Опорний конспект лекції Домашнє господарство як суб’єкт ринкових відносин
В межах однієї держави функціонують різні економічних сектори: державний сектор,підприємницький сектор, сектор домогосподарств.
Домогосподарство - це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї особи або групи осіб, поєднаних спільним місцем проживання, спільним бюджетом і спільним веденням господарства. Термін „домогосподарство” прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, яка включає членів родини, що проживають разом, а також членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин з іншими господарюючими суб’єктами.
Функції домогосподарств:
постачальницька: домашні господарства є постачальниками ресурсів: робочої сили, підприємницьких здібностей, капіталу, землі, грошових ресурсів;
споживча: домогосподарства є споживачами товарів і послуг, що виробляються в економіці, тим самим вони стимулюють розвиток економічних процесів, визначають, що виробляти й в яких обсягах;
виробнича: домогосподарство виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок;
посередницька: домогосподарство є важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів.
Завдяки виконанню домогосподарствами цих функцій відбувається узгодження їх інтересів (через отримання факторних доходів від ресурсів) і інтересів суспільства щодо стимулювання суспільного виробництва, визначення його обсягів та структури.
Доходи домогосподарств та їх розподіл
Дохід домогосподарства – це сума грошових коштів та матеріальних благ, які отримані або вироблені домогосподарствами за певний проміжок часу (годину, місяць, рік тощо). Рівень доходу безпосередньо визначає обсяги та структуру споживання домогосподарств.
Класифікація доходів:
грошові доходи населення: (включають усі надходження грошей у вигляді заробітної плати, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, доходів від власності, від продажу, різноманітну державну допомогу: по безробіттю, малозабезпеченим, інвалідам, багатодітним сім’ям тощо);
доходи в натуральній формі: передусім продукція, що вироблена домогосподарствами для власного споживання.
За величиною нарахованих і реально отриманих доходів виокремлюють :
- номінальний дохід: характеризує рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і зміни рівня цін;
- наявний дохід: це номінальний дохід за вирахуванням податків та інших обов’язкових платежів. Тобто, це ті грошові кошти, які безпосередньо використовуються на споживання і заощадження.
- реальний дохід: характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни цін.
Види факторних доходів:
- доходи від праці (заробітна плата);
- доходи від землі (рентний дохід);
- доходи від капіталу (процент, або прибуток на капітал);
- підприємницький дохід (доходи від діяльності людини в процесі поєднання і ефективного використання усіх інших факторів виробництва).
Види доходів за джерелом надходження:
- доходи від трудової діяльності (заробітна плата, доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності, доходи від особистого підсобного господарства);
- доходи від власності (дивіденди від акцій, відсотки від паю, відсотки від банківського вкладу, доходи від облігацій, орендна плата, рентні платежі);
- доходи, що не пов’язані з результатами діяльності (трансфертні платежі) - це доходи, які одержують домогосподарства через так звані суспільні фонди споживання: соціальні пенсії, адресна допомога, субсидії, виплати багатодітним сім’ям, інвалідам, безкоштовні або пільгові лікування та освіта населення.
Співвідношення в грошових доходах населення частки трансфертних платежів і заробітної плати має бути на користь останньої. Це оптимальне співвідношення джерел доходів, яке мотивує до праці. В протилежному випадку домінування в доходах трансфертних платежів деформує мотиваційний механізм і продукує механізм зрівнялівки.
Сукупний дохід домогосподарства – це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи в натуральній формі з будь-яких джерел. Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахованого на основі обґрунтованих нормативів споживання й забезпеченості населення першочерговими життєвими благами.
Прожитковий мінімум - це вартість натурального набору продуктів харчування, що забезпечують мінімально необхідну кількість калорій, а також витрати на непродовольчі товари і послуги, що відповідають за структурою бюджетам низькодохідних сімей. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.
Мінімальний споживчий бюджет – це соціальний мінімум товарів і послуг в обсязі, що необхідний для забезпечення нормальної життєдіяльності людини.
Оптимальний споживчий бюджет – вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумним раціональним потребам людей. Цей показник використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.
Виходячи з диференціації рівня доходів населення виокремлюють наступні його категорії:
бідні: доходи яких не перевищують прожиткового мінімуму;
малозабезпечені: розмір сукупного доходу яких знаходиться в інтервалі між прожитковим мінімумом та мінімальним споживчим бюджетом;
забезпечені: розмір сукупного доходу яких знаходиться в інтервалі між мінімальним споживчим бюджетом та оптимальним споживчим бюджетом;
багаті: рівень доходів яких перевищує оптимальний споживчий бюджет.
Функціональний розподіл доходів - розподіл доходів у відповідності до факторів виробництва. До них відносяться праця, капітал земля і підприємницькі здібності.
В економічній теорії виокремлюють два принципово різних підходи до функціонального розподілу доходів:
марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:
- в процесі створення вартості приймають участь два фактори виробництва: наймана праця і капітал;
- найманий працівник, по-перше, переносить частину вартості уречевленої в засобах виробництва праці на продукт (с), що створюється, по-друге, створює нову вартість;
- частину новоствореної вартості капіталіст виплачує найманому робітнику у вигляді заробітної плати (v), а іншу частину привласнює (m) ;
- частка додаткової вартості, яка безвідплатно відчужується (m), визначає ступінь експлуатації найманого робітника капіталістом (m’): m’= m/v * 100%;
- додаткова вартість (m), в свою чергу, підлягає розподілу між власниками різних видів капіталу (промислового, торговельного, лихварського) та землі: промисловцями, торговцями, банкірами і землевласниками. У зв’язку з цим додаткова вартість підлягає функціональному розподілу на прибуток промислового капіталіста, прибуток торговельного капіталіста, банківський прибуток банкіра, прибуток землевласника у формі ренти;
маржинальна концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на засадах, що:
- власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;
- в процесі виробництва використовуються наступні фактори: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності;
- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається його граничним внеском у валовий дохід виробництва;
- розподіл доходу здійснюється пропорційно до внеску кожного із факторів: земля створює ренту (R); капітал (інвестиційні ресурси) – процент (i); праця – заробітну плату (w); здатність до підприємництва створює підприємницький дохід (P).
Особистий розподіл доходів – це розподіл доходів між окремими домогосподарствами, сім’ями чи фізичними особами.
Диференціація доходів населення – це нерівномірність рівня доходів на душу населення.
За міжнародним стандартом Україна належить до держав з високим ступенем нерівності населення за доходами та споживанням, причому ця нерівномірність істотно посилилась протягом останніх років.
Показники кількісної оцінки диференціації доходів:
Крива Лоренца – виражає ступінь нерівномірності доходів. Чим більше відхиляється лінія фактичного розподілу (крива Лоренца) від лінії абсолютно рівного розподілу (бісектриси), тим вища диференціація населення (див. рис. 9.1).
Рис. 8.1. Крива Лоренца
Відхилення від абсолютно рівного розподілу розраховується через коефіцієнт Джині (за ім’ям італійського економіста Коррадо Джині (1884 – 1965). Коефіцієнт розраховується відношенням площі фігури L до площі всього трикутника OAB. КДжині = SL / SOAB Коефіцієнт Джині набуває значень від 0 до 1. Ситуація, коли крива Лоренца співпадає з бісектрисою є свідченням абсолютно рівного розподілу доходів в суспільстві. При цьому КДжині дорівнює 0. При максимально можливій диференціації доходів КДжині дорівнює 1.
Децильний (квантильний) коефіцієнт виражає співвідношення між середніми доходами 10% (20%) високодохідних членів суспільства і середніми доходами 10% (20%) низькодохідних членів суспільства. В Україні співвідношення між середніми показниками задекларованих доходів найбагатших та найбідніших членів суспільства складає 5,2. В Болгарії - 3,9 ; в Росії - 8,06; в Польщі - 4,29; в Латвії - 4,54.