Розділ 14. Господарський механізм в системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції

Програмна анотація

Господарський механізм, його сутність та елементи. Зміст та основні цілі державного регулювання економіки. Економічні функції держави.. Основні напрями державного регулювання економіки. Форми і методи державного регулювання економіки. Фінансово-бюджетне регулювання. Податки як інструмент регулювання економіки. Державний бюджет. Державний борг. Інструменти грошово-кредитного регулювання. Структурна політика держави. Економічне прогнозування. Методи адміністративного регулювання. Еволюція економічної діяльності держави.

Опорний конспект лекції

Господарський механізм –це сукупність форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів та інституційних утворень. Це система господарювання, яка забезпечує економічне регулювання суспільного виробництва.

Функції господарського механізму:

- реалізація відносин пануючого типу власності (в господарській діяльності та законодавстві враховуються та відображені інтереси суб’єктів, власність яких є пануючою);

- сполучення і взаємодія продуктивних сил і економічних відносин в економічній структурі суспільства;

- узгодження й забезпечення руху економічних інтересів;

- розв’язання суперечностей;

- формування взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів;

- забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві між виробництвом і споживанням; між попитом і пропозицією; між зростаючими потребами і обмеженими ресурсами.

Підсистеми господарського механізму:

• планова підсистема і відповідний їй державний регулюючий механізм;

• ринкова підсистема господарювання, що ґрунтується на ринковому механізмі саморегулювання;

• традиційне (натуральне) господарство (в основі механізму координації економічних процесів – звичаї, традиції, релігія).

Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й система – ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система – планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне господарство, то такою є система в цілому.

Форми господарського механізму:

- планування (поточне і стратегічне; директивне і індикативне) та прогнозування розвитку економіки (глобальне і локальне; структурне і комплексне; варіантне і інваріантне; пошукове і нормативне);

- стимулювання (сукупність економічних важелів і стимулів спрямованих на активізацію (стримування) інвестиційних процесів, зовнішньоекономічної діяльності, стимулювання підвищення продуктивності праці, активізацію впровадження інновацій, стимулювання розвитку окремих галузей та видів діяльності);

- організація (сукупність форм організації та управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів на основі договорів, замовлень, штрафів, санкцій тощо);

- регулювання (регулювання відтворювальних пропорцій – галузевих, технологічних, між споживанням і нагромадженням, інвестиціями і заощадженнями, сукупним попитом і сукупною пропозицією тощо; поєднання інтересів на основі їх узгодження або підпорядкування).

Необхідність державного регулювання економічних процесів

Функціонування сучасної ринкової економіки неможливе без цілеспрямованого втручання держави.Державне регулювання економічних процесів на сьогоднішній день є ознакою високорозвинутого соціально-орієнтованого суспільства. На сьогоднішній день немає країни, в якій би держава не втручалась в економічні процеси. Для України це є тим більш актуальним,оскільки навіть суто ринкові функції на перехідному етапі через недорозвинутість ринкових регуляторів виконує держава.

Основні цілі державного регулювання економіки:

• підтримання умов саморегулювання економіки (особливо на етапі становлення ринкових відносин, коли інструменти ринкового механізму ще не сформовані);

• забезпечення макроекономічних умов стабільного економічного розвитку (оптимізація темпів економічного розвитку, формування ефективної структури економіки, нівелювання циклічних коливань, контроль за інфляцією);

• підвищення добробуту громадян країни (підвищення рівня доходів, зниження диференціації);

• забезпечення національної цілісності і безпеки країни;

• збереження навколишнього природного середовища;

• ефективна інтеграція національної економіки у світову господарську систему (на основі забезпечення конкурентоспроможності національних виробників);

Функції держави:

- формування стратегії розвитку національної економіки;

-створення нормативно-правової бази;

- захист конкуренції та протидія монопольним тенденціям в економіці,оскільки вона сприяє підвищенню ефективності господарювання усіх суб’єктів ринку;

-забезпечення функціонування ринку через створення ринкової інфраструктури;

- виробництво суспільних благ та послуг (держава стимулює, або самостійно здійснює ту діяльність, що є невигідною для інших суб’єктів господарювання: будівництво доріг, електростанцій, комунальне господарство, медичне обслуговування, освіта, що здійснюються за рахунок державних коштів, санітарно-епідеміологічний контроль.

- соціальний захист населення;

- коригування розподілу ресурсів з метою формування ефективної структури економіки;

- перерозподіл доходівта національного багатства з метою зменшення диференціації доходів населення;

- акумуляція та перерозподіл фінансових ресурсів;

- регулювання зовнішньо-економічної діяльності (забезпечення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку).

Державне регулювання економіки - це система заходів державного впливу заради створення нормальних умов ефективного функціонування ринку і вирішення складних соцільно-економічних проблем розвитку національної економіки і усього суспільства.

Основні напрями державного регулювання економіки (визначені Господарським Кодеком України , стаття 10):

1. Основні напрями економічної політики:

• структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

• інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

• амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

• політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

• цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

• антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

• бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

• податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

• грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

• валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

• зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

2. Екологічна політика забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

3. Соціальна політика спрямована на захист прав споживачів. Основними напрямами соціальної політики є:

• політика заробітної плати і доходів населення;

• політика зайнятості;

• політика соціального захисту та соціального забезпечення.

Особливості економічної діяльності держави зумовлені:

- політичним устроєм країни, що визначає відповідні форми і методи державного регулювання (економічні чи адміністративні);

- стратегією економічного та соціального розвитку країни;

- різноманітність практики господарювання в різних країнах;

- ступенем розвитку продуктивних сил;

- національними і культурними традиціями, звичаями, релігією тощо.

Форми державного регулювання економіки:

• Бюджетно-податкова політика пов’язана з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державних витрат. Основними інструментами державного регулювання економічних процесів є маніпулювання податками (ставка податку; прогресивна, регресивна чи пропорційна система оподаткування) та державними витратами з метою впливу впливу на темпи економічного розвитку, структуру економіки і для нейтралізації негативних наслідків циклічних коливань.

Державний бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів і видатків за певний період(як правило за рік)

Структура доходної частини бюджету:

-податки;

-доходи від господарської діяльності держави;

-рентні платежі;

-доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

-кредити і допомога від інших держав, міжнародних організацій.

Структура видаткової частини бюджету:

-фінансування економіки;

-соціально-культурні програми;

-науково-технічні програми;

-оборона;

-управління;

-цільові програми (фонди);

-кредити і допомога іншим державам.

В залежності від співвідношення доходної і видаткової частини державного бюджету формується:

-нормальний бюджет, коли витрати бюджету урівноважені з доходами;

-дефіцитний бюджет, коли витрати перевищують доходи;

-профіцитний бюджет, коли доходи перевищують витрати.

Дефіцит не є небезпечним для держави, коли він не перевищує 2-3% ВВП.

Основні функції податків:

• фіскальна (податки є основним джерелом формування доходної частини бюджету);

• перерозподільча (через податковий механізм коригується нерівномірний первинний розподіл доходів);

• регулююча (податки є засобом активного впливу (стримування) розвитку економіки та окремих її структурних елементів);

• Кредитно-грошова політика – діяльність держави, спрямована на регулювання обсягу грошової і кредитної маси відповідно до потреб економіки. Інструментами грошово-кредитної політики є облікова ставка центробанку, норма мінімальних банківських резервів та операції купівлі-продажу цінних паперів комерційних банків центробанком на відкритому ринку. Регулювання грошового обігу і кредитної сфери опосередковано (через вплив на інвестиційні та споживчі витрати) впливає на сукупний попит, обсяги національного виробництва і рівень цін.

• Адміністративно-економічне регулювання містить заходи адміністративного і економічного характеру для створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей. Для трансформаційної економіки України характерними є наступні адміністративні заходи: демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і прогнозування, формування системи економічних, екологічних, соціальних стандартів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності.

Роздержавлення - процес обмеження державного втручання в економіку, переведення державних підприємств на комерційні засади господарювання, створення умов для зростання кількості господарюючих суб’єктів.

Приватизація - процес передачі або продажу об’єктів державної власності одноосібним або асоційованим приватним власникам.

• Цінове регулювання - вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих і адміністративних заходів з метою проведення структурної політики, зниження рівня інфляції, стимулювання виробництва, посилення модернізації виробництва, пом’якшення соціальної напруги .

Методи державного регулювання економіки:

• Прямі методи ( в т.ч. адміністративні методи): методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси через заборони, дозвіл або примус (держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, ліцензування, встановлення державних стандартів і нормативів, укази, розпорядження, лінцезування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів, санкції тощо).

• Непрямі методи: сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки (система правових та економічних методів);

-правові методи: система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання;

-економічні методи: створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на поведінку суб’єктів господарювання (ставка податків, облікова ставка, митний тариф, норма амортизації тощо).

Кожний з типів економічних систем має свої особливості механізму регулювання економічних процесів (традиційній, ринковій, адміністративно-командній, змішаній)³.