3. Політична наука як “вільне від цінностей” знання фактів у позитивістській методології.

Політична наука як “вільне від цінностей” знання фактів у позитивістській методології.

Слід зазначити, що за Лео Штраусом, політична наука є несумісною з політичною філософією та нефілософською. Політичну науку Штраус розглядає у двох смислах: як діяльність вчених-політологів і як дослідження політичного, які використовують методи природничих наук (прямий натяк на визначення позитивізму за Контом, хоча Лео вказує, що нинішнє розуміння позитивізму відрізняється від Контівського тим, що позитивісти в соціальних науках постулюють докорінну відмінність між цінностями і фактами, вважаючи, що в компетенцію науки входять лише фактичні судження: наукове знання не компетентне виносити оціночні судження, а тому повинне їх повністю відкинути).

Позитивістська соціальна наука «вільна від цінностей» чи «етично нейтральна»: вона нейтральна в конфлікті добра і зла. Це значить, що основи, яка була б загальною для всіх вчених, що працюють в галузі суспільних наук, можна досягнути лише в процесі звільнення і абстрагування від моральних суджень: моральна не чуттєвість виступає необхідною умовою наукового аналізу.

Така позиція позитивістів критикується Штраусом, оскільки жоден вчений, що працює в галузі суспільних наук не вільний від оціночних суджень, тому що весь час бореться з власними перевагами (предпочтениями), що не дозволяють йому бути безпристрасним. Позитивізм в соціальних науках призводить до конформізму і філістерства (наприклад, при розгляді демократії та авторитаризму, демократично налаштований вчений все одно вважає демократію самою по собі цінністю, хоча й не намагається дати їй оцінку).

Критика Штраусом позитивізму зводиться до наступних пунктів:

1. Неможливо вивчати соціальні феномени, не виносячи при цьому оціночних суджень; (невидимі оціночні судження ― наприклад, вчений, що вивчає відмінності між демократією та авторитаризмом, та є прихильником демократії, розглядає авторитаризм як карикатуру останньої)

2. Відмова від ціннісних суджень заснована на припущенні, що конфлікти між цінностями та різними системами цінностей не можуть бути вирішені людським розумом.

3. Надмірна перевага науково обґрунтованому знанню, призводить до недооцінки донаукового знання, що в свою чергу, має наслідком, прагнення позитивної соціальної науки обґрунтовувати самоочевидні факти чи явища.

4. Позитивізм перетворюється на історицизм, коли вивчаючи сутність людського суспільства, вчений може вважати таким сучасне йому західне суспільство, чи будь-який інший його тип. Роздуми про соціальні явища як історичні феномени, призводить до релятивізації сучасної науки.

Відмінності між історицизмом та позитивізмом:

1. Історицизм відкидає відмінності між фактами і цінностями, оскільки будь-яке розуміння передбачає певну оцінку;

2. Наука є лише однією із багатьох форм розумової орієнтації в світі, а не привілегійованою;

3. Не розглядає історичний процес як прогресивний та розумний;

4. Предмет соціальних наук за К.Поппером.

Предмет соціальних наук за К.Поппером.

Аналізуючи проблему методу соціальних наук з точки зору категорій сутності і явища , Поппер зазначає , що прихильники методологічного номіналізму (від лат. - Що відноситься до назв, імен ) занадто вузько розуміють задачу науки , зводячи її до простого опису поведінки предметів , а слова вважають лише корисними інструментами цього опису. Методологічні есенціалісти (лат. - сутність) вважають , що в науці справа не може обмежитися тільки описом фактів і подій, а наукове дослідження повинне осягнути сутність (закони) речей , щоб пояснити їх. Наука , згідно Поппера , повинна «знімати шар випадкового» і осягати сутність речей , яка завжди являє собою щось універсальне.

Проаналізувавши обидві протилежні методологічні позиції , британський мислитель приходить до висновку про те , що «методи природних наук являються в своїй основі номіналістичними, соціальна ж наука повинна прийняти методологічний есенціалізм». Чому ? Та хоча б тому , що в гуманітарному знанні події носять переважно якісний характер , тут має місце інтуїтивне їх розуміння і, що особливо важливо - предмети соціального пізнання глибоко історичні, тобто розвиваються, змінюються і вони можуть бути зрозумілі «тільки через свою історію» , за допомогою «історичних понять». Звідси випливає , що , по-перше , «соціальні науки повинні прийняти історичний метод», а по-друге , в цих науках ми не можемо говорити про зміни або розвиток, не припустивши якоїсь незмінної сутності , а отже , «не можемо не прийняти методологічний есенціалізм».

5. Предмет політичної філософії за Л.Штраусом. Критика позитивізму.