3.7 Поняття та форми права власності

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК).

Стаття 317 ЦК встановлює зміст права власності. Відповідно до неї власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право володіння – забезпечення можливості фактичного утримання речі у сфері господарювання, фізичного її утримання, можливість власника впливати на річ.

Право користування – юридичне забезпечення можливості власника одержання від речі корисних влас­тивостей для задоволення своїх потреб або одержання від неї плодів і прибутків.

Право розпорядження – можливість визначити юридич­ну або фактичну долю речі.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Під час здійснення своїх прав та виконання обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст. 318 ЦК суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права).

Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК).

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України примусове вiдчуження об’єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток за мотивiв суспiльної необхiдностi, на пiдставi i в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi. Примусове вiдчуження таких об’єктiв з наступним повним вiдшкодуванням їх вартостi допускається лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом.

Форми права власності:

1. право власності Українського народу;

2. право приватної власності;

3. право державної власності;

4. право комунальної власності.

Згідно зі ст. 13 КУ земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об’єктами права власностi Українського народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюють органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власностi народу вiдповiдно до закону.

Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ч. 1 ст. 325 ЦК).

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності фізичних та юридичних осіб, не можуть бути обмеженими.

Законом може бути встановлене обмеження розміру земельної ділянки, яка може знаходитись у власності фізичної та юридичної особи.

Відповідно до ст. 326 ЦК у державній власності є майно (в тому числі грошові кошти), яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно зі ст. 327 ЦК у комунальній власності знаходиться майно (в тому числі грошові кошти), яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що знаходиться у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

3.8 Захист права власності

Захист права власності –це застосування судовими органами в разі порушення прав власника сукупності відповідних правових засобів, передбачених у цивільному законодавстві і спрямованих на відновлення прав власника.

Стаття 386 ЦК України встановлює засади захисту права власності:

1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.