Запитання. Завдання

1. У чому принципова відмінність діяльності людини від складних форм поведінки тварин?

2. Дайте характеристику взаємозв'язків між основними компо­нентами діяльності.

3. Як співвідносяться зовнішні (предметні) й внутрішні (розумові) дії в процесі їх становлення?

4. Здійсніть графічне зображення процесу засвоєння навички.

5. Яку роль відіграє свідомість при формуванні навичок і вмінь?

6. Чи існує взаємодія вмінь?

7. Чим відрізняється вміння від навички?

8. Встановіть риси схожості і відмінності, які існують у грі дітей і діяльності дорослих.

9. Відома давня легенда про майстрів, які зносили каміння на місце майбутнього будівництва. Коли одного з них запитали, що він ро­бить, той сказав: «Хіба не бачите, я тягаю каміння». Другий на це запи­тання відповів: «Я стараюся заробити собі на хліб». Третій відповів: «Я будую дім. де житимуть люди». Поясніть причину відмінностей у відповідях майстрів. Чим зумовлене це явище?

10. Підберіть із переліку ознаки, властиві кожному з трьох понять — «діяльність», «дія», «рух»: пізнавальний, теоретичний, перцептивний, імпульсивний, практичний, трудовий, розумовий, навчальний, предметний, природжений, вольовий, ігровий, цілеспрямований, гро­мадський, реальний, внутрішній.

Література

Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. — М.. 1980.

Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. — М., 1986.

Давыдов В. В. Нерешенные проблемы теории деятельности// Психо­логический журнал. — 1992. — № 2.

Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1982.

Милерян Е. А. Психолог ия формирования общетрудовых политехниче­ских умений. — М.. 1973.

Никуленко О. А. Некоторые проблемы теории деятельности// Вопро­сы психологии. — 1984. — № 4.

Степанов О. М. Перенос знань і вмінь як проблема педагогічної пси­хології// Наукові записки Тернопільського педуніверситету. Серія «Педаго­гіка і психологія». — 1997. — № 1(3).

Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

Эльконин Д. Б. Теория игры. — М., 1972.

Тема № 5 спілкування

План

1. Сутність спілкування.

2. Функції та структура спілкування.

3. Спілкування як обмін інформацією.

4. Спілкування як міжособистісна взаємодія.

5. Спілкування як міжособистісне розуміння.

Спілкування належить до базових категорій психо­логії. Його соціальна функція полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду. Завдяки спіл­куванню утворюються спільноти людей, в яких налаго­джується взаємодія і виробляються соціальні норми пове­дінки.

1. Сутність спілкування

Наприкінці XX — на початку XXI ст. у психологіч­ній науці посилюється увага до методологічних, теоретич­них і експериментальних проблем психології спілкування. Це спричинено тим, що без глибокого наукового розу­міння процесу спілкування неможливо створити загальну теорію формування психіки людини та її розвитку як особистості, розробити науково обґрунтовані методичні рекомендації для практичної роботи у сферах навчання і виховання, праці, дозвілля, охорони здоров'я. Тому спіл­кування є базовою категорією психологічної науки.

Люди постійно взаємодіють між собою, що є необхід­ною передумовою задоволення їх потреб. Жодна людська спільнота не може ефективно діяти, якщо індивіди, які до неї належать, не встановлять між собою контакт і не до­сягнуть належного взаєморозуміння. Вся історія людства є історією взаємодії людей. Однією з найважливіших форм такої взаємодії є спілкування.

Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцін­ного характеру.

У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоре­тичної та практичної діяльності, обмінюються інформаці­єю, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспіль­ні суб'єкти.

Діяльність і спілкування. Поширеним є розуміння спілкування як діяльності. Про це свідчать такі часто вживані вирази, як «комунікативна діяльність», «діяль­ність спілкування», «спілкування як вид діяльності» то­що. При цьому на процеси спілкування намагаються по­ширювати теоретичні твердження, розкриті при вивченні предметно-практичної діяльності.

Проте аналіз спілкування тільки в системі понять ді­яльності має труднощі. Так, одним із найважливіших чинників діяльності є мотив. Коли розглядати навіть най­простіший варіант спілкування між двома індивідами, то виявляється, що кожен із них, вступаючи в спілкування, має свій мотив. Ці мотиви, як і цілі, не збігаються. Вини­кає питання: чий мотив стає мотивом їх спілкування? Від­повідаючи на нього, слід врахувати, що мотиви і цілі в спілкуванні можуть як зближуватися за змістом, так і віддалятися. Отже, вже із самого початку виявляється не­можливість аналізувати спілкування в поняттях діяльно­сті. Не менші труднощі виникають і при визначенні су­б'єкта і об'єкта. Ось чому спілкування як процес є не то­тожним діяльності і потребує специфічного підходу.

Виконуючи спільну діяльність, індивід об'єднується з іншими людьми, спілкується з ними, добивається взаємо­розуміння, повідомляє якусь інформацію, одержує повідомлення від інших. При цьому спілкування є частиною дія­льності, її інформаційним аспектом, комунікацією. Це спілкування першого роду.

Але, створивши продукт (машину, пісню, книгу), куди ввійшло спілкування як комунікація, людина через нього представляє свою індивідуальність іншим людям, продов­жує себе в інших. Створений предмет одночасно є і пред­метом діяльності, й засобом утвердження людини в сус­пільному житті, бо його виготовили для інших людей. Він опосередковує стосунки між людьми: спілкування стає ви­робництвом спільного продукту — у ньому втілюються частини Я виробника й споживача. Це спілкування дру­гого роду. Якщо спілкування першого роду було части­ною спільної діяльності, то щодо спілкування другого ро­ду ця діяльність є істотним аспектом. Отже, спілкування і діяльність утворюють нерозривну єдність.