Тема: Словники і граматики 1 пол. XIX ст., 2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст., ХХ ст.

Словники 1 пол. XIX ст.

Особливості словників 1 пол. ХІХ ст.:

1. Були додатками до інших праць чи художніх творів, окрім словника Ів.Войцеховича „Собраніе словъ малороссійскаго нарhчія” (1823).

2. Залишилися ненадрукованими.

1798 рік – „Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся въ Энеидh...” (Санкт-Петербург, українсько-російський словник, 1-е і 2-е видання (1798 рік, 1808 рік) містило 972 слова, 3-є видання (1809 рік) – 1125 слів).

Для того, щоб до читача „Енеїди”, насамперед російського, дійшло значення кожного слова, його семантичні відтінки, щоб читач зрозумів „Енеїду” в цілому, до „Енеїди” був доданий цей словник.

Українські слова подані в алфавітному порядку. Місце наголосу здебільшого не позначено.

Способи пояснення слів:

1. Українське слово пояснювалось одним російським словом чи словосполученням: або – или, веснянки – весеннія пhсенки...

2. Українське слово пояснювалось кількома синонімічними російськими словами: гадка – дума, забота...

3. Українське слово пояснювалось описово: вырій – мhсто, куда улетаютъ птицы на зимовье...

У словнику, крім незрозумілих архаїчних та вузькодіалектних слів, таких, як: ласощохлист – сластолюбецъ..., пояснюються деякі слова іншомовного походження: барило – франц. слово Baril, боченокъ…

Деякі слова пояснені не точно: комора – лавка, уродливый – дородный…

Це перший українсько-російський словник з реєстром лексики нової української літературної мови.

1818 рік – „Краткій малороссійскій словарь” Олексія Павловського (Санкт-Петербург, українсько-російський, 1131 слово).

Словник при граматиці поділений на 4 частини:

1. „Простые слова” (абыхто, багато, бажаю).

2. „Слова, принаджежащіе къ натуральной исторіи” (акгрусъ, бабакъ, бузокъ, воло…).

3. „Имена, даемые при крещеніи”.

4. „Фразы, пословицы и приговорки малороссійскіе”. Цей розділ становить першу спробу збирання і публікації фразеологічного матеріалу української мови.

На всіх словах реєстру поставлені наголоси.

Словник Олексія Павловського точніший, ніж Котляревського: у Котляревського волоцюга – волокита, а у Павловського волоцюга – бродяга. Але є і помилки: несмачный – сваренный безъ сала, мяса и масла, скрізь – сквозь.

Лексику автор бере з літературних творів і з живої народної мови. Крім загальновживаних слів, трапляються і діалектні слова північноукраїнського наріччя: карватка – кружка, брышкаю – чванюся, величаюся...

Хоча словник був доданий до граматики, проте з граматикою не був зв’язаний, так, наприклад, як словник Котляревського з „Енеїдою”. По суті це була окрема праця, а не додаток до граматики.

1823 рік – „Собраніе словъ малороссійскаго нарhчія” Ів.Войцеховича (Москва, українсько-російський, 1173 слова).

Це перший українсько-російський словник, який не був додатком до якоїсь праці.

У ньому додержаний алфавіт. Українські слова подані з наголосами, а при значному числі їх автор подає граматичні пояснення (употр. только в множ., междометия) і вказівки на сферу вживання слова (слово детское; слово поносительное).

Вади словника:

1. До окремих слів автор подає іноді курйозну, невдалу етимологію цих слів: гайдомака – разбойник, живущий в лесу (от слова гай и дом).

2. Наголоси іноді поставлені неправильно: баштб, губъть.

3. Чимало друкарських помилок: стельманъ – стельмахъ, трусъ – трудъ.

4. Автор не дав жодних пояснень до вживаного ним в українських словах правопису, як читати: дhжка, застhжка, батогъ, дзвонъ, ганчорка.

М.Максимович, Б.Грінченко вказували на помилки у цьому словнику.

Але вперше в історії української лексикографії Ів.Войцехович почав подавати граматичні та стилістичні ремарки (примітивні щоправда).

1827 рік – словничок до „Малороссійскихъ пhсенъ” М.Максимовича (Москва, українсько-російський, понад 500 слів).

На всіх українських словах поставлені наголосі. При багатьох словах дано посилання на інші мови, і не тільки на слов’янські. Словничок містить надійний лексичний матеріал, зібраний з джерел народної творчості, з добрим перекладом слів.

При деяких словах реєстру автор ухиляється від прямих завдань лексикографа, вдаючись до етнографії.

Ненадруковані словники 30-40-х років ХІХ ст.:

1836 рік – „Словник української мови з покажчиком коренів слів (букви а, б, в, г)” Л.Боровиковського.

1835 рік – „Словарь малороссійскаго нарhчія сравнительно съ другими славянскими нарhчіями” А.Метлинського. Всього словник має 450 сторінок і містить 4 500 слів. На звороті обкладинки вказані використані джерела (всіх – 13), це переважно українські видання починаючи з 1808 („Енеїди”) до 1833 року („Повісті” Квітки-Основ’яненка). Обсягом він значно більший за всі попередні лексикографічні праці 20-30-х років ХІХ ст., містив слова, яких немає навіть у словнику Б.Грінченка. Крім того, в ньому бачимо деякі нові прийоми опрацювання матеріалу – приклади вживання українських слів, а також посилання (навіть із зазначенням сторінок) на використані джерела.

1840-1842 рр. – „Словарь малороссийского или юго-восточного русского языка…” П.Білецького-Носенка (українсько-російський, 20 000 словникових статей). Автор у передмові пише, що він не вносив у свій словник українських слів, однакових з російською, а тільки ті, які або цілком відмінні, або відрізняються від російських вимовою, а значить і правописом. Не стояв він імовірно осторонь процесу нормалізації літературної мови. Це видно насамперед з того, що Білецький-Носенко орієнтується на мову Полтавщини і прилеглих до неї українських губерній. До того ж автор словника подавав українські слова відповідно до вимови („как говорять в Малой России и Южной России”), користуючись російським алфавітом. Заперечення рецензента М.Максимовича проти такого правопису (Максимович обстоював етимологічний правопис) Білецький-Носенко відкидає, вказуючи на те, що його, Білецького-Носенка, правопис робить українські слова зрозумілими для українського читача, а в правописі етимологічному вони стають зрозумілими для росіян, але незрозумілими для українців. Цей словник використав Б.Грінченко.