Тема 6 основи законодавства україни про соціальний захист

6.1 Поняття соціального страхування

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття за незалежних вiд них обставин, а також через старість та в iнших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення; створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними.

Пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, мають забезпечувати рiвень життя, не нижчий вiд прожиткового мiнiмуму, встановленого законом.

Загальнообов’язкове державне соцiальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття через незалежні вiд них обставини, а також через старість та в iнших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (ч. 1 ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування).

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соцiальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування залежно від страхового випадку існують такі види загальнообов’язкового державного соцiального страхування:

1. пенсійне страхування;

2. страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

3. медичне страхування;

4. страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

5. страхування на випадок безробіття;

6. інші види страхування, передбачені законами України.

6.2 Види пенсій за законодавством України

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про пенсійне забезпечення” громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, через інвалідність, у зв’язку зі втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Статтею 2 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” встановлюються види державних пенсій, зокрема, призначаються трудові пенсії:

1. за віком;

2. через інвалідність;

3. у разі втрати годувальника;

4. за вислугу років.

Згідно зі ст. 3 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, за додержання інших умов, передбачених законом:

1. особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, – за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

2. особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, – за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

3. члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, – за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

4. інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;

5. працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку України;

6. вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

7. особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій, пов’язаних з рятуванням людського життя, охороною державної, колективної та індивідуальної власності, а також з охороною правопорядку;

8. особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

9. члени сімей осіб, вказаних вище, і пенсіонерів з числа цих осіб – у разі втрати годувальника.

Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей встановлюються Законом України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”. Їм надається також право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України „Про пенсійне забезпечення”, незалежно від місця проходження військової служби. При цьому всі види грошового забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ враховуються нарівні із заробітною платою робітників і службовців.

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються Законом України „Про пенсійне забезпечення”.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали, захищаючи Батьківщину або виконуючи інші обов’язки військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов’язку (ч. 1 ст. 6 ЗУ „Про пенсійне забезпечення”).

Відповідно до ст. 12 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за віком мають:

1. чоловіки – після досягнення 60 років і зі стажем роботи не менше 25 років;

2. жінки – після досягнення 55 років і зі стажем роботи не менше 20 років.

Згідно зі ст. 23 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” пенсії через інвалідність призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок:

1. трудового каліцтва або професійного захворювання;

2. загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії через інвалідність призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Відповідно до ст. 37 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи перебували вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не перебували на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів для існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

1. діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки – за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

2. батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років;

3. один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

4. дід і бабуся – в разі відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Усі правила закону, що стосуються сімей померлих, відповідно поширюються (оскільки не обумовлено інше) і на сім’ї безвісти відсутніх, якщо безвісна відсутність годувальника засвідчена в установленому порядку.

Згідно зі ст. 51 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до ст. 52 ЗУ „Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за вислугу років мають:

1. окремі категорії працівників авіації та льотно-випробувального складу;

2. робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітені;

3. водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

4. механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз’їзних, приміського і внутріміського сполучення);

5. працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

6. робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання;

7. деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів;

8. працівники освіти, охорони здоров’я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів;

9. спортсмени.

Згідно з розділом III ЗУ „Про пенсійне забезпечення” соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, в разі відсутності права на трудову пенсію:

1. інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи;

2. особам, які досягли віку: чоловіки – 60, жінки – 55 років;

3. дітям – у разі втрати годувальника;

4. дітям-інвалідам віком до 16 років.