Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

-відповідь як форма надання інформації;

-узгоджені дії чи ситуації (взаємодія) на основу ситуаційного контакту.

При цьому всі компоненти ділової розмови мають бути обґрунто-

ваними і вмотивованими. Тут варто вичленити передумови правильної організації ділової розмови. Такими передумовами можна назвати когнітивну і афективну сфери. Когнітивна сфера – це сфера пізнання і усвідомлення (перше – Хто я? Де я? Яке моє місце?; друге – усвідомлення обов’язковою і бажаною, необхідною і можливою – Що я хочу? Як цього досягти?).

Афективна сфера передбачає досить сильний психологічний контакт, який сприяє формуванню емоційного фону розмови. При цьому емоційний фон на різних етапах розмови завжди різний, оскільки суб’єкти ділової мови мають власні цілі і очікують тих результатів, які їм бажані.

Бесіда. Як форма мовленнєвої діяльності, вона передбачає наявність драматургії, учасників і предметного контакту. Власне можна сказати, що бесіда це завжди предметна розмова двох-трьох (і більше) суб’єктів. У ході бесіди відбувається мовленнєва взаємодія, яку можна назвати “Комунікація: кожен удвох!”. І саме в бесіді кожен із її учасників оволодіває “тотальною інформацією”, вплив якої посилений за рахунок тісного контакту, інтонації, погляду, жесту і навіть сили голосу. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. В ході бесіди “ведучий” має так направляти її сюжет, щоб всі учасники комунікативного процесу побажали і змогли висловитися, поставити запитання, отримати відповіді на питання, які їх хвилюють. Звичайно, отримана інформація може і не задовольнити обидві сторони учасників бесіди, і це залежить не лише від носія інформації, а й від того, хто сприймає цю інформацію. Іноді незбіг “подачі” і “сприйняття” призводить до порушення контакту.

Із метою уникнення такого факту соціальний педагог повинен мати достатньо інформації про учасників бесіди: про характер, поведінку, смаки, звички. А в ході бесіди – відчути настрій. Це допомагає, як висловлюється В. І. Курбатов (4), “не сипати сіль на відкриту рану”, не “тиснути” своїми пропозиціями на учасників бесіди.

Хід бесіди можна спроектувати, спираючись на такі її компоненти:

-мати чітку мету розмови;

-визначитись з учасниками бесіди (склад, кількість);

-з’ясування позицій учасників, в чому вони співпрацюють, а в чому розходяться;

81

Соціальна педагогіка

-розкриття ”спільної”, “бажаної” мети і шляхів її досягнення;

-управління і корекція цілей і позицій;

-оцінка і характеристика взаємодії і спільного рішення. Різновидами бесіди є обговорення і співбесіда. Зокрема перша

із них може передбачати обговорення проблеми на рівних, коди переслідується мета: як досягти консенсусу, позитивного вирішення проблеми.

До речі, обговорення як вид комунікативної діяльності передбачає зацікавленість усіх учасників у пошуках шляхів вирішення проблеми. Проте вона не завжди вирішується одразу. Частіше визначаються чи окреслюються можливі шляхи вирішення, а остаточне рішення може бути прийняте колегіально, поступово, після аналізу висловлених думок. Таким чином, обговорення передбачає партнерську взаємодію, оскільки учасники мають потребу у вирішенні проблеми. При цьому в ході обговорення слід дотримуватися певних вимог:

-постановка головної проблеми;

-узгодженість проблеми з учасниками обговорення заздалегідь;

-має висловлюватися лише власна думка щодо поставленої проблеми. Мало висловитись «за» чи «проти», важливо обґрунтувати власну думку, довести її право на існування;

-неприпустима критика того, хто виступає, може піддаватися критиці лише ідея, позиція. Але критика має бути обґрунтованою, доброзичливою, принциповою і конструктивною;

-чітко дотримуватися в ході обговорення регламету: можна говорити лише тоді, коли є що сказати.

Процедура обговорення на практиці іноді порушується, якщо

організатори підходять до неї з уже заготовленим рішенням. Учасники відчувають, що від них хочуть організатори і “включаються” у спроектовану комунікативну дію або ігнорують її.

На відміну від обговорення співбесіда потребує двох-трьох учасників, які одразу чітко обумовлюють свої цілі і розкривають їх у довірливому тоні, водночас шукаючи шлях до вирішення проблеми, яка хвилює цих осіб. Особливістю співбесіди є те, що вона має завершитись певним результатом. Цей вид комунікативного процесу посідає досить помітне місце в практиці соціального педагога і проявляється у різних напрямках його діяльності: в роботі з підлітками і молоддю з особливими потребами, з батьками, які мають “проблемних” дітей, з опікунами, з клієнтами-суїцидниками, з хворими

82

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

на СНІД, з молодими воїнами чи їх сім’ями та ін. І головне, що у ході різних видів бесіди слід уникати спірки, дискусії, які призводять до відчуження учасників комунікативного процесу.

На підставі аналізу відомих досліджень у галузі психології і педагогіки, стану розв’язання проблеми у практиці, а також, виходячи з того, що мовленнєві уміння особистості формуються не тільки у предметній діяльності, а й у самому процесі життєдіяльності, самореалізації, можна вичленити два блоки мовленнєвих умінь, які, власне, відображають його спрямованість на певний вид професійної діяльності. А відтак кожен із блоків має свій обсяг і зміст мовленнєвих умінь. Саме вони забезпечують оптимальний варіант прояву комунікативності соціального педагога (працівника).

Перший блок мовленнєвих умінь охоплює переважно ті, які забезпечують якісний характер мовлення; другий блок містить мовленнєві уміння, які посилюють ефективність комунікативного процесу взагалі і соціально-виховного впливу зокрема. Номенклатуру виокремлених двох блоків можна згрупувати так:

Перший блок

-володіння технікою мовлення;

-володіння логікою мовлення;

-володіння інтонаційною варіативністю;

-прогнозування комунікативної поведінки;

-здійснення взаємодії;

-здійснення емоційно-експирементального впливу;

-володіння мовленнєвим етикетом.

Другий блок

-формування цілі мовлення (всього комунікативного процесу);

-ініціювання процесу мовлення;

-вибір і реалізація видів мовлення;

-адаптація комунікативних умінь до соціально-виховних умов і конкретного клієнта;

-використання результатів аналізу мовлення і комунікативного процесу;

-управління мовленнєвим процесом і його корекція.

Для характеристики і оцінки професійних комунікативних

умінь на базі визначених двох блоків розроблені критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії.

83

Соціальна педагогіка

Високий рівень – фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може вже на початку роботи реалізувати власні уміння не менше як у п’яти видах діяльності.

Середній рівень – фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі і адекватно до цілей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно обирати вид мовлення. Він вміє аналізувати якість мовлення, але не завжди вміє управляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію окремих якостей мовлення. Водночас він виявляє інтерес до комунікативності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, як це зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, але лише за умови надзвичайної потреби.

Низький рівень сформованості мовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані уміння. В комунікативний процес він включається лише за вимогами керівників соціально-виховної структури. Не виявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається в комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Визначені показники рівнів дозволяють спеціалістові проаналізувати власні уміння, виявити “білі плями” у власному мовленні, а керівникам відповідних соціально-виховних інститутів об’єктивно і критично оцінити одну із професійних якостей соціального педагога (працівника) і визначити, чи навіть окреслити, його функції в цій організаційній структурі.

Навіть володіючи всіма якостями мовлення на високому рівні, соціальний педагог має ще володіти певною узагальненою нормою комунікативного процесу – мовленнєвим етикетом.

Мовленнєвий етикет – це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування. Поняття мовленнєвого етикету – синонім культури спілкування як норма спілкування і поведінки. Стосовно роботи соціального педагога (працівника), ми розуміємо це як норму культурного ділового спілкування.

Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні передбачає лояльне, з повагою ставлення до співбесідника, використання загальнокультурних норм спілкування, міркування, форм їх вираження.

84

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

Будь-який комунікативний процес і в будь-яких умовах передбачає наявність деяких обов’язкових елементів мовленнєвого етикету. Зокрема, це стосується привітання, звертання, знайомства, запрошення, компліменту, вітання, визнання. Кожен із цих елементів має своє місце в комунікативному процесі і свої особливості та мовленнєве вираження.

Привітання – це початок комунікативного процесу. Головним є не те, що потрібно привітатися з іншою людиною, а те, «як» ти маєш це зробити, враховуючи: це зустріч перша чи чергова; це партнер, підлеглий чи конкурент, однодумець чи опонент. Необхідно зважати і на те, зі скількома учасниками розмови ти будеш спілкуватися: тоді загальне вітання для всіх і особисте для конкретної людини. Важливо у привітанні зафіксувати свою увагу до тих, з ким будеш вести подальшу розмову.

Проте у ході привітання одрізу ж проявляється інший елемент мовленнєвого етикету – звертання. Саме за допомогою звертання здійснюється адресація до співбесідника з іменем, прізвищем, посадою чи професійною приналежністю. Звертання як елемент культури спілкування є проявом ввічливості, поваги до людини. Водночас воно засвідчує той факт, що розмова стосується саме того, до кого спрямоване звертання. Крім того, неодноразове звертання навіть у великій аудиторії знімає безликість у розмові і свідчить, що розмова стосується всіх чи кожного. Звертання є своєрідним “манком” до уваги: якщо до нас звернулися, то ми маємо певним чином відгукнутися на це звертання. А це викликає позитивні емоції в обох сторін, що є однією з умов досягнення мети.

Часто комунікативний процес соціального педагога супроводжується знайомством, що є актом самовизначення у спілкуванні між людьми, які раніше не були знайомими. Знайомство – це ще й інформація кожного із учасників комунікативного процесу. Сам процес знайомства залежить від ситуації, від бажання розкрити ті аспекти особи, які потрібні в певній ситуації і на конкретному етапі контакту. Варто сказати, що знайомство може здійснюватися як самими учасниками комунікативного процесу, так і іншими людьми, які представляють учасників. Це залежить від рольових функцій тих людей, які вступають у мовленнєвий контакт.

У роботі соціального педагога частіше бере на себе цю місію сам спеціаліст, “провокуючи” відповідний мовленнєвий етикет з боку клієнта. При цьому не доцільно виявляти зайвий інтерес до особи,

85

Соціальна педагогіка

ставити занадто детальні запитання щодо самої особистості клієнта, якщо це не стосується запланованої теми розмови. В іншому випадку це вже буде порушенням мовленнєвого етикету.

Практична діяльність фахівців соціально-виховної сфери настільки багатогранна, що вона досить часто потребує включення у сферу діяльності такого елементу як запрошення. Це елемент мовленнєвого етикету, який пов’язаний з пропозицією зустрітися, налагодити співпрацю, взаємодію, визначення рамок стосунків, бажання зняти конфліктне напруження тощо. Тому запрошення має бути завжди прямим, відкритим, де висловлюються мотиви зустрічі чи розмови, місце і час (який, до речі, іде в погоджувальному варіанті).

Час і місце залежить від тієї людини, з якою зацікавлені зустрітися. В іншому випадку його просто ставлять до відома. Хоча за будь-яких умов гарним стилем буде поцікавитися, який час і місце більше підходить для зустрічі. Це водночас сприяє тому, що співбесідник не зможе категорично відмовитися, зважаючи на етикетні “пільги”, запропоновані у розмові.

Досить поширеним фактом мовленнєвого етикету є застосування у розмові компліменту. Цей елемент певне перебільшення позитивних якостей людини. Використання компліментарного прийому сприяє створенню позитивних емоцій у співбесідника, а відтак і позитивної реакції на людину, яка робить комплімент, і викликає бажання зробити цій людині щось приємне. Крім того, навіть нейтральний комплімент є добрим початком для розмови.

Використовуючи у ході комунікативного процесу комплімент, соціальний педагог має враховувати певну особливість компліменту: він повинен мати лише відкритий, правдивий смисл. Гіперболізація, яка завжди наявна в компліменті, не повинна підкреслювати інші негативні якості людини; комплімент має спиратися на власну думку і не ставити людину у смішне становище, підкреслюючи якість, яка в людини відсутня. Звичайно, стиль компліменту буде різним, оскільки він залежить від того, хто говорить і від того, кому він призначається, а також від ситуації і попередньої розмови.

Будь-яка розмова завершується прощанням, яке передбачає прощання тієї людини, котра першою має піти. Це може бути вербальна форма прощання і дотикова. Гарним стилем прощання соціального педагога є його увага до людини він підніметься при завершенні розмови чи навіть проведе до дверей (якщо це жінка, людина похилого віку чи інвалід).

86

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки

Прощання є виявом певного завершення комунікативного контакту, але в ньому має відображатися у словесній формі позиція соціального педагога: це остання розмова чи буде взаємодія надалі. Але за будь-якої умови прощання повинно бути доброзичливим, неспішним, іноді компліментарним.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Якою має бути структура комунікативного процесу?

2.Розкрити основні функції комунікації.

3.Які знання та уміння необхідні фахівцю для здійснення комунікативного процесу?

4.Назвати основні механізми впливу на співбесідника і навести один приклад із застосуванням конкретного механізму.

5.Назвати форми мовленнєвої діяльності у комунікативному процесі і здійснити їх характеристику.

6.Розробити одну із форм мовленнєвої діяльності для конкретної ситуації у практиці соціального педагога.

7.Визначити власний рівень готовності до мовленнєвої діяльності за визначеними параметрами.

8.Здійснити характеристику елементів мовленнєвого етикету і реалізувати один із елементів мовленнєвого етикету в дії, обґрунтувавши обраний варіант.

Література

1.Васильев А. Н. Основы культуры речи. – М.: Просвещение, 1990.

2.Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. – К.: У-Ф інститут, 1997.

3.Капська А. Й. Виразне читання. – К.: Вища школа, 1989.

4.Курбатов В. И. Искусство управлять общением. – Ростов-на- Дону, 1997.

5.Сагач Г. М. Золотослів. – К.: Школяр, 1998.

6.Сопер П. Искусство речи. – М.: Искусство, 1992.

7.Станіславський К. С. Робота актора над собою. – К.: Мистецтво, 1953.

8.Томан І. Мистецтво говорити. – К.: Мистецтво, 1986.

87

Розділ 3. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВУКРАЇНІ

§1. Основні напрямки державної молодіжної

політики в Україні

Молодь – це специфічна соціально-демографічна група суспільства, яка за своїм складом є дуже неоднорідною, має внутрішню диференціацію, визначається особливостями діяльності, способом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом. Як специфічна соціальнодемографічна група суспільства молодь визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, котре вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку, що дає їй змогу об'єктивно посісти своєрідне місце і бути задіяною в усіх сферах життєдіяльності конкретного суспільства. Це обумовлено, передусім, рядом об’єктивних обставин, серед яких основні це:

-молодь, яка є достатньо великою суспільно-демографічною групою, посідає важливе місце у народногосподарському виробництві як єдине джерело поповнення трудових ресурсів;

-молодь є головним носієм інтелектуального та фізичного потенціалу свого народу. Вона має великі здібності до праці, технічної і культурно-художньої творчості, до продуктивної діяльності у всіх сферах життя;

-молодь має досить велику соціальну і професійну перспективу. Вона спроможна швидше за інші соціальні групи оволодіти новими знаннями, професіями.

Взагалі, поняття «молодь» досить різнопланово трактується в ба-

гатьох галузях науки – філософії, соціології, політології, педагогіці, психології тощо. Зокрема, Перепелиця М. П. зазначає, що: «Молодь

– це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним устроєм, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства”.

Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.) визначав молодь як групу населення віком від 15 до 28 років, з 1999 р. молодими людьми вважалися особи від 14 до 28 років, а з березня 2004 р. – від 14 до 35 років.

88

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

Визначаючи роль молоді як суб’єкта та об’єкта в історичному процесі розвитку суспільства, варто зауважити що ця роль досить специфічна. З точки зору механізму соціалізації молоді, спочатку молода людина, вступаючи в життя, є об’єктом впливу соціальних умов, сім’ї, друзів, інститутів навчання й освіти, а потім у процесі дорослішання та переходу від дитинства до юності вчиться й починає сама творити світ, тобто стає суб’єктом усіх соціально-економічних, політичних та суспільних перетворень.

Таким чином, молоде покоління, одночасно як об'єкт і суб'єкт бере участь у соціальних перетвореннях, оскільки воно саме намагається впливати на суспільне життя, згуртувавшись в об'єднання, громадські структури, і, власне, відчуває на собі вплив суспільних перетворень через політику, яку проводить держава стосовно молоді. Тому держава повинна здійснювати певну політику щодо молоді

– державну молодіжну політику, яка покликана забезпечити реальні умови для всебічного розвитку кожної молодої людини, максимального залучення молоді до політичного, соціально-економічного та духовного життя суспільства.

Серед причин, що визначають необхідність реалізації державної молодіжної політики на сучасному етапі, можна назвати такі:

-необхідність створення нової системи навчання та професійної підготовки молодих громадян в умовах структурних і технологічних виробничих змін, відмирання традиційних галузей виробництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційними системами, збільшення безробіття, зниження зайнятості молоді;

-криза інститутів соціалізації особистості (сім’ї, школи, закладів культури, відпочинку і т.п.). Переважно такі інститути не встигають сьогодні за реальними потребами молодої людини, оскільки використовують старі прийоми впливу на особистість;

-реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів;

-наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходять-

ся поза межами правового регулювання.

Офіційно державна молодіжна політика в Україні оформилася в цілісний державний процес з часу прийняття Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 pоку). З її прийняттям почався новий етап розвитку та розбудови оновленої держави. Молодь офіційно визнані рівноправним членом суспільства. На державному рівні визнані її проблеми і об-

89

Соціальна педагогіка

рані напрямки їх вирішення. Молодіжна політика виокремлюється

зконтексту соціальної та стає пріоритетним і специфічним напрямком діяльності держави. Відповідно до декларації, державна молодіжна політика – це системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах. Вона ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

До основних функцій державної молодіжної політики належать: - створення гарантованих соціально-економічних, політичних та

інших необхідних стартових умов для молоді; - реалізація проблем, інтересів та запитів молоді, враховуючи ана-

логічні інтереси інших соціальних груп суспільства; - координація зусиль усіх державних органів, організацій, рухів,

різних соціальних інститутів суспільства по забезпеченню умов для розвитку і самореалізації молоді.

Державна молодіжна політика в Україні в освітній, соціальній, політичній, економічній сферах, а також в сфері розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Це обумовлюється тим, що саме через законодавчі акти регулюються взаємовідносини молодих людей з державою, їх права і обов’язки, створюються соціальні гарантії і т.п.

Нормативно-правовою основою державної молодіжної політики України виступає певна законодавча база: «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 pоку), Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України» (1993 р.), які визначають загальні засади створення та реалізації організаційних, соціально-економічних, політикоправових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства і держави. Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1 грудня 1998 року), визначає особливості організаційних і правових засад їхнього утворення та діяльності, а також державні гарантії щодо забезпечення їх діяльності. Закон України „Про соціальну роботу

здітьми та молоддю” (21 червня 2001 р.) та Закон України „Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки”

90