Місце і роль людини в економічній системі:

- людина є фактором виробництва і основною продуктивною силою. Без людини виробництво неможливе;

- саме людина об’єднує речові фактори виробництва і приводить їх в рух;

- людина створює більшість факторів виробництва (машини, сировину, інструменти, споруди, будівлі);

- всі інші фактори виробництва підпорядковані потребам людини, тобто людина – кінцева мета виробництва.

Продуктивні сили перебувають у взаємодії і суперечливій єдності з економічними відносинами, що є внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин регулюється загальним економічним законом відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Економічні відносини.

Економічні відносини – відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених матеріальних і нематеріальних благ з приводу:

- привласнення предметів природи;

- способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва;

- відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва;

- привласнення засобів виробництва;

- привласнення створеного продукту суб’єктами господарювання і визначають розмір факторних доходів (заробітної плати, підприємницького доходу, відсотку на капітал, ренти, податків);

Структура економічних відносин:

- техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання засобів виробництва, за допомогою яких створюються необхідні економічні блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва;

- організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом. Дані відносини реалізуються у різноманітних формах обміну діяльністю між людьми, спеціалізації праці, кооперуванні, концентрації та комбінуванні виробництва;

- соціально-економічні відносини визначають спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і привласнення результату виробництва. Це насамперед відносини власності, що є стрижнем економічної системи і визначають її специфіку: економічний устрій, соціальну структуру, систему влади.

Власність, її зміст, форми і місце в економічній системі

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій, яка визначає історичну специфіку і соціально-економічний зміст економічної системи.

Спочатку власність розглядалася як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Такий погляд на власність притаманний початковим етапом виникнення суспільства.

З розвитком суспільства уявлення про власність змінилося. Власність характеризується не як річ і не відношення людей до речей, а як відношення між людьми з приводу привласнення-відчуження речей.

Основні аспекти відносин власності:

- ким привласнюється річ;

- як привласнюється річ;

- як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей (якщо однією людиною річ привласнюється, то одномоментно у іншої людини ця річ відчужується).

Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва, привласнення і відчуження речей – продуктів праці (економічних благ).

Способи привласнення (відчуження):

• відплатне, тобто відшкодоване у результаті еквівалентного обміну результатами праці. Приклад: безпосередній обмін товарами як еквівалентами Т1 - Т2; обмін при посередництві грошей як загального еквівалента Т1 - Г - Т2.

- безоплатне: повне або часткове вилучення результатів діяльності одних на користь інших. Приклад: привласнення результатів діяльності раба рабовласником; в марксовій теорії - додаткова вартість є результат частково безоплатного відчуження результатів праці найманого робітника не користь капіталіста. Таке відчуження набуває форми експлуатації чужої праці.

Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження – привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу:

• окрема особа, група осіб;

• юридична особа (підприємство, організація, об’єднання підприємств);

• держава (органи державного управління, місцевого самоврядування, державні підприємства);

• декілька держав (міждержавні об’єднання, міжнародні організації).

Різноманіття об’єктів власності визначається рівнем розвитку товарних відносин.

Ознаки власності, що визначають її економічний зміст:

• це відносини між людьми, а не відношення людини до речі;

• це результат суспільного розвитку, а не окремої людини;

• це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг;

• першість у відносинах власності належить відносинам з приводу присвоєння засобів виробництва;

• форма поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає історичний тип даного способу привласнення;

• у реальній діяльності власність завжди виступає в конкретно історичній формі.

На поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності. Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Право власності реалізується в наступних формах:

Володіння – являє собою формальну юридичну констатацію наявності у того чи іншого суб’єкта даного об’єкта власності. Саме по собі володіння не означає повної власності. Створює передумови, але не забезпечує реалізацію прав на даний об’єкт власності. Не гарантує реалізацію наступних прав: на дохід від власності, на передачу даного об’єкта у спадок, на користування, на розпорядження.

Користування – виражає процес використання корисних властивостей об’єкта власності на основі його виробничого застосування чи споживання. Даним правом наділений не лише власник, а й інші суб’єкти економіки в результаті наявності позитивних зовнішніх ефектів.

Розпорядження – форма реалізації прав власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його реальним власником. Гарантує реалізацію наступних прав: на управління об’єктом, на отримання доходу від власності, на передачу даного об’єкта у спадок, на користування. Розпорядження є всеохоплюючою формою власності, що гарантує всі незаборонені законодавством права на даний об’єкт аж до повної його ліквідації.

Форми власності:

• приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Реалізується у формі одноосібної, сімейної, партнерської, корпоративної власності;

- державна власність - це така система відносин, за якої право власності закріплено за державою, яка делегує свої повноважні права всім громадянам країни (загальнодержавна власність) чи відповідним органам –представникам державної влади в областях, містах, районах (муніципальна власність);

- колективна власність - це спільна власність окремого колективу, організації сформована за рахунок передачі даного об’єкта власності у розпорядження від іншого суб’єкта на умовах викупу, оренди, дарування або на основі добровільного об’єднання власних коштів членів колективу.

Розділ 4. Товарна форма організації суспільного

виробництва

Програмна анотація

Сутність і структура суспільного виробництва. Риси суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво. Натуральне і товарне виробництво: загальні риси й особливості. Причини виникнення товарного виробництва. Товар і його властивості. Двоїстий характер праці втілений в товарі. Альтернативні теорії вартості. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва.