими лише вимогами до них і що через те пошук стилю, що назива- ! ється «свобода від стилю», є не чим іншим, як милими серцю манівцями людських ілюзій, важко зрозуміти деякі сучасні тенденції: що не 1919 року, не 1929-го, а саме

21

1959-го, після кризи, пов'язаної з іменем Макса Білля, ще раз була зроблена спроба висунути позитивізм доцільності та з цієї позиції таврувати як «формалістичну» кожну форму, якої не можна пояснити з технічних даностей. Ця зневага до питань стилю призводить до того, що майже всі предмети, які ульмські студенти виготовляють (якщо лиш не йдеться про бормашини) містять значну частку «формалізму».

А втім, Вище училище дизайну в Ульмі, яке 1968 року через брак фінансування урядом землі Баден-Вюртемберг було закрите, може похвалитися як мінімум двома безсумнівними успіхами. По-перше, через наближення до науковості розвинулось, зокрема, те, що ми нині називаємо системним дизайном, — а саме, не таке мислення, 'що є замкнене в рамках окремих, ізольованих один від одного предметів, а планування цілісних систем та процесів у них. По-друге, завдяки збільшенню замовлень від промисловості (назвемо тут, наприклад, компанію «Люфтганза») вдалося чіткіше сформулювати завдання та окреслити сферу застосування корпоративного дизайну і підтвердити його незаперечну важливість для сучасного суспільства. Уроки Ульмської школи дали потужні імпульси до розбудови дизайнерської освіти в багатьох країнах.

22

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]