5. Економічна роль держави в ринковій економіці

Державне регулювання економіки (ДРЕ) — це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації конкретних цілей. Об'єкти державного регулювання економіки — сфе­ри, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови со­ціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або терміново, як того вимагають умови нормального функціо­нування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Основні функції держави в економічному житті країни: створення правової бази функціонування суб'єктів ринкової економіки, формування конкурентного середовища і його захист, усунення (мінімізація) негативних екстерналій, розподіл і перерозподіл доходів, розробка і здійснення науково обґрунтованої і ціле­спрямованої державної структурної політики, виробництво суспільних товарів і благ, регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Конкретні об'єкти ДРЕ: економічний цикл; структу­ра економіки; умови нагромадження й інвестиційна діяль­ність; науково-технічний прогрес та інноваційні процеси; грошовий обіг, інфляція; ціни; платіжний баланс; блок соці­альних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка й перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо); умови конкуренції; навколишнє середовище (екологічні пробле­ми); регіони тощо.

Національними моделями державного регулювання економіки є:

американська — лібералізована система управління на­ціональною економікою, в якій основний акцент перено­ситься на ринкові регулятори економічних процесів; дер­жавне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і сприятливих умов для розвитку бізнесу;

японська — централізоване регулювання соціально-еко­номічного розвитку країни з боку держави на основі вико­ристання переважно економічних, опосередкованих та не­формальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядку­вання особистих інтересів колективним і державним інте­ресам;

шведська — управління соціально-економічним розвит­ком країни на основі активного втручання держави у про­цес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної си­стеми соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності.

німецька — система управління національною еконо­мікою з активним використанням ринкових регуляторів (насамперед конкуренції) і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни;

східноазійська — державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки передбачає, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Об’єктивна необхідність державного регулювання економічної активності (заохочення інвестиційної діяльності, державні замовлення, закупівлі, підвищення рівня зайнятості). Монетаристська модель державного регулювання економіки передбачає, що ринкова економіка здатна до автоматичного саморегулювання; роль держави зводиться до жорсткої грошово-кредитної політики, передбачає мінімізацію державного втручання в економіку(регулювання грошового обігу, скорочення прибуткового податку, соціальних витрат тощо). Теоретичною основою змішаної системи державного регулювання економіки виступає неокласичний синтез. Він поєднує інструментарій кейнсіанської теорії бюджетного, податкового, фінансово-кредитного державного регулювання економіки з точнішим врахуванням і широким використанням ринкових умов (конкуренції, динаміки цін та ін.).

Державне регулювання економіки здійснюється у відпо­відних формах: бюджетно-податкового регулювання, кредитно-грошового регулювання, адміністративно-економічного регулювання та цінового регулювання. Бюджетно-податкове регулювання пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни. Кредитно-грошове регулювання — діяльність держа­ви, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошо­вого обігу відповідно до потреб економіки. Адміністративно-економічне регулювання передба­чає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринко­вої системи і реалізації соціальних цілей суспільства (де­монополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нор­мативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності). Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціно­утворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судо­вих заходів з метою проведення кон'юнктурної та структур­ної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробниц­тва, його модернізації, посилення конкурентноздатності націо­нальної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.

Методи державного регулювання економіки — це су­купність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Виділяють такі методи державного регулювання економіки: прямі -методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, ліцензування, встановлення державних стандартів і нормативів тощо) та непрямі – сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки (система правових та економічних методів)

Система державного регулювання економіки в Україні перебуває в процесі реформування, зазнаючи впливу різних факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Специфічні умови формування сучасної системи дер­жавного регулювання економіки України проявляються у залишках адміністративно-командної системи управ­ління, незбалансованості народного господарства, значному зовнішньому та внутрішньому боргу, слабкій мотивації стратегічної діяльності, домінуванні тактичного управління, відсутності ефективних стимулів до високопродук­тивної праці та інтересу до виробничого нагромадження тощо.