Стаття 203 цк встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, установлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо в зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3.6 Особисті немайнові права фізичних осіб та їх захист

Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом (ч. 1 ст. 269 ЦК).

Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

Особисті немайнові права тісно пов’язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Цивільним кодексом України та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Згідно зі ст. 271 ЦК зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (ч. 1 ст. 272 ЦК).

Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

Відповідно до ст. 273 ЦК органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов’язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов’язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Згідно зі ст. 274 ЦК обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Цивільним кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб (ч. 1 ст. 275 ЦК).

Відповідно до ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1. визнання права;

2. визнання правочину недійсним;

3. припинення дії, яка порушує право;

4. відновлення становища, яке існувало до порушення;

5. примусове виконання обов’язку в натурі;

6. зміна правовідношення;

7. припинення правовідношення;

8. відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9. відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10. визнання незаконними рішень, дій або бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 17 ЦК Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

У випадках, установлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та в спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 18 ЦК).

Відповідно до ст. 19 ЦК особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст. 20 ЦК право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, установлених законом.