3. Сутність і основні структурні елементи економічної системи. Типи економічних систем та критерії їх класифікації

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин, механізму господарювання.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Господарський механізм складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів тощо.

Економічні системи класифікуються за різними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

• за формою власності на засоби виробництва;

• за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

Традиційна система властива слаборозвинутим країнам.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст.

Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн.

Разом з тим економічні системи поділяються на такі підсистеми: доіндустріальна (аграрна), індустріальна, постіндустріальна.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, культури людини.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво. У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

Сучасна зарубіжна економічна наука на основі використання критерію „ступеня індустріального розвитку суспільства” виділяє три стадії індустріальної цивілізації: індустріальне суспільство, постіндустріальне суспільство, неоіндустріальне (інформаційне) суспільство.

Слід зазначити, що надмірне акцентування уваги на формуванні „єдиної світової цивілізації” є потенційно небезпечним у плані ігнорування специфічності економічного розвитку різних країн і народів, втрати ними своєї самобутності й унікальності.

4. Відносини власності в економічній системі

Власність – складна і багатогранні категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, спосіб розподілу результатів праці тощо.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

Юридичний аспект власності реалізується через право власності. Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Право власності визначається трьома основними правочинностями – володіння, користування і розпорядження.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Розрізняють два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний. У відповідності з першим – виділяють первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну форми власності.

Горизонтально-структурний підхід визначає типи, форми та види власності.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній. Державна поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну). Колективна власність виступає у вигляді: власності колективу підприємства, кооперативної, власності громадських, релігійних і культурних організацій.

Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб’єктів.

В Україні склались і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна, колективна, державна.

Новітніми тенденціями в розвитку відносин власності є: подальше розширення різноманітності форм власності; значне поширення змішаних і комбінованих форм власності; прогресивна зміна структури об’єктів власності; розширюються форми та об’єкти міжнародної власності тощо.

Роздержавлення – це процес обмеження втручання держави в економіку, переведення державних підприємств на комерційні засади господарювання.

Основними системами роздержавлення є корпоратизація та комерціалізація підприємств.

Приватизація – це процес передачі або продажу об’єктів державної власності одноосібним чи асоційованим приватним власникам. Основними способами приватизації в Україні є: викуп об’єктів малої приватизації; продаж за конкурсом, продаж на аукціоні, продаж акцій ВАТ, викуп державного майна, зданого в оренду та ін.

Розділ ІІ. Загальнотеоретичні проблеми ринкової економіки - 4 год.

1. Генезис форм господарства. Товар і його властивості.

2. Сутність і еволюція грошей.

3. Ринок і механізм його функціонування.

4. Ринкова інфраструктура.