2. Економічні потреби та економічні інтереси. Суспільне виробництво та його фактори

Потреби є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому, внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють: біологічні потреби, соціальні потреби, духовні потреби, економічні потреби.

Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Розрізняють такі блага:

• неуречевлені (сонячне світло, здоров’я, спілкування);

• уречевлені (дари природи, їжа, одяг, житло тощо)

• неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують людські потреби);

• економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Всебічне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації, а саме:

1) фізіологічні, соціальні, інтелектуальні; 2) матеріальні й духовні; 3) загальні та конкретні; 4) поточні та перспективні; 5) особисті, групові, колективні, суспільні та ін.

У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукаючим мотивом їхньої господарської діяльності. Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси є формою вияву економічних потреб; відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб, спонукають економічних суб’єктів до діяльності для задоволення потреб.

Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями:

За суб’єктами: особисті, колективні, групові, суспільні, за нагальністю: головні, першочергові, другорядні; за часовою ознакою: поточні, перспективні; за об’єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні тощо.

Система взаємопов’язаних та взаємодіючих інтересів суспільства суперечлива. Шляхами поєднання економічних інтересів є:

• субординоване підпорядкування одних інтересів іншим;

• координоване узгодження різнобічних інтересів для усіх економічних суб’єктів.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Процес виробництва має дві сторони:

1) перша – це взаємодія людини з природою, люди постійно перетворюють багатства природи на необхідні продукти;

2) друга – люди виробляють необхідні блага не поодинці чи ізольовано. У процесі виробництва вони вступають між собою в певні відносини з приводу привласнення ресурсів, організації та управління. Такі відносини називаються виробничими.

Структурними елементами виробництва є праця, предмети праці і засоби праці.

Суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво. До матеріального виробництва відносяться галузі і сфери, які виробляють матеріально-речові блага і надають матеріальні послуги. До нематеріального виробництва відносяться галузі і сфери, що виробляють нематеріальні блага і послуги, які задовольняють духовні і соціальні потреби людей.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Факторами виробництва є праця, земля, капітал, здатність до підприємництва. В сучасних умовах крім системоутворюючих факторів виділяють інформаційний, екологічний, енергетичний чинники.

У даний момент необхідні для господарської діяльності економічні ресурси є обмеженими. Це означає, що ресурсів менше, ніж потрібно для задоволення всіх потреб за даного рівня економічного розвитку. Ці потреби постійно зростають і змінюються з розвитком суспільства, з посиленням господарської діяльності, розвитку ринку і т.д. Люди в будь-якій країні завжди хочуть більше благ і послуг, ніж вони мають. Але в даний момент людство має в своєму розпорядженні тільки певну кількість економічних ресурсів. Нам доводиться використовувати ресурси якомога раціональніше і ефективніше.

Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну та соціальну ефективність.

Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Економічна ефективність визначається як співвідношення „результати – витрати” за формулою: .

Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, використовується система конкретних показників: продуктивність праці, трудомісткість, фондовіддача, фондомісткість, матеріаловіддача, матеріаломісткість та ін.

Результатом суспільного виробництва є продукт та послуги. В своєму русі продукт проходить такі основні стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.