Розділ 15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

Програмна анотація

Типи і моделі економічних систем. Традиційна економічна система. Ринкова економіка вільної конкуренції. Адміністративно-командна економіка. Сучасна ринкова економіка. Національні моделі господарювання. Риси і типи транзитивної економіки. Ринкова трансформація економіки України. Основні елементи ринкових перетворень. Роздержавлення. Приватизація. Демонополізація. Структурна перебудова економіки. Розбудова фінансово-кредитної системи.

Опорний конспект лекції

В процесі тривалого історичного розвитку сформувалися різні типи економічних систем. Критерії класифікації економічних систем:

• рівень розвитку продуктивних сил;

• різноманіття і пріоритетність форм власності на виробничі ресурси;

• способи і методи управління господарською діяльністю;

• розвинутість ринкового механізму.

Елементи господарського порядку (механізму господарювання):

- планування та управління економічними процесами (централізованого і децентралізоване);

- форми власності (ресурси можуть перебувати у приватній, колективній, загальнодержавній

власності);

- форми ринкової організації (досконала конкуренція чи монополізований ринок);

- форми ціноутворення (централізоване; через ринковий механізм);

- організація підприємницької діяльності;

- організація грошового обігу і фінансів.

В реальній дійсності усі критерії накладаються один на один – в результаті маємо певні типи економічних систем: - традиційна економіка;

- ринкова економіка вільної конкуренції;

- адміністративно-командна економіка;

- сучасна ринкова економіка;

- змішана економіка;

- перехідна економіка.

Характеристика окремих типів економічних систем

• Традиційна економіка, в основі якої натуральна форма організації суспільного виробництва, властива слаборозвинутим країнам Азії і Африки. Окремі її елементи збережені в економіках, що знаходяться на вищих щаблях економічного розвитку. Характерними особливостями є: замкнений характер виробництва; натурально-общинне господарювання; просте відтворення; застій виробництва; відсутність технічного прогресу та інновацій; переважання ручної низькопродуктивної праці; панування родо-племінної власності; механізм регулювання, що ґрунтується на звичаях і традиціях; експлуатація дешевої низько кваліфікованої робочої сили; неефективна зовнішня торгівля: експорт природних ресурсів і сировини з низьким ступенем переробки; значна диференціація доходів населення.

• Ринкова економіка вільної конкуренції була панівною економічною системою в ХVІІІ – ХІХ ст. Характерними особливостями даної економічної системи є: приватна власність на виробничі ресурси; ринковий механізм координації економічних процесів; відсутність монополізації і державного втручання в економіку; боротьба «всіх проти всіх». Структура ринку цього періоду носить назву поліполія і характеризується великою кількістю самостійних виробників деякого однорідного товару, масою відокремлених споживачів даного товару, однорідністю пропозиції в межах галузі, відсутністю бар’єрів для входження на ринок, повною поінформованістю його учасників щодо кон’юнктури, абсолютною мобільністю факторів виробництва. Пріоритетом державного регулювання є сфера організації порядку, дотримання законності, нагляд за сплатою податків, емісія грошей. Вирішальною умовою економічного прогресу є забезпечення свободи підприємницької діяльності, наявність на ринку двох контрагентів: власників засобів виробництва та власників робочої сили. Стимулом розвитку виробництва є максимізація прибутку, що спонукає виробників до ефективного використання наявних виробничих ресурсів: природних, трудових, інвестиційних.

Ринковий механізм - спосіб організації та функціонування відносин між суб’єктами господарської діяльності, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення та конкуренції.

• Адміністративно-командна економічна система (АКС) - система господарювання, що була пануючою в СРСР, а в другій половині ХХ ст.- в країнах Східної Європи, на Кубі, Китаї та деяких інших країнах Азії. Характерними особливостями АКС є: тотальне одержавлення економіки; декларативна суспільна власність, а по суті – панування державної власності на економічні ресурси; централізоване ціноутворення; централізований розподіл і перерозподіл доходів; директивне (обов’язкове до виконання) планування;

Адміністративно-командний механізм - жорстоко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни в основі якого директивне планування. Переваги адміністративно-командного механізму:

- можливість сконцентрувати ресурси для вирішення нагальних питань;

- забезпечити швидкі структурні зрушення(оскільки керування ведеться з єдиного центру);

- узгодження діяльності всіх суб’єктів економіки через формування єдиного господарського плану;

- розвиток соціальної інфраструктури;

- гарантування соціальної підтримки, зайнятості та певного рівня доходів населення.

Недоліки адміністративно-командного механізму:

- відмова від товарно-грошових відносин;

- пригнічення свободи, приватної ініціативи;

- відсутність конкуренції (монополія держави);

- затратний механізм ціноутворення (ціни встановлюються не ринком, а формуються, виходячи із затрат виробника);

- зрівняльний характер розподілу;

- підпорядкування особистих і колективних інтересів інтересам держави;

- нечутливість до запитів споживача;

- тотальний дефіцит товарів як наслідок прихованої інфляції;

- відсутність економічних стимулів до підвищення продуктивності праці, зниження затрат виробництва, ефективного використання ресурсів, до впровадження інновацій).

• Сучасна ринкова економіка (змішана економічна система) є формою функціонування розвинутих країн. Головними макроекономічними орієнтирами розвитку є забезпечення макроекономічної ефективності, конкурентоспроможності, підвищення добробуту громадян, екологічної безпеки нації.

Характерні риси змішаної системи управління:

- основним регулятором економічних процесів є ринок, а державне регулювання доповнює ринкові важелі;

- гнучкість ринкового саморегулювання забезпечує високу економічну ефективність, а виважене державне управління задовольняє соціальні потреби суспільства;

- забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному економічному просторі;

- індикатором ефективності державної політики є підвищення добробуту населення;

- активне використання соціальних програм (нівелювання надмірної диференціації доходів, соціальний захист населення тощо);

- забезпечення стабільної економічної динаміки;

- спрямування значних фінансових коштів у людський розвиток;

- формування шостого технологічного укладу;

- екологічна безпека: захист і відворення навколишнього середовища, що реалізується в політиці сталого розвитку;

- активне використання елементів стратегічного планування і прогнозування економічних процесів;

- глобалізація господарської діяльності і систематичне здійснення зовнішньоекономічних операцій.

• Транзитивна (перехідна) економіка – це перехідна форма суспільного розвитку, що характеризується перетворенням одного якісного стану економічної системи в принципово інший; має динамічний неврівноважений характер; представляє собою перехід до нової системи соціально-економічних відносин; поєднує в собі елементи старої ситеми та елементи системи, що зароджуються; в залежності від варіантів переходу (радикальний чи еволюційний) може існувати від досить тривалий період часу.

Основоположником теорії перехідної економіки вважається французький економіст Сен Сімон. Він розрізняв два типи епох:

• органічна епоха (тобто нормально функціонуюча система: рабовласницька, первіснообщинна, феодальна, соціалістична, капіталістична);

• критична епоха (перехідна епоха від однієї системи до іншої).

Риси перехідної економіки:

- неврівноважений характер (дана неврівноваженість не прагне до рівноваги системи, а навпаки, до більшого її розхитування, щоб згодом дана система поступилася місцем новій);

- альтернативний характер (перехідна економіка обов’язково має перейти до нового, іншого стану і, виключається повернення до системи, що передувала перехідній);

- суперечливий характер (перехідній економіці притаманні суперечності розвитку між старим (регресивним) ладом і новим прогресивним);

- наявність у перехідній економіці особливих економічних форм (ці форми містять у собі поєднання елементів старого і нового);

- історичність перехідної економіки (це тимчасовий стан).

Зміст перехідної економіки:

- головний зміст перехідного періоду: зміни в економіці. Економіка перехідного періоду набуває специфічних, «проміжних» рис;

• зміна економічної політики;

• реформування відносин власності (зміна пануючого типу власності);

• зміна способів поєднання економічних інтересів (підпорядкування чи узгодження);

- зміна домінуючого фактора виробництва;

• зміна чинників економічного розвитку (факторна, інноваційна, екстенсивна, інтенсивна модель розвитку);

• зміна типів відтворення (просте, розширене, звужене);

• трансформація способів господарювання.

Типи сучасних перехідних економік:

- традиційна перехідна економіка охоплює економічні системи, що перебувають у стані переходу від натурального до ринкового господарювання. Притаманна країнам, що розвиваються (група нафтовидобувних країн, слаборозвинені країни Африки, група країн південної Азії і Латинської Америки);

- перехідна економіка розвинених постіндустріальних країн (характерними особливостями перехідних процесів є: перехід до соціально орієнтованої економіки; перехід до шостого технологічного укладу; формування економіки знань; інноваційна модель розвитку; високий рівень економічного розвитку і соціального забезпечення);

- перехідна економіка пострадянських країн (перехід від адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу).

Форми перехідних процесів:

• за масштабами : локальна (перехід в обмеженому територіальному просторі, в одній або декількох країнах); глобальна ( характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства);

- за характером перехідних процесів: градуалізм - природно-еволюційний тип перехідної економіки, що характеризується поступовим переходом до нових форм під впливом природно-кліматичних, виробничо-економічних і соціокультурних факторів незалежно від волі і свідомості людей; реформаторсько-революційний тип «шокова терапія» - характеризується радикальними змінами в способі господарювання на основі свідомого регулюванням перехідних процесів з боку суспільства.