Тема 5 основи трудового законодавства україни

5.1 Загальна характеристика трудового законодавства України

Законодавство про працю складається з Конституції України, Кодексу законів про працю України (КЗпП) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до Конституції та КЗпП, серед них: закони України „Про охорону праці”, „Про колективні договори та угоди”, „Про оплату праці”, „Про відпустки” тощо.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.

Держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю, гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб.

Використання примусової працi забороняється.

Кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом.

Громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 44 КУ тi, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економiчних i соцiальних iнтересiв.

Кожен, хто працює, має право на вiдпочинок (ч. 1 ст. 45 КУ).

Це право забезпечується наданням днiв щотижневого вiдпочинку, а також оплачуваної щорiчної вiдпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв, скороченої тривалостi праці в нiчний час.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Відповідно до ст. 1 КЗпП кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню її якості, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства, на першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно зі ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 5¹ КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

1. вільний вибір виду діяльності;

2. безплатне сприяння державними службами зайнятості в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

3. надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

4. безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

5. компенсацію (відповідно до законодавства) матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

6. правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.