16. Критика лібералізму та марксизму у концепції соціалізму о.Шпенглера.

Критика лібералізму та марксизму у концепції соціалізму о.Шпенглера.

Критика Шпенглером лібералізму ґрунтується на його культурній концепції. У творі «Прусацтво і соціалізм» він протиставляє пруський та англійський типи, які, хоча й належать до фаустівського типу культури, характеризуються принципово різними способами державної організації.

Англійський народ описаний Шпенглером як «острівний», такий, в основі формування якого лежать інстинкти вікінгів. Англійське society має бездержавне мислення через те, що «морські розбійники» (англійці) розуміють господарське життя як боротьбу за здобич. Феодальна система, що існувала ще за часів норманів, сформувала і світогляд сучасних англійців, що видно на прикладі торгових компаній: їх мета – не піднімати народний добробут, а досягнення добробуту окремих осіб. Отже, особливість англійської ліберальної держави – те, що вона ніяк не торкається приватної особи і взагалі не ставить цій особі вимог. Навпаки, на місце держави поставлене поняття вільної приватної особи, яка у своїй відчуженості від держави і навіть ворожості до неї постійно прагне до боротьби за власне існування, оскільки тільки так можна виявити старі інстинкти вікінгів.

Шпенглер визначає англійську політику як політику приватних осіб та їх групових інтересів, які і складають так званий парламентський уряд. Лібералізм в англійському розумінні – це коли держава сама по собі і кожен сам по собі.

Пруське ж суспільство грунтується на інших засадах: кожен за себе – це по-англійськи, всі за всіх – це по-пруськи. Пруський дух виховав сильну і глибоку класову свідомість, загальне прагнення не до спокою, а до праці – для всіх, для цілого, для держави. Німцю властиве природжене відчуття рангу і поглинення одиничної волі загальною. Але це не стадне почуття, а навпаки, почуття дуже сильне і вільне, із ним пов`язана глибока внутрішня незалежність. Цікава теза Шпенглера про те, що соціальні обов`язки забезпечують людині суверенітет її внутрішнього світу, який не поєднується із системою соціальних прав, котрі втілюють індивідуалістичний ідеал. Англієць платить за свою практичну свободу свободою внутрішньою: він – внутрішній раб. У нього є приватне життя, але немає індивідуального мислення.

Протилежними пруський та англійський типи є і у ставленні до праці. Пруська соціалістична етика вчить: у житті справа не у щасті, а в праці, тобто виконанні свого обов`язку. Мета життя англійця – стати багатим, щоб йому більш не треба було працювати. Це формула для країни без держави , для егоїстичних вікінгів. У пруській же формулі закладена боротьба за щастя не окремих осіб, а цілого, що Шпенглер вважає істинно соціалістичною ідеєю.

Таким чином, англійський народ виріс на різниці між багатим і бідним, пруський – на різниці між повелінням і підкоренням. Демократія в Англії значить можливість для кожного стати багатим, демократія у Прусії – можливість досягти вищого ступеню соціальної ієрархії завдяки своїм здібностям. Це два устрої людських відносин, один із яких заснований на багатстві, а другий – на авторитеті.

Шпенглер пише: Прусія є державою у найсправжнішому сенсі цього слова. Приватних осіб там не могло бути взагалі, тому що кожен у цій державі функціонував подібно до частини організму або машини, виконуючи свою роль. Тому управління не може знаходитися в руках приватних осіб, як при парламентаризмі англійського зразка.

Істинно прусська ідея – ідея надання кожному права «повиноваться и повелевать». Ніяких організацій, партій, професійних політиків і періодичних виборів – ось що відповідає німецьким, а не англійським інстинктам. Саме це гарантувало б відбір здібних до влади людей. У прусській системі потрібна тільки одна рада зі стійким складом, а не дві, як в англійському парламенті. (Все одно виборці не мають жодного впливу на склад партій, а вирішують тільки, яка з них має правити). Уся безплідність пруського парламентаризму походить від того, що народу, який призначений зовсім для іншого порядку, нав`язаний порядок, йому невластивий. Через це пруський народ, на думку Шпенглера, користується своїм виборчим правом неефективно, створюючи неправильну картину того, що ж цьому народу потрібно.

Парламентаризм у Прусії є лише системою зовнішніх умовностей. У Пруссії парламентський метод управління – це метод заради методу, а в Англії він витікає із самої організації цього торгового народу. Англійська опозиція – необхідна складова уряду; німецька опозиція заперечує існування не тільки іншої партії, але й самого уряду, і один тільки цей факт уже виключає існування парламентського управління.

Республіка, таким чином, за Шпенглером означає правління приватної особи, якій щастить у справах, який може оплатити свій вплив і своє обрання.

Як форму управління для Прусії Шпенглер пропонує соціалістичну монархію – єдність, у якій кожен, залежно від своєї соціалістичної цінності, свого таланту, дисципліни, внутрішньої енергії, почуття духовної спільності з іншим стає на місце, яке йому підходить; це загальна трудова повинність. Замість парламенту така держава має очолюватися адміністративною радою (аналог ради робочих депутатів).

Дещо складніше усе з критикою Маркса. Шпенглер вважає, що четвертий стан, тобто робітники, є фактом, а не ідеєю. Маркс же спробував підняти цей факт на висоту ідеї. Протиріччя двох інстинктів двох германських рас він підмінив матеріальним протиріччям 2 станів: пролетаріату присвоєна прусська ідея соціалізму, 3 стану – англійська ідея капіталізму. Маркс не розрізняє стан і клас: стан – етичне поняття, тобто вираз ідеї, а клас – поняття суто господарське. Отже, становий ідеал у Маркса перетворився на класовий інтерес. Тільки в Англії існує поділ класів за багатством, у Прусії ж, як я вже казала, цей поділ відбувається за службовим становище. Тому Маркс мислить суто по-англійськи (егоїстично). У нього є тільки буржуа і пролетарі, тобто грабіжники і пограбовані, точно в дусі вікінгів. Маркс пропонує робітникам замінити свою роль на роль грабіжника, тобто експропріювати експропрійоване. Отже, на думку Шпенглера, Маркс проповідує презирство до праці. В Англії робітник – раб у моральному відношенні. Праця в Маркса позбавлена моральної глибини, це тільки засіб стати багатим і більше не працювати. Забастовка у Маркса – природна зброя для боротьби між торгівцями і робітниками, а це свідчить про несоціалістичність марксизму, адже у державі Шпенглера праця – не товар, а обов’язок стосовно цілого. Заробітна плата повинна регулюватися державою, планомірно розподіляючись за професіями, в інтересах усього народу, а не одного професійного класу.

Держава не входить у мислення Маркса. Для нього мислима тільки боротьба, лише диктатура доброї або злої партії. Матеріалістичне розуміння історії – це англійське розуміння, яке нині віджило своє (ХІХ ст.. – час природничих наук, ХХ ст. – час психології). Маркс є критиком, а не творцем, тому що так і не запропонував свою форму державного устрою.

Помилка Маркса в тому, що він поширив картину промислової Англії, сприняйту до того ж дуже схематично, на весь світ. Його ж господарська система годиться тільки для Англії.

Марксизм – не ідея, а поєднання рис і форм двох ідей. Шпенглер протиставляє марксизм істинному соціалізму: другий є дійсністю вищого порядку, а марксизм – лише літературною ідеєю, яка рушиться у спробах здійснити саму себе.