Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

Забезпечуючи право дітей на участь, соціальному педагогу потрібно керуватися такими переконаннями: зрілість не обов’язково залежить від віку; дітей і молодь будь-якого віку слід добре інформувати і мати точні дані стосовно міри розуміння ними наданої інформації; переговорні процеси з дитиною повинні бути чесними і відкритими; батькам/опікунам часто потрібна підтримка у залученні дітей до процесів обговорення і прийняття рішень, які стосуються дітей; дитині треба давати можливість висловити свою думку у довільній формі; дитина має відчувати підтримку [3, С. 25]; дитина відповідного віку спроможна приймати обґрунтовані рішення, вносити значущі пропозиції нарівні з дорослими у документи, що стосуються дітей; діти хочуть брати участь у житті суспільства, бо це їхня соціальна потреба.

Одним із основоположників теорії дитячої участі в житті суспільства є Роджер А. Харт, котрий обґрунтовує вісім сходинок «Драбини участі»: 1 сходинка – маніпуляція (діти не мають реального розуміння проблеми, роблять чи говорять те, що хочуть від них дорослі); 2 – декорація (діти беруть участь у заходах, подіях, але не усвідомлюють їх значення); 3 – пасивна участь дітей у прийнятті рішень – бовтологія (діти висловлюються щодо проблем, проте реальні кроки щодо впровадження висловлених ідей не здійснюється); 4

– призначення дорослими й інформування (дорослі запрошують дітей до участі, але діти обмежені лише інформацією, що її надають дорослі); 5 – консультування й інформування (діти виступають консулатами проекту); 6 – рішення приймаються за ініціативою дорослих разом з дітьми; 7 – рішення приймаються за ініціативою дітей під керівництвом дорослих; 8 сходинка – рішення приймаються за ініціативою дітей у партнерстві з дорослими. При цьому 1–3 сходинки Харт вважає «неучастю», 4–5 – «формальною участю», 6–8 – «реальною участю» [12]. Плануючи проекти дитячої та молодіжної участі, соціальному педагогу не слід очікувати швидких результатів. Для набуття навичок участі необхідний досвід. При чому діяльність на всіх сходинках участі, у т.ч. й пасивної, дає відповідні навички.

Немає якоїсь стандартної моделі участі, котра була б придатна для повсюдного відтворення. Проте для ефективного застосування принципу «участі» необхідні: ініціатива дітей та бажання здійснити зміни; наполегливість; обізнаність стосовно своїх прав і обов’язків; налагоджена співпраця між усіма зацікавленими сторонами; планування та впровадження запланованого; прозорість у процесі ді-

131

Соціальна педагогіка

яльності і прийнятті рішень; гнучкість, можливість зміни обраного шляху; залучення експертів, досвідчених фахівців, які можуть надати професійну допомогу дітям.

Діяльність багатьох дитячих об'єднань будується на природній потребі людей бути хазяями власного життя. Долучаючи хлопців і дівчат до реальних соціальних взаємодій, основне завдання – гармонізація суспільних потреб й інтересів дитини, створення умов для соціальної творчості через різні форми діяльності. Потрібно зазначити різноплановість форм залучення дітей до участі в житті суспільства та прийнятті рішень: обговорення актуального питання у класі, групі; “мозковий штурм”; демонстрація та скерована практика; рольова гра; робота у малих групах; освітні ігри та моделювання ситуації; вивчення ситуації; круглі столи-семінари для дітей–лідерів чи за їх участю; дебати; практичне відпрацювання життєвих навичок у межах певного контексту з іншими учасниками; аудіовізуальна діяльність: малювання, музика, театр, танець; створення карти рішення або дерев проблеми; листи дітей до організації-друга; тренінги «Права дитини», «Участь дітей»; фокус-групи з дітьми-лідерами з питань обговорення: документів, соціальної реклами; волонтерські групи з випускників інтернатних закладів; рубрика у місцевій пресі, журналі «Говорять наші діти»; тематична зміна у таборі оздоровлення та відпочинку; скринька пропозицій; статті дітей в місцевій пресі, виступи на місцевому радіо; анкетування дітей; конкурс творів дітей; створення груп дітей, що працюють за методикою «рівний

– рівному»; різні спільні заходи з органами шкільного самоврядування тощо. Усі зазначені вище форми можуть бути поділені за такими напрямками: «виявлення нездійснених прав дітей; розробка стратегій дій, що дають змогу дітям вимагати здійснення своїх прав і знаходити розв’язання проблем; надання дітям можливості брати участь у вирішенні проблем, а також у контролі, оцінці й звітності про хід роботи» [4, С. 221].

Виправдано акцентувати увагу на доцільності вибору тієї чи іншої форми участі дітей, адже не кожна форма участі придатна в усіх випадках. Водночас, не потрібно забувати, що залучення дітей не передбачає одразу повне передавання відповідальності представникам підростаючого покоління. Це має відбуватися поступово, відповідно до готовності взяти відповідальність за власні дії, рішення.

Соціальному педагогові необхідно роз’яснювати дітям сутність та особливості участі у контексті прав людини, сталого розвитку

132

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

суспільства. Для цього варто: розтлумачити і дітям, і дорослим значення основних принципів забезпечення прав дітей, закладених в основі Конвенції ООН про права дитини; визначити і максимізувати сильні сторони участі (досвід участі; активність і позитивна спрямованість лідерів дитячої групи; дружні стосунки з однолітками; активність місцевої громади; авторитет дорослого, компетентного у питаннях участі дітей та ін.); використати дані емпіричних досліджень (анкетування, відгуки, аналіз документів тощо) щодо переваг участі, досвіду впровадження інших проектів на партнерських засадах з дітьми.

Питання участі дітей і молоді у житті суспільства ґрунтовно вивчено Центром соціальних дій Університету де Монфорт (Лейстер, Великобританія) [9, С. 15]. Участь дітей розглядається британськими науковцями як ефективний метод соціально-педагогічної роботи, що базується на положеннях:

-наявність у фахівця (дорослого) спеціальних знань і навичок не дає йому права приймати рішення замість дітей чи молодих людей;

-всі люди мають право самостійно сформулювати власну проблему і самостійно діяти;

-соціальний працівник / соціальний педагог може сприяти створенню об'єднань для соціально вразливих груп населення,

оскільки, діючи узгоджено і разом, вони мають більше можливостей.

Для досягнення ефективності участі потрібно чітко відповісти на такі запитання: Навіщо? Хто? Де? Коли? Яким чином? При цьому школа участі може бути відображена таким принципом: «сьогодні – організатор, лідер, ведучий, завтра – виконавець», а потім знову лідер [5, С. 166–167].

Соціальний педагог має розглядати участь як процес. Аналогічно певні етапи має й процес формування навичок участі:

1.Підготовка до участі у виробленні й прийнятті рішень, формування ціннісного ставлення до участі.

2.Виконання разових громадських доручень; розвиток вмінь висловлюватися, аргументовувати й доводити власні погляди.

3.Вироблення умінь аналізувати, оцінювати власну діяльність й робити відповідні корективи.

4.Розвиток навичок прогнозувати й планувати участь на засадах партнерства.

133

Соціальна педагогіка

5.Вироблення умінь працювати у команді, розвиток умінь ефективної комунікації, ведення переговорів, компромісного прийняття рішень тощо.

6.Реалізація організаторських і виконавчих здібностей в різних сферах життя.

Участь має перебувати в центрі уваги впродовж тривалого пері-

оду, «щоб не перетворитися на одноразову акцію без будь-якої стратегії досягнення її стійкості у майбутньому» [4, С. 223]. Для критичної об’єктивної оцінки можливостей для участі дітей на засадах прав людини, оцінки ефективності соціальних проектів за участю дітей соціальному педагогові потрібно знати певні виміри таких проектів: мета; сфера, рівень та глибина участі; вплив участі; здатність дітей до участі; загальні параметри участі; адміністративно-організаційний параметр. Зокрема, одним із важливих критеріїв участі є цілі (мета) участі (наприклад, розвиток здатності до партнерства з дорослими; заохочення до співпраці з однолітками; створення умов для вираження різних думок при вирішенні актуальних питань громади; підвищення компетентності у питаннях участі; розвиток самоповаги та навичок виконувати різні соціальні ролі; вироблення навичок розпізнавати питання, що стосуються дітей тощо).

Другим виміром є сфера (сім’я, однолітки, школа/організація, громада, ЗМІ, держава – законодавчий процес, підготовка програм, участь у моніторингу), рівні («сходинки» за Р. Хартом) участі чи її «глибина» (спостереження, вислуховування, оцінка інформації, розробка, прийняття рішень, виконання).

Третій – аналіз впливу участі. Важливим моментом є необхідність звернення уваги на вплив проектів за участі дітей на щоденне життя кожної конкретної дитини. Нерідко соціальні проекти, програми мають безперечне значення з позиції їх цілі, але не мають ніякого впливу на родину конкретної дитини, її однолітків, школу, де вона навчається та ін. У цьому плані показниками будуть: «ніякого зв’язку з життям дитини», «непрямий зв'язок з життям дитини», «має відношення до майбутнього дитини, але непрямий зв'язок із її щоденним життям», «важливий зв'язок з щоденним життям».

Четвертий – здатність кожної конкретної дитини до участі

(усвідомлення дитиною власної суб’єктності у процесі соціалізації; обізнаність про сфери, «сходинки», форми, ризики, перешкоди участі та доступ до відповідної інформації про предмет участі; стійкість соціально значущих мотивів й сформованість моральних цінностей,

134

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

усвідомлення власних прав, в т.ч. сприйняття цінностей та прав іншої людини; досвід участі, зокрема прийняття самостійних рішень

– збір, аналіз, застосування інформації, планування та виконання дій самостійно і у співпраці з дорослими; психологічні особливості особистості – віра у себе, прийняття ролі, саморегуляція, вміння ризикувати, розпізнавати проблеми, вміння спілкуватися, надійність, «соціальне співчуття» та ін.

П’ятий вимір – загальні параметри участі – охоплює тривалість

участі, різноманітність ролей, кількість дитячих ініціатив, кількість спільних дій з дорослими та ін.

Шостий – адміністративно-організаційний – передбачає такі показники: «визнання та цінність участі дітей на рівні громади (влади)»; «партнерство із ЗМІ»; «надання приміщень та матеріальних ресурсів для участі»; «створення безпечних і сприятливих умов для участі»; «підтримка проектів за участі дітей, поширення кращого досвіду»; «презентація та поширення результатів проекту», «капіталізація досвіду участі».

Отже, участь дітей в громадському об'єднанні розв’язує низку проблем, серед яких: соціально-педагогічної допомоги іншим (підтримка дітей, інших осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах); морально-духовні (розвиток духовних потреб та ціннісних орієнтацій); соціально-екологічні (сприяння збереженню навколишнього середовища); індивідуально-комунікативні (налагодження стосунків із однолітками, батьками, іншими значущими дорослими; розвиток навичок ефективного спілкування), проблеми інформаційного забезпечення та ін.

Незважаючи на безумовне позитивне значення для становлення юної особистості, «життя засвідчує: право на участь на практиці реалізувати найважче, тому що для цього необхідні соціальні та політичні зміни, принципово інше ставлення та реагування дорослих на дитину, справжнє визнання її творчого потенціалу. Світова історія доводить, що дитячу активність можуть експлуатувати, розглядати як ресурс для досягнення ідеологічних цілей. У такому разі, навіть, якщо дитяча активність декларується, проголошується, найчастіше вона – ілюзія, результат «гри в демократію» [4, С. 185].

Пам'ятаймо, суспільство може вважатися розвиненим в тій мірі, в якій забезпечує можливості людей, в т.ч. дітей, брати участь в його житті, сприяючи ефективності соціальних проектів і стабілізації соціальних процесів.

135

Соціальна педагогіка

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Визначити сутність поняття «участь дітей в житті суспільства».

2.Розкрити форми залучення дітей до життя суспільства та ухвалення рішень.

3.Проаналізувати принципи взаємостосунків між дорослими і дітьми під час впровадження «участі дітей».

4.Охарактеризувати основні виміри (критерії) оцінки проектів за участі дітей.

5.Розкрити напрямки діяльності соціального педагога з дитячими та молодіжними громадськими організаціями.

6.Розробити зміст етапів розвитку участі для конкретної групи дітей.

Література

1.Компас. Пособие по образованию в области прав человека с участием молодежи / П. Брандер, Р. Гомес, Б. Оливейра и др. – Council of Europe, 2002.

2.Лісовець О. В. Формування готовності майбутніх соціальних педагогів до роботи з громадськими дитячими та молодіжними організаціями: Дис. … канд. пед.наук, 13.00.05. – Н., 2008.

3.Посібник для тренерів: у 5-ти частинах. – Ч. 2. Розробка програм для дітей з урахуванням прав людини. – К.: Версо-04. – 2006.

4.Права дитини: сучасний досвід та інновації: Зб. інформ. і метод. матеріалів / Авт.-упоряд.: Г. Лактіонова, О. Калібаба, Т. Цюман та ін. – К.: Либідь, 2005.

5.Проблеми залучення молоді до процесу прийняття рішень на місцевому і регіональному рівнях: матер. Міжн. наук.-практ. конференції. Київ, 15–16 грудня 2005 року / Ред. кол.: Бех І. Д. (гол. ред.) та ін. – Т.: Термограф, 2006.

6.Разноцветный мир детства: Детские общественные организации: Учеб. пособ. для студ. средн. и высш. пед. учебн. заведений / И. И. Фришман, Л. В. Байбородова, А. В. Волохов, и др. – М.: Изд. центр «Академия», 1999.

7.Світ, сприятливий для дітей. Видання підготовлено Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді і Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, 2003.

136

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

8.Теория,история,методикадетскогодвижения.Информационный бюллетень. VI выпуск / Ред. и отв. за выпуск Т. В. Трухачева, А. Г. Кирпичник. – К., 2002.

9.Участь дітей та молоді в процесах прийняття рішень / А. Купцова, О. Сакович, Т. Кондрашевська, та ін. – ТОВ «ІМГ «АртБат», ДП «Такі Справи». – К., 2002.

10.Шакурова М. Методика и технология работы социального педагога. – М.: Изд. центр «Академия», 2002.

11.Крупинина Л. Н. Реализация прав ребенка в детском общественном объединении: социально-педагогический анализ: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. – М., 1997.

12.Hart P. Children”s participation. Joseph Rowntree Foundation. – York, 1991.

137

РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНІ ІНСТИТУТИ В СИСТЕМІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

§1. Основні аспекти діяльності соціального педагога

узагальноосвітніх закладах

Одним із провідних мікрофакторів соціалізації підростаючого покоління є інститути соціального виховання. Пріоритетне місце серед них, без сумніву, належить школі. Школа – це досить складний соціально-виховний феномен. Тут стикаються та перегукуються найрізноманітніші сторони життя людини. Саме школу більшість науковців розглядають як провідний інститут соціального виховання.

У нових умовах соціально-формуюча місія школи значно посилюється. У ситуації кризи дитинства, соціальної невлаштованості значної частини населення, сімейного неблагополуччя, агресивності соціального середовища школі необхідно значно актуалізувати, розширити та поглибити такі соціально-педагогічні функції як:

-соціально-адаптивну та соціально-стабілізуючу, що забезпечить включення дитини в реальні соціальні відносини та пом’якшить соціальну напруженість та соціальні конфлікти;

-соціально-перетворюючу, що забезпечить підготовку молодих людей до життя в умовах швидкозмінних ситуацій;

-соціально-захисну, пов’язану з турботою про дітей, яким сім’я та суспільство не змогли створити необхідних умов для розвитку та життя;

-здоров’я-зберігаючу, пов’язану з формуванням в особистості усвідомлення здоров’я як базової життєвої цінності. Функціональні обов’язки соціального педагога окреслені в

листі МНО України від 02.08.2001 р. “Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів”. Відповідно до цього листа перед соціальними педагогами ставляться такі професійні завдання:

-формування гуманних стосунків між вихованцями, учнями та педагогами;

-охорона та захист прав та інтересів дітей;

-вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності;

-вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;

138

Розділ 4. Соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості

-створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності;

-організація та координація різних видів позанавчальної діяльності дітей та підлітків;

-попередження конфліктів в учнівських колективах;

-допомога старшокласникам у професійному самовизначенні;

-орієнтація учнів на здоровий спосіб життя;

-профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями “групи ризику”;

-посередницька діяльність між вихованцями та адміністрацією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами;

-взаємодія з педагогами, психологом, батьками або опікунами для надання допомоги учням;

-попередження суїцидальних спроб неповнолітніх.

До посадових обов’язків соціального педагога входять також

турбота про дітей, які за певних причин виключені зі школи; надання допомоги та підтримки батькам при переведенні дитини в інший навчальний заклад; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час і вирішення питання їх освіти; сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг; організація різноманітних благодійних акцій.

Листом Міністерства освіти і науки України від 18 серпня 2003 року № 1/9-385 визначені нормативи чисельності соціальних педагогів у навчальних закладах. Ним передбачено, що, починаючи з 2004 року, посади соціальних педагогів вводяться у штати загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти незалежно від наявності там посад практичних психологів. Ці фахівці, як і передбачено їхніми посадовими інструкціями, мають співпрацювати, оскільки їхні функції в навчальному закладі є взаємодоповнювальними (раніше навчальний заклад мав обирати для працевлаштування психолога або соціального педагога).

Соціальний педагог є рівноправним членом педагогічного колективу загальноосвітнього закладу. Він бере участь в роботі педагогічних рад, методичних об’єднань.

Основними функціями соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах є такі [1; 4; 5]:

139

Соціальна педагогіка

Діагностична – вивчення та оцінювання реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу заголом, неформальних молодіжних об’єднань; спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивних сил в мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей та підлітків.

Прогностична – прогнозування на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості чи групи.

Консультативна – надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.

Захисна – забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо).

Профілактична – переконання учнів в доцільності дотримання певних норм та правил поведінки стосовно здоров’я та способу життя.

Організаторська – забезпечення змістовного дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім’ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу в навчальному закладі.

На основі цих функцій виокремлюють такі основні напрямки професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах:

-вивчення соціально-психологічних особливостей особистості та соціально-педагогічного впливу мікросередовища на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв’ювання, тестування, аналізу документів;

-організація соціально-педагогічної взаємодії з особистістю, яка потребує допомоги, що забезпечується підтримкою дітей із проблемних сімей, спонуканням особистості до самоорганізації та самостійності, сприянням особистості у вирішенні проблем, співробітництво з сім’єю, школою та громадою;

-соціально-психологічна допомога та підтримка особистості в кризових ситуаціях здійснюється шляхом з’ясування проблеми, обговорення шляхів її вирішення, розробки плану дій, допомоги в організації виходу з проблеми, координації зусиль найближчого оточення особистості, створення груп підтримки;

140