Граматики хх ст.

У 20-х роках було сформульовано принцип граматичної нормалізації – народність, що означав обов’язковість норми, що спирається на загальнонародну мову. Особливістю 20-х років в утвердженні цього принципу була у наявності двох тенденцій:

1. Одні граматики спиралися на вузькодіалектні риси (принцип граматичного натуралізму).

2. Інші розпочали майбутню тенденцію зближення близькоспоріднених мов.

Після 1917 року почали відкриватися українські школи, а отже, зростала потреба в граматиках української мови. Вже 1917 року перевидаються згадані вище праці П.Залозного та Є.Тимченка, виходять у Києві:

• „Початкова граматика української мови” О.Курило (ч.1-2, 1917-1918), що використовувалась як основний шкільний підручник з мови в школі і на курсах підготовки вчителів-словесників до 1924 року, витримала сім перевидань. Вивчення будь-якої теми починалося з аналізу прикладів (спостереження над мовою), виконання усних і письмових вправ, що мали підводити до усвідомлення граматичного явища, після цього наводилися відповідні визначення, правила.

• „Украинская грамматика” М.Грунського (Київ, 1918),

• „Початкова граматика до науки читання й письма” С.Черкасенка,

• „Українська граматика. Підручник для середніх і вище початкових шкіл” П. і П.Терпило.

• „Курс украинского язика” І.Огієнка (1918), багата фактичним матеріалом, з висвітленням сучасних фонетичних і морфологічних явищ в історичному аспекті,

• „Граматика руського язика” Івана Панькевича (1-е вид. – Мукачів, 1920; 2-е вид. – Прага-Братислава, 1932; 3-е вид. – Прага, 1936).

Тоді ж опубліковані:

• призначена для вчителя „Практична граматика української мови” В.Сімовича (Раштатт, 1918), а в дещо повнішому викладі матеріалу – його ж „Граматика української мови” (Київ-Ляйпциг, 1919), автор орієнтує на східноукраїнські загальнонародні явища.

• „Украинскій языкъ. Краткій очеркъ исторической фонетики и морфологии” С.Кульбакіна (Харків, 1919), це перший посібник з історії української мови для студентів.

У наступні роки посібники для різних типів шкіл і самоосвіти, що містили, крім граматичного, і фонетичний матеріал або й розділи з лексики та фразеології, почали виходити під ширшою за своїм значенням назвою:

• „Українська мова для шкіл соцвиховання” О.Синявського (1923), відомості з граматики й правопису подавалися тут на основі тексту, було багато завдань з розвитку (усного й писемного) мовлення. Основний спосіб вивчення матеріалу – спостереження над мовою;

• „Українська мова” П.Горецького та І.Шалі (Київ, 1926, 1929),

• „Українська мова” М.Грунського та Г.Сабалдира (1926),

• „Українська мова” М.Наконечного (Харків, 1928), Микола Наконечний є фундатором орфоепічних норм української мови,

• „Підвищений курс української мови. Підручник для педвузів” за ред. Л.Булаховського (Харків, 1931), це була чи не єдина найпопулярніша граматика для вищих навчальних закладів,

• „Норми української літературної мови” О.Синявського (1931),

• „Граматика української мови” А.Шевчука, І.Бойківа, О.Радченка (ч.1 – Морфологія, 1933),

• „Граматика української мови” В.Ващенка (синтаксис, 1938),

• „Граматика української мови” А.Загродського (ч.1- Фонетика і морфологія, 1938),

• „Граматика української мови” А.Загродського (ч.2 – Синтаксис, 1946), ця граматика була найпопулярнішою у середній школі, витримала 14 перевидань, користувалися нею до 1959 р.

Після 1945 року українська мова дістала можливість творення граматичних норм під опікою спеціальної інституції АН України, зокрема Інституту мовознавства ім. О.Потебні. Був створений відділ граматики, який приступив до підготовки колективної монографії з проблем граматики, нею стала „Сучасна українська літературна мова” за ред. І.Білодіда.

• „Курс сучасної української літературної мови” за ред. Л.Булаховського (1951),

• „Курс сучасної української літературної мови” М.Жовтобрюха і Б.Кулика (ч.1, 1959; 4-е вид. – 1972),

• „Сучасна українська літературна мова” за ред. І.Білодіда (т.1-5, 1979-1983) – два томи присвячені граматичній системі сучасної української мови,

• „Нариси з функціонального синтаксису української мови” І.Вихованця (1993),

• „Граматика української мови. Морфологія” О.Безпояско, К.Городенської, В.Русанівського (1993),

• „Граматика української мови. Синтаксис” І.Вихованця (1993),

• „Сучасна українська літературна мова” за ред. М.Плющ (1993),

• „Синтаксис сучасної української мови” І.Слинька, Н.Гуйванюк, М.Кобилянської (1994).

Академічної граматики української мови ще не написано.

1798 рік – „Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся въ Энеидh...” (Санкт-Петербург, українсько-російський словник, 1-е і 2-е видання (1798 рік, 1808 рік) містило 972 слова, 3-є видання (1809 рік) – 1125 слів).

Це перший українсько-російський словник з реєстром лексики нової української літературної мови.