3. Витрати виробництва і прибуток

Починати розгляд даного питання теми необхідно з того, щоб чітко визначити поняття „затрати ” і „витрати ”.

Витрати – це вартісна оцінка затрат ресурсів на ринку.

Класифікація витрат виробництва характеризується різними підходами щодо їх розгляду.

З погляду соціально-економічних відносин, витрати виробництва поділяються на витрати підприємства (на засоби виробництва і робочу силу, тобто чого варті виробництво і реалізація продукції підприємству) і суспільні витрати (вартість готової продукції, тобто чого варте виробництво суспільству).

З точки зору господарника, існують постійні витрати (які не залежать від обсягу виробництва – витрати на опалення, освітлення, на заробітну плату, амортизаційні відрахування тощо) і змінні (які залежать від кількості виробленої продукції – витрати на сировину, матеріали, електроенергію і т.д.).

Залежно від методу оцінки витрат існують бухгалтерські (фактичні витрати виробництва на виготовлення певної кількості продукції за цінами їх придбання) і альтернативні (та сума грошей, яку можна отримати при найбільш вигідних з усіх можливих ресурсів).

З точки зору надходження засобів, витрати бувають зовнішні (придбані, явні) і внутрішні (власні, неявні).

З метою визначення максимального випуску продукції, на який може піти фірма, розраховуються граничні витрати (додаткові витрати, які необхідні для забезпечення приросту одиниці продукції).

Існують трансакційні витрати – це витрати на пошук інформації про ринки і умови руху товарів і послуг, на розробку системи стандартів тощо.

Необхідно зважити на важливий вид витрат – собівартість. Це сумарні затрати у грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції. Велике значення для аналізу собівартості має визначення її структури – процентного співвідношення складових частин собівартості. Основним серед них є затрати на сировину і основні матеріали, корми, допоміжні матеріали, паливо і електроенергію, амортизацію і ремонт основних засобів, заробітну плату, страхові платежі тощо.

Аналіз структури собівартості продукції дозволяє визначити шляхи її зниження.

Існує багато видів собівартості: планова, фактична (реальна собівартість у кінці року), виробнича (лише сукупні виробничі витрати, повна реалізаційна).

Розглядаючи питання про прибуток, необхідно зауважити, що в адміністративно-командній системі основним показником роботи підприємства була валова продукція у грошовому виразі. Цей показник використовується і тепер для економічного аналізу динаміки виробництва, продуктивності праці тощо. Але для оцінки економічної діяльності підприємства у ринковій економіці цей показник не застосовується, тому що він не відображає стану реалізації продукції, не враховує інших форм економічної діяльності (доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо).

Треба мати на увазі, що ринкова економіка визнає лише ту продукцію і послуги, які реалізуються, тобто задовольняють потреби не самих виробників, а суспільства. Якщо з вартості товару, послуг відняти фонд заміщення, отримаємо валовий дохід (валову виручку). Але загальний обсяг валової виручки мало що говорить про ефективність діяльності фірми. Якщо з валового доходу відняти зарплату з її нарахуваннями, отримаємо прибуток підприємства. Проте це визначення прибутку розкриває його кількісну сторону, а не економічну.

К. Маркс визначав прибуток як перетворену форму додаткової вартості. Західні економісти пов’язують прибуток з підприємницькою діяльністю. Вони аналізують такий термін, як підприємницький дохід, тобто це винагорода підприємцю за талант, ініціативу, впровадження інновацій тощо.

Підприємницький дохід включає:

1. нормальний прибуток – мінімальний, або нормальний дохід, який необхідний для утримання підприємства в певній галузі;

2. економічний прибуток – отриманий дохід, що перевищує нормальний прибуток, тобто це винагорода за ризик, пов’язаний з ринковими змінами.

Залежно від використання різних видів витрат існують такі види прибутку:

1. балансовий (валовий) – різниця між валовою виручкою, яка отримана від реалізації продукції, і сумою матеріальних витрат, амортизації і зарплати;

2. бухгалтерський – частина доходу, яка залишається від загальної виручки після відшкодування зовнішніх витрат, які приймають форму грошових платежів постачальникам ресурсів;

3. чистий – те, що залишається після вирахування від загального доходу всіх витрат, явних і прихованих.

Необхідно усвідомити основні функції прибутку: інформаційну (визначає, що, як і в яких обсягах виробляти), розподільчу (створення фондів грошових засобів для фінансування програм і проектів, підтримання оптимальної структури капіталу тощо), стимулюючу (зниження витрат виробництва, впровадження інновацій).

Практика розвинутих країн і досвід власних підприємств показує, що повинен бути цілеспрямований механізм розподілу прибутків:

1. на розширення виробництва, тобто на нагромадження;

2. на вирішення соціальних проблем колективу – створення житлово-побутових умов та розвиток інших об’єктів соціальної сфери;

3. фонд матеріального заохочення (преміальний фонд);

4. страхові запаси, резерви;

5. нерозподілений прибуток (залишки від прибутку).

В умовах ринку ефективність підприємства вимірюється показниками рентабельності (відносного рівня прибутковості): 1. загальний показник рентабельності – відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і нормованих оборотних засобів (). Цей показник характеризує ефективність використання всього наявного виробничого потенціалу фірми; 2. рентабельність окремих видів продукції – відношення прибутку до собівартості продукції (). Цей показник характеризує ефективність поточних витрат фірми.

Поряд з підприємницьким доходом в умовах ринку мають місце інші форми прибутку:

– Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові) у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у відсотках до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень відсотка залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Норма процента – це відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу.

– Торговий прибуток – це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1. як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу (бухгалтерський прибуток);

2. як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу (економічний, або чистий прибуток і такі складові доходу підприємства як нормальний підприємницький прибуток, умовний відсоток на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця).