6. Критика історицизму та релятивізму у політичній філософії л.Штрауса.

Критика історицизму та релятивізму у політичній філософії л.Штрауса.

Критика релятивізму та історицизму у політичній філософії Л.Штрауса

Моральний релятивізм (етичний релятивізм) — морально-ціннісна позиція, яка виходить із того, що усі можливі моральні норми та критерії оцінки цілком відносні й рівноцінні (рівно-не-цінні), оскільки не існує абсолютної системи моральних норм чи абсолютного критерію. За цим підходом ніякого абсолютного, універсального добра та зла не існує, існують лише відносні та локальні, в рамках конкретних суспільств та історичних періодів, системи моралі. Усі вони нічим не кращі й не гірші одна за одну, оскільки не існує критерію, за допомогою якого їх можна було б оцінювати, — адже усі критерії самі є релятивними.

Історицизм - віра в те, що філософські пояснення історичного знання забезпечує підгрунтя і розумне пояснення, основну причину для правильного знання про людську діяльність і здобутки, досягнення. Він розглядає всебічну, вичерпну реконструкцію соціальних і культурологічних наук, оскільки вони грунтуються, спираються на припущення і методи, чужі такому принципові.

Лео Штраус ( ньому. Leo Strauss , 1899 - 1973) - американський політичний філософ, історик політичної філософії, культуролог. Працював у Чиказькому університеті, читав курси з історії політичної думки.Класична політична філософія виникає разом з кризою традиції, а тому консерватизм який на неї орієнтується не є традиціоналізмом або реакцією на раціоналізм Нового часу і Французьку революцію. Погляд на політику у такого філософа такий самий як і у свідомого громадянина і політичного діяча, але філософ бачить далі у цій перспективі. Він шукає кращий політичний лад. Представник класичної політичної філософії шукає кращий із можливих політичних режимів; він бачить в кожному політичному «формуванні» специфічний спосіб життя, стиль життя – і оцінює який з них кращий.

Історицист відкидає все постійне в людській природі і в історії. «Типічний для 20 ст. історицизм вимагає, щоб кожне покоління наново тлумачило минуле на основі свого досвіду, дивлячись у власне майбутнє». Історицизм, на відміну від німецького ідеалізму і романтизму які його породили, є уже не споглядальним, а активістським; таким що потребує перегляду всього минулого, яке ставиться в залежність від майбутнього. Але сам історицизм належить історії і його потребу можна прикласти до нього самого; в такому випадку він виражає лише умонастрої одного двох поколінь і в свій час зміниться позицією, яка вже не буде історициською. При послідовному проведенню історициського погляду ми прийдемо до нігілізму; який обернеться політичним конформізмом. Саме це сталося в 1933 р. з двома філософами яких цінував Штраус – Хайдегером і шмідтом. Історициський релятивізм привів їх до елімінації будь-якої стійкої етичної системи координат.

Антропоцентризм здавна іменується в Європі гуманізмом. Продовжуючи традицію німецьких консерваторів, Штраус піддає критиці той варіант гуманізму ( «гумунітаризму»), котрий зводиться до релятивізму. Всі позиції тут однаково істинні і однаково ні ( істинні – для тих хто їх розділяє, тобто «зсередини», а неправдиві – для сторонників інших, тобто «ззовні»). Критикувати їх не можна але можна зрозуміти: у мене своя перспектива, інші мають право на власні; те ж саме відноситься і до суспільства. Таке мирне «співіснування» здається симпатичним та щедрим. Але тоді різниця між цивілізацією та канібалізмом є справа смаку і «цінностей» - ми просто знаходимось в іншій історичній ситуації. Проте історичні ситуації міняються, і ніяк не можна виключити те, що канібалізм за інших умов знову стане «продуктивним». Сторонник такого релятивізму. Наприклад Рорті, може заявити що він обирає і відстоює цінності цивілізації - такий його моральний вибір; але його позиція може бути позначена просто як «пропаганда», оскільки підстави для вибору залишаються довільними, а пропаганда на користь канібалізму (націоналізм, сталінізм, якісь тоталітарні секти) може виявитись сильніша. Свавілля в області цінностей робить силу єдиним критерієм відбору. Бо всякий раз річ йде про цінності того чи іншого плем’я, тієї чи іншої культури або цивілізації. Ці цінності істинні якщо за ними стоять військові перемоги чи економічне панування: історію переможених пишуть переможці. Тезиси «гуманістів» перетворюються у власну протилежність, а їхня філософія стає обґрунтуванням права сильного. Для Штрауса «філософія в строгому сенсі слова є зусилля людини до звільнення від приватних передумов будь-якої «приватної» цивілізації або культури». Сьогоденні релятивісти з легкістю визнають право якого-небудь первісного плем’я на систему ідей і вірувань як абсолютної істини, але критикують тих, хто продовжує вважати Біблію боговідвертою книгою або являється платонником у філософії. Будь-якого носія якоїсь послідовної позиції вони записують у «фундаменталісти», «реакціонери», називають його точку зору «провінційною». Фундаменталісти відкидають велику традицію західної думки, яка утверджує можливість раціональної і універсальної етики, а все їхнє «симпатичне розуміння» звернене до далеких племен і культур ( сьогодні до них додались сексуальні та інші меншості) хоча представники всіх цих племен тримаються абсолютних цінностей і знати нічого не знають про подібне «розуміння».

Штраус розуміє загрозу фундаменталізму і абсолютизму, ворожих вільному пошуку істини. Проте релятивісти ведуть до хаосу, оскільки руйнують самі основи розумного співіснування людей, оскільки люди і суспільства, які проявляють насилля та ведуть війни на знищення в такому випадку настільки ж праві, настільки і ті, хто прагне до миру та справедливості.

7. Головні модерні ідеології та проблема їх співвідношення.