4. Ринкова інфраструктура
Функціонування сучасного ринку неможливе без розвиненої ринкової інфраструктури.
Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію.
Суть ринкової інфраструктури проявляється у її функціях: вона через свої елементи здійснює правове і економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування.
Ці функції реалізуються через відповідні елементи ринкової інфраструктури, які можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна, фінансово-кредитна, організаційно-дослідницька.
Основними елементами ринкової інфраструктури є біржі і банки.
Розглядаючи питання про біржі, необхідно не тільки дати їм визначення, а уяснити їх місце в ринковій економіці, знати види бірж (товарну, фондову, валютну, біржу праці).
Історично першими виникли товарні біржі. Закон України „Про товарну біржу” визначає: „Біржа – організація, яка об’єднує підприємців, функціонує за їх кошти і надає послуги їм в реалізації продуктів чи товарів”. Біржа не підприємницька структура. Вона не має на меті одержання прибутку.
У своєму становленні товарна біржа пройшла кілька етапів: від оптового ринку, де угоди здійснюються за явними партіями товарів, до сучасного ф’ючерсного ринку.
Спочатку виникла біржа реального товару. Вона встановлювала зв’язки між покупцем (споживачем) і виробником. Її характерні риси: регулярність поновлення торгу, приурочення торгівлі до певного місця, підпорядкованість заздалегідь встановленим правилам.
Біржі бувають відкриті (публічні), де можуть брати участь в операціях усі бажаючі, і закриті (приватні), де торги ведуть лише ті члени, що вклали свій капітал у статутний фонд біржі.
Виникли біржі у Європі у XV-ХVІІ ст. Поступово вони перетворилися у центри міжнародної торгівлі.
У другій половині ХІХ ст. виникли ф’ючерсні біржі, головною рисою яких є фіктивний характер угод (тобто при купівлі-продажу товарів обмін їх відсутній), непрямий (побічний) зв’язок з ринком реального товару (через хеджування – страхування, а не через поставку товару).
Учасниками біржових операцій можуть виступати торговельні, промислові, плантаційні фірми, фірми з переробки сировини, біржові посередники (брокери, маклери, ділери, джокери).
У даній темі велику увагу необхідно приділити фондовій біржі і ринку цінних паперів.
Фондовим ринком називається торгівля цінними паперами, новими документами, що засвідчують право володіння або відносини позики. Це акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі. Визначаючи кожний з цих видів цінних паперів, особливу увагу необхідно приділити акції, її видам та курсу.
Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, простими і привілейованими. Ціна, яка позначена на акції при її випуску, називається номінальною. Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій.
На курс акцій впливає прибуток, співвідношення попиту і пропозиції, норма позичкового відсотка. У розвинених країнах курс акцій визначається на фондових біржах, де публікуються біржові котировки і індекси цінних паперів (індекс – середня із курсів декількох підприємств). Індекс Доу-Джонса (США) є показником рівня економічного розвитку не тільки Сполучених Штатів Америки, а й багатьох країн світу.
Важливим елементом фондового ринку є фондова біржа. Згідно із Законом України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України, статуту і правил фондової біржі. Фондову біржу можна створити не менше 20-ма засновниками – торговцями цінними паперами. На Українській фондовій біржі (УФБ) перші торги відбулися у березні 1992 р.
Необхідно мати на увазі, що крім фондової біржі існують ще два інститути ринку цінних паперів. Центральний депозитарій – організація, яка створюється при УФБ і займається зберіганням і обігом цінних паперів. Клірінговий банк спеціалізується на розрахунках по операціях з цінними парперами.
У деяких країнах (Німеччина, Франція) існують валютні біржі, де відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. У багатьох країнах операціями з іноземними валютами займаються великі банки.
В Україні функціонує Міжбанківська валютна біржа (м. Київ), яка укладає угоди із своїми членами та організує двосторонні угоди між ними на купівлю-продаж іноземної валюти за ринковим курсом; здійснює розрахунки в іноземній і національній валютах; визначає поточний ринковий курс іноземної валюти до національної, операцій Центрального банку щодо підтримання курсу національної валюти.
Приділяючи увагу питанню про біржу праці необхідно уяснити, що ринок праці сформувався як система суспільних відносин, які відображають рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між підприємцями, трудящими і державою. Головна його функція – визначення правил регулювання інтересів партнерів і сил, які протистоять.
Біржа праці – установа, яка здійснює посередництво між трудящими і підприємцями при укладанні угоди купівлі-продажу робочої сили. Вона надає послуги по працевлаштуванню безробітних і осіб, що бажають поміняти роботу, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні, веде облік безробітних, здійснює виплату їм допомоги по безробіттю.
Одним з головних питань даної теми є “Банки та банківська система”. Законом України банки визначаються як установи, що кредитують суб’єктів господарської діяльності, громадян за рахунок залучення вільних коштів підприємств, установ, організацій, населення; касове та розрахункове обслуговування народного господарства; виконання валютних та інших операцій.
Банківська система України складається з двох рівнів – Центральний банк і решта банків (всі вони комерційні). На 1.Х.2003 р. в Україні зареєстровано 176 банків, діючих – 154 (з них з іноземним капіталом – 20), 19 банків знаходилося на стадії ліквідації, виключено з державного реєстру – 8.
Існують такі види банків: емісійний (центральний, в Україні – Національний); комерційний, інвестиційний, іпотечний, інноваційний, ощадний.
Крім банків існують інші види фінансово-кредитних організацій: ломбарди, різні фонди, що фінансують установи освіти, охорони здоров’я тощо.
На міжнародному рівні існують міжнародні (міждержавні) банки: МБРР (Міжнародний банк реконструкції та розвитку); БМР (Банк міжнародних розрахунків); МБЕС (Міжнародний банк економічного співробітництва) тощо.
Розділ ІІІ. Економічні основи підприємництва – 2 год.
Підприємництво: його сутність, умови розвитку та функції. Підприємство (фірма) – первинна ланка ринкової економіки.
Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.
Витрати виробництва, їх сутність та види.
Прибуток підприємства, його сутність, види та функції.
Особливості підприємницької діяльності в аграрному секторі. Рентні відносини.
Агробізнес і механізм його функціонування.