Глава 12. Екологічне знання в дизайні

12.1. Загальне поняття про екологію

Дизайн є проектною діяльністю у сфері матеріальної культури. Це значить, що він безпосередньо впливає на створюваний людиною штучний світ. А творити його треба так, щоб не шкодити людям, щоб не просувати людство до самознищення. Через це про­фесійне дизайнерське мислення повинно мати у своєму складі компоненти екологіч­ного мислення. Останнє виникає на ґрунті знань з галузі екології. Розглянемо загальні відомості про такі знання за В.Кучерявим [44].

Екологія — від грецького «ойкос» — дім, помешкання, місцезнаходження. Сам термін «екологія» був уперше вжитий німецьким біологом Е.Геккелем у 1866 році. Сьогодні це слово для багатьох означає «спільність людини і навколишнього середовища». Екологія є відносно молодою біологічною наукою, хоча перші ботаніко географічні дослідження екологічного характеру відомі з давніх-давен. Вони пов'язані з такими центрами стародавньої культури, як Китай, Єгипет, Індія. Витоки сучасної екології знаходяться й у Стародавній Греції — у працях Геракліта, Гіппократа, Аристотеля, Теофраста Ерезійського, Плінія Старшого та деяких інших філософів містилися повідомлення екологічного характеру. В Україні перші спроби екологічного підходу до природо-охоронної справи відомі ще з часів Ярослава Мудрого. У його «Руській правді» — правничому кодексі Київської Русі - на початку XI століття вже існувала система правової оцінки використання природних ресурсів і передбачалася кара за збитки, заподіяні довкіллю. У добу Відродження тривало нагромадження даних про рослинний та тваринний світ. Перші систематики у своїх працях передали нащад­кам відомості екологічного характеру.

Другий етап розвитку екологічних знань охоплює XVIII та XIX століття, коли відбулися великі ботаніко-географічні дослідження. В Україні на початку цього періоду, тобто на схилі доби Гетьманщини, ще зберігалися природоохоронні традиції. Як і у княжі часи, регламентувалися охорона лісів і байраків, полювання, рибальство, бджолярство, садівництво.

Третій етап розвитку екологічних знань охоплює кінець XIX - першу половину XX століття і пов'язаний із системними екологічними дослідженнями. У цей період розви­ток екосистемного аналізу сприяв виникненню вчення про біосферу та ноосферу вели­кого українського вченого В.Вернадського.

Майбутній стан біосфери В.Вернадський назвав ноосферою, перейнявши цей термін у французьких учених Е.Леруа та П.Тайяра де Шардена, котрі були слухачами його курсу полемічних лекцій у Сорбонні. Ці слухачі лекцій Вернадського, розвиваючи його ідеї, розробили ідеалістичну теорію ноосфери, а також теосфери («тео» - від грецького «бог»).

Натомість матеріалістом Вернадським сутність закону ноосфери (подаємо у дуже стислій версії) викладено так: біосфера неминуче перетвориться на ноосферу, тобто сферу, де людський розум буде відігравати домінуючу роль у розвитку системи людина - природа. При цьому В.Вернадський визначав, що людина, як і вся жива речовина, є певною функцією біосфери, що людина в усіх її проявах становить певну закономірну частину будови біосфери. Він визначав, що вибух наукової думки в XX столітті був підготований усім минулим біосфери і має глибинні корені. Цивілізація не може пере­риватися і знищитися, оскільки це велике природне явище, яке відповідає встановленій організованості біосфери.

Розмірковуючи над ідеями В.Вернадського, Е.Леруа та П.Тайяра де Шардена і, певною мірою, російського релігійного філософа П. Флоренського, сучасний вчений М.Реймерс зазначає: «Мрія і віра врешті-решт світлі, але надто далекі від реальності і недостатні ані як науковий прогноз, ані як визначення закону ноосфери, хоча сам закон ноосфери справедливий». Він точний у тому розумінні, що якщо людство не поч­не розумно регулювати свою чисельність і тиск на природу, узгоджуючись з її законами, біосфера у зміненому вигляді може зберегтися, але цивілізація, а не виключено і вид Homo Sapiens, загинуть. З цього робиться висновок, що «управляти люди будуть не при-юдою, а передусім со6ою” (підкреслення М. Реймерса). І в цьому суть закону ноосфери.

203

Сьогодні називати біосферу ноосферою завчасно. Діалектична взаємодія суспільства біосфери в ході історичного прогресу людства поступово перетворюється на управлін­ня спочатку окремими елементами біосфери, потім Ті частинами і, нарешті, всією біо­сферою у планетарному масштабі. До практичного розв'язання останнього завдання людству ще далеко, але в теоретичному плані воно актуальне вже тепер.

Не менш актуальною, і вже не в теоретичному, а в суто практичному плані, є серйоз­на необхідність вирішення нині таких важливих проблем, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення довкілля промисловими відходами, запобігання знищенню природних угрупувань, збереження генофонду рослинного та тва-шного світу. Екологічні знання дають розуміння того, як досягти симбіозу техніки, виробництва і природи — цих не узгоджених нині компонентів біосфери і соціосфери. Іроектувальники сучасного життя, у тому числі дизайнери, повинні добре осмислювати слова В. Вернадського: «... перед людиною відкривається велике майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свою працю на самознищення».

Тож не дарма сьогодні біологічна наука екологія швидко розвивається, здобуваю­чи все нове й нове знання. Це знання структурується у фундаментальний та прикладний блоки. До фундаментального блоку належать історія екології, а також ще низка еколо-гій: організмів, популяцій, біоценозів, екосистематологія, глобальна екологія. Цей фун­даментальний блок живить знанням прикладні дисципліни, до яких у недалекому май­бутньому приєднається і дизайнерська екологія, процес формування котрої відбуваєть­ся зараз.

Така структура віддзеркалює стан екології в цілому як інтегральної науки про вижи­вання людства. Вона об'єднує три основних напрями: природничий (яким повинні перейматися професіонали природничих галузей), соціальний, технологічний — оці вже безпосередньо впливають на мислення проектувальників, у тому числі й дизайне­рів. Соціальний містить у собі всі «соціальні екології» — правову, економічну, культур­ну, освітню, етноекологію, екологію духу. Технологічний містить у собі інженерну, промислову, сільськогосподарську, радіологічну, міську (урбоекологію) та інші.

Галузі екології формуються неоднорідно, а тому характеризуються різними повнотою та обсягом. Сьогодні налічується близько 50 розгалужень екологічної науки і ще рано говорити про завершення поділу екології на окремі галузі. За словами відомого еколога М.Реймерса, «екологія як така — лише фундаментальна основа для природоохоронного і середовищеохоронного знання, є основа невід'ємна і абсолютно необхідна. Усе інше — пише її прикладні сфери. Усі вони мають свої постулати і теоретичні узагальнення, які базуються на екологічному фундаменті» [56].