Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Словник термінів до навчальної диципліни

.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
116.22 Кб
Скачать

А

Агогіка – наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків.

Адаптація в психології особистості (лат. adaptatio пристосовувати* пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог, а також згідно з потребами, прагненнями, мотивами та інтересами самої особистості. Психологічна адаптація здійснюється в процесі соціалізації особистості, у ході її індивідуального розвитку, соціального і професійного становлення.

Адаптація дидактична готовність студента-першокурсника опанувати різноманіттям нових (порівняно зі шкільними* організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у вищій школі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо.

Адаптація соціально-психологічна процес набуття людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння деякими соціально-психологічними рольовими функціями; людина прагне досягти гармонії між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності.

Акме соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників у її діяльності і творчості.

Акмеологічні інваріанти професіоналізму основні якості й уміння професіонала, а також необхідні умови, що забезпечують високу стабільність і ефективність діяльності, незалежно від її змісту і специфіки.

Акмеологія наука про людину, об'єктом якої є професійна діяльність. Предметом акмеології є об'єктивні і суб'єктивні фактори, які сприяють і перешкоджають досягненню вершин професіоналізму, творчого довголіття, а також закономірності в організації навчання професіоналізму майбутніх фахівців, удосконалення і корекція діяльності.

Актив (лат. activus – діяльний* – у соціальній психології – найдіяльніша, енергійніша й активніша частина соціальної групи, колективу.

Активізація пізнавальної діяльності – така організація пізнавальної діяльності, коли навчальний матеріал стає предметом активної мисленневої і практичної діяльності студента.

Активність (лат. activus – активний* – одна з основних характеристик особистості, яка полягає в здатності бути імпульсом змін у стосунках із навколишнім світом (на відміну від реактивності, коли джерелом є зовнішній стимул*. Вона виявляється в прагненні розширювати сферу своєї діяльності і поведінки, здатності нести в собі потенціал енергії, сили і творчості. Активна особистість неодмінно виступає як суб'єкт не лише своєї поведінки і діяльності, але й власного життя.

Активність пізнавальна вид психічної активності, що проявляється у формі розгорнутої пізнавальної діяльності, центральним процесом якої є мислення, і характеризується допитливістю, творчим характером.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, спрямованих на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтруїзм (лат. alter – інший* – мотив, спрямований на надання допомоги кому-небудь; безкорислива турбота про благо людей, готовність поступатися і жертвувати особистими інтересами задля іншої людини. Альтруїзм протилежний егоїзму.

Амбівалентність – важлива складова внутрішнього світу особистості; риса, що проявляється в співіснуванні рівних за силою взаємовиключних протилежностей у мотивації, когніціях, ефектах і поведінці щодо зовнішнього і (або* внутрішнього світу (наприклад, почуття радості і горя, любові і ненависті*. Особистісна амбівалентність проявляється в будь-яких ситуаціях гармонійно, негармонійно чи патологічне. Амбівалентність пов'язана з глибинними настановами, де суперечливі ставлення мають спільне джерело і є взаємозалежними.

Андрагогіка – педагогіка дорослих.

Атракція – привабливість однієї людини для іншої, особлива форма взаємин, забарвлених лише позитивними емоціями, прояв симпатії. Атракція може виявлятися також як особлива позитивна соціальна настанова щодо особи, організації тощо.

Афект (лат. affectus – хвилювання, пристрасть* – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний із різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

Б

Бесіда – метод навчання, при якому з допомогою запитань, що спи­раються на досвід і знання студентів, викладач спонукає їх до повторен­ня вже пройденого матеріалу або підводить до засвоєння нових знань.

В

Взаємодія – взаємний зв'язок, вплив, обумовленість, узгодженість дій предметів, явищ, якостей тощо.

Взаємини (стосунки* – суб'єктивні зв'язки і ставлення, що існують між людьми в соціальних групах через неперервний обмін особистісно-значущою інформацією. Взаємини завжди передбачають взаємність, наявність належного ставлення. Вони бувають діловими і приятельськими, офіційними й особистісними. Взаємини ґрунтуються па певних спонуках (інтерес до іншої людини, необхідність взаємодії та співробітництва, потреба в спілкуванні та ін.* і передбачають якусь поведінку (мовлення, дії, міміка, жести*, емоції і почуття (задоволеність спілкуванням, симпатія чи антипатія, взаємний потяг, індивідуальний і груповий настрій*, пізнання (сприйняття іншого, мислення, уявлення*, волю (витримка при відсутності взаєморозуміння, володіння собою, коли є конфлікт, надання допомоги у важкій ситуації*. На взаємини людей впливають їхня спрямованість, характер, темперамент, вік, освіта, професія та ін.

Взаємодія соціальна – процеси впливу різних суб'єктів один на одного, їхній взаємозв'язок, взаємозумовленість, взаємний обмін та ін. Розрізняють п'ять рівнів настанов на взаємодію: домінування, маніпуляція, суперництво, партнерство, співдружність.

Вибір професії – свідоме формування людиною власних про­фесійних інтересів з метою оптимальної реалізації фізичних і духов­них якостей і потреб у певній галузі діяльності.

Викладання – організований і керований викладачем процес пере­дачі системи знань, умінь, навичок.

Виховання – цілеспрямований та організований процес форму­вання особистості на основі передачі суспільно-історичного досвіду з метою її підготовки до суспільного життя і продуктивної праці.

Вихований – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних* для розвитку особистості, для її входження в контекст сучасної культури.

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілес­прямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вищий навчальний заклад – суб'єкт освітньої діяльності, який за­безпечує: фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей; удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації громадян.

Відповідальність – здатність особистості розуміти відповідність результатів своїх дій поставленим цілям, визнаним у суспільстві або в колективі нормам, у результаті чого виникає почуття співучасті в спільній справі, а при невідповідності – почуття невиконаного обов'язку; готовність індивіда визнати, що він сам є причиною наслідків власної поведінки і діяльності.

Віктимологія – наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Внутрішня свобода усвідомлена необхідність, обґрунтований вибір і відповідальність за нього. Це свідомо взятий на себе обов'язок для реалізації своїх творчих можливостей. Почуття внутрішньої свободи пов'язане з почуттям власної гідності, з почуттям самоцінності.

Вчинок основна особистісна форма й одиниця поведінки, що оцінюється як акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства і самого себе; специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки. Вчинок відіграє надзвичайно важливу роль у морально-психічному розвитку особистості.

Г

Герогіка – наука про соціальне-педагогічні проблеми людей похи­лого віку

Гуманізм – ставлення до інших людей на основі висхідної віри в їхні позитивні можливості: розум, волю, устремління, їхні потенціали, які вимагають лише сприятливих умов аби розкритися на благо собі, іншим людям, суспільству.

Гуманітарна освіта – навчально-виховний процес, який грун­тується на викладанні-засвоєнні гуманітарних дисциплін, головними з яких є мовні, українознавчі, історичні, філософські, соціологічні, культурологічні, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни.

Гуманізація освіти – відображення в освітньому процесі тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли ставка робиться на духовність людини, відповідальність за свої вчинки. За українським педа­гогічним словником гуманізація освіти є центральною складовою но­вого педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх людинотворної функції. Гуманізація освіти означає повагу до особистості, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку її здібнос­тей і обдарувань, повноцінного життя і самовизначення. Гуманізація освіти основним смислом педагогічного процесу вважає розвиток особистості.

Гуманітаризація освіти – переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної кар­тини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на форму­вання в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й таким чином на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей. Одним з найважливіших практичних напрямів гуманіта­ризації освіти є перегляд змісту навчання, відображення в ньому в до­ступній формі світової філософської й загальнокультурної спадщини, філософських і етичних концепцій, історії науки. Гуманітаризація освіти передбачає також підвищення в навчальному процесі статусу гуманітарних дисциплін при радикальному їх оновленні.

Геніальність найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результат якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, мистецтва.

Гідність – уявлення про цінність людини як особистість. Ставлення до себе на основі адекватної самооцінки і відповідне ставлення до неї інших людей.

Готовність до праці – потреба в праці, що конкретизується в здатності до певної професійної діяльності як результат професійного навчання і виховання; є підсумком не тільки професійного розвитку, але й соціальної зрілості особистості.

Група референтна (лат. referentis – той, що повідомляє* – група реальна або уявна, мета діяльності та ціннісні орієнтації членів якої виступають як еталон для кожної особистості. Синонім - група еталонна.

Група соціальна відносно стійка сукупність людей, об'єднаних єдністю інтересів (а також культурних цінностей і норм поведінки*, які перебувають у більш-менш систематичній взаємодії.

Гуманізація освіти система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості (головної цінності освіти*. Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю і суспільством. Гуманізація освіти умова вирішення глобальних проблем сучасного людського соціуму, це шлях до вдосконалення духовного, культурного складу особистості, це формування соціальних здібностей людини жити в суспільстві за моральними нормами, зберігати й збагачувати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість.

Гуманітаризація освіти узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство і людину. Ставиться завдання підняти правову, моральну, психологічну культуру фахівця з вищою освітою. Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з принципом гуманізації, передбачає інтеграцію наук, їхню співдружність (синергія*.

Гуманний підхід – за кожною людиною визнається самоцінність, рівність її в правах, свободі й обов'язках.

Д

Державний стандарт освіти – нормативні вимоги до змісту і рівня освітньої і фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми одержання освіти. Державні стандарти розробляються ок­ремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і за­тверджуються Кабінетом Міністрів України. Підлягають перегляду не рідше як один раз на 10 років.

Дидактика – галузь наукового знання, яка досліджує проблеми освіти і навчання.

Дидактика вищої ніколи – галузь педагогіки вищої школи, яка роз­робляє теорію вищої освіти і навчання у вищому навчальному закладі.

Дискусія – метод навчання, який передбачає обговорення якого-небудь суперечливого питання, проблеми.

Дисципліна – 1* певний порядок поведінки людей; 2* навчальний предмет.

Діалог – почерговий обмін репліками двох людей.

Діяльність – форма прояву життя людини, її активного ставлення до оточуючої дійсності.

Дистанційне навчання – організація навчального процесу на основі спеціально розробленої програми, орієнтованої на самостійну на­вчальну діяльність студента.

Демократична позиція – прийняття іншого «Я» як безумовної цінності і почуття власної гідності.

Депресивний стан – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних (пов'язаних із пізнанням* уявлень і загальної пасивності поведінки. Суб'єктивно людина в стані депресії відчуває важкі, негативні емоції і почуття – пригніченість, сум, відчай.

Деструктивність – негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдасться досягти поставлених цілей. Повага до життя, до інших людей і самого себе – умова психічного здоров'я.

Детермінанта (лат. determinans – який визначає, обмежує* – причина, що визначає виникнення явища.

Дивергентність – визнання варіативності оптимального вирішення проблеми.

Діалог – спілкування двох суб'єктів стосовно вирішення проблеми; обговорення спільної теми, коди зберігається думка кожного, намагання розуміти один одного, схоплювати цілісний зміст у кожному висловлюванні, без оцінки, хто має рацію, а хто винен.

Діяльність викладача – різновид професійної науково-педагогічної діяльності, яка спрямована на різнобічну професійну підготовку фахівців різного профілю, на розвиток і виховання студентів.

Діяльність провідна – діяльність, у якій: 1* розв'язуються суперечності, які є рушійною сплою розвитку; 2*перебудовується структура свідомості, з'являються нові якісні .перетворення – новоутворення; 3* виникають, диференціюються нові види діяльності, забезпечуються умови для переходу до них. Провідною діяльність є стосовно розвитку особистості, а не до інших видів її діяльності. Життя і розвиток індивіда тим багатші, чим ширше він включений у різні форми діяльності. У студентському віці провідною діяльністю є навчально-професійна.

Діяльність студента – форма пізнавальної і практичної активності студента, спрямована на розвиток своєї особистості, підготовку до виконання професійно-трудових завдань і обов'язків, оволодіння необхідними для цього знаннями, навичками і вміннями.

Е

Еврістична бесіда – метод навчання, при якому викладач не дово­дить до студентів готові знання, а вправно поставленими запитання­ми змушує їх самих, на основі раніше набутих знань і власного досвіду, доходити до нових понять, правил, висновків

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь і нави­чок студентів

Ефективність діяльності – відповідність результатів суспільно-ко­рисної діяльності колективу чи окремої особи тим завданням, що по­ставлені перед ними

Еліта – привілейована панівна група, яка покликана керувати.

Емоції (лат. emoveo – хвилюю, збуджую* – психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емпатія (лат. empathea – співпереживання* – 1* емоційна чуйність, здатність людини до емоційного відгуку; співчуття, співпереживання, спільної радості, до розуміння внутрішнього стану інших людей; 2* пізнання людиною внутрішнього світу інших людей (емоційна проникливість, психологічне налаштування*, яке здійснюється за межами раціонального компонента. Емпатія один із найважливіших компонентів професійної придатності до низки професій (педагог, лікар, психолог*.

Ерудиція (лат. eruditio – ученість* – виявлення широти розуму, що спирається па великий обсяг знань із конкретного питання і забезпечене пам'яттю. Ерудиція досить часто, але не обов'язково, пов'язана з високим рівнем творчості в тій самій галузі, іноді відзначають їхню обернену залежність.

З

Загальна педагогіка – педагогічна наука, що вивчає загальні зако­номірності виховання людини, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу у виховних закладах усіх типів.

Закон – 1* правило, створене державними установами для належ­ного регулювання відносин між людьми в суспільстві; 2* фактичне за­твердження того, що відбувається за певними обставинами, регуляр­но у системі (суспільстві, природі, економіці, освіті тощо*.

Закономірності навчання – це упорядкованість педагогічних явищ, яка грунтується на повторюваності фактів, і відображує стійкі залеж­ності між елементами процесу навчання (метою, змістом, засобами навчання, навчальною діяльністю*, а також його залежність від об'єктивних, стійких зовнішніх зв'язків.

Залік – вид перевірки та врахування знань учнів з великих розділів теоретичних та практичних навчальних курсів.

Засвоєння – форма пізнання, яка має три довільних або не-довільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практич­ного використання.

Зміст освіти – науково обґрунтована система дидактично та мето­дично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів.

Зміст вищої освіти – спеціально дібрана і визнана суспільством си­стема наукових знань і практичних умінь та навичок, необхідних для забезпечення розвитку і формування особистості майбутнього спеціаліста вищої кваліфікації певної сфери.

Знання – узагальнений досвід людства у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Здібності – індивідуально-психологічні якості особистості, що забезпечують легкість оволодіння певною діяльністю та є передумовою успішного її виконання. Бувають загальні (або розумові* здібності, від яких залежить успішність будь-якої діяльності і навчання, та спеціальні, пов'язані з конкретним видом діяльності (педагогічні, наукові, художні та ін.*

Знання – результат пізнавальної діяльності індивіда; сукупність ідей людини, засвоєних нею понять, законів і принципів, а також зафіксованих особливостей явищ і предметів. Знання можуть бути емпіричними (недостатньо узагальненими* і теоретичними, що відображають об'єктивні закономірні зв'язки і відношення; наукові і життєві, усвідомлені і формально засвоєні; споглядально-пояснювальні і дієво-перетворювальні. Оволодіння системою знань, що відповідають майбутній спеціальності студентів – необхідна передумова досягнення успіху в професійній діяльності. Студенти повинні формувати високу готовність до ефективного засвоєння і використання своїх теоретичних знань і практичних умінь.

Зрілість – вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою, переборення себе, самореалізації. Це сукупний етап високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, вольових, моральних і соціальних параметрів людний.

І

Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини.

Інструктування – короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації* про виконання тієї чи іншої дії.

Інтеграція – процес взаємопроникнення структурних елементів різних галузей людської діяльності (наука, інформація, методологія тощо*, окремих компонентів знання, який супроводжується зростан­ням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда.

Інтелектуальна культура – сукупність професійної підготовки фахівця, гнучкості та адаптивності мислення, володіння необхідними методологічними та методичними технологіями, що забезпечує орієнтування в умовах існуючих систем науково-інформаційного по­шуку та управління.

Інформація – відомості, які є об'єктом зберігання, переробки і пе­редачі. .

Історія педагогіки – галузь системи педагогічних наук, що вивчає розвиток виховання як суспільного явища, історію педагогічних вчень.

Індивідуалізація навчального процесу – найбільш повне врахування психологічних і психічних особливостей особистості, природних да­них, нахилів і наявних знань. Індивідуалізація навчання передбачає таку побудову цього процесу, при якій особистісні якості кожної лю­дини, яка навчається, розвивались у потрібному напрямі.

Інструктаж – лаконічні, чіткі вказівки щодо виконання завдань. Використовується перед самостійною роботою студентів, лаборатор­ними заняттями або в їх процесі з метою надання певних передписів алгоритмічного типу відносно їх виконання.

Ідентифікація – встановлення тотожності, подібності об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак; уподібнення, ототожнення з кимось або чимось; пізнання когось або чогось. Ідентифікація – процес, через який людина або: а* поширює свою ідентичність на будь-кого; б* запозичує свою ідентичність від будь-кого; в* змішує чи плутає свою ідентичність із ідентичністю іншого. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням. У студентському віці відбувається ідентифікація індивіда з авторитетною (референтною* групою, ідентифікація себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності.

Ідентичність – почуття неперервності свого буття як сутності, відмінної від усіх інших. Ідентичність – 1*збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя; 2*стійкий образ «Я», усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми і достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості.

Імідж (англ. image – образ* – особливий вид психічного образу, який характеризується як: 1* сформований у масовій свідомості стереотип сильно емоційно забарвленого психічного образу чого-небудь або кого-небудь; велике враження, що наділене великими регуляторними властивостями; 2* маніпулятивний, привабливий, зрозумілий психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини (іноді на її підсвідомість*, а через неї – на механізми свідомості і поведінки, вибір людини.

Індивід (лат. individuum неподільне* окремий представник людського роду, носій сукупності морфологічних, фізіологічних і психологічних ознак, які відрізняють його від представників інших видів живих Істот; особа в групі або суспільстві. Індивідом є кожна людина. У процесі онтогенетичного розвитку індивід стає особистістю, індивідуальністю, свідомим суб'єктом своєї поведінки і діяльності.

Інтеграція (integratio – відновлення, відтворення, integer – цілісний* – ознака автентичної особистості, яка по-справжньому реально функціонує, знає відмінності між відчуттями і фантазіями, між своїми потребами і бажаннями Інших. Така людина діє згідно з власною глибинною мудрістю, не вимагаючи від людей підкорення або відповідності власним очікуванням. Інтеграція особистості означає, що вона усвідомлює свої потреби та бере відповідальність за їхню реалізацію, узгоджує свої бажання з наявними можливостями, вибудовує своє «Я – ідеальне» узгоджено з «Я – реальним» і професійною моделлю.

Інтелект (лат. intellectus – розуміння, розум, глузд* – відносно стінка структура загальних розумових здібностей людини, раціонального пізнання; ефективність індивідуального підходу до ситуацій, які вимагають пізнавальної активності; вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, який характеризується. універсальністю (Ж.Піаже*. Розрізняють три види інтелекту (за Р.Стернбергом*: 1* інтелект вербальний, для якою характерний великий словниковий запас, ерудиція, уміння розуміти прочитане; 2* здібність вирішувати проблеми; 3* Інтелект практичний –як уміння домогтися поставлених цілей.

Інтелігентність висока (моральна* культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту й освіченістю.

Інтерес – одна з форм спрямованості особистості, прояв пізнавальної потреби. Інтерес виявляється в забарвленому позитивними емоціями зосередженні уваги на певному предметі. Інтерес буває мимовільним і довільним.

Інтуїція – здатність до практично моментального осягнення істини без безпосереднього логічного обмірковування.

К

Кваліфікаційна характеристика – основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконан­ня професійних обов'язків.

Кваліфікація – ступінь професійної підготовленості працівника до певного виду діяльності.

Класифікація – система супідрядних понять (класів, об'єктів, явищ* у будь-якій групі знань, утворена на основі обліку загальних оз­нак об'єктів та закономірних зв'язків між ними; розподіл тих чи інших об'єктів за класами (розрядами, видами і т. ін.*.

Конспект – короткий письмовий виклад змісту отриманої інфор­мації.

Критерій – ознака, покладена в основу класифікації , на основі якої здійснюється оцінка визначення якості явища або предмета.

Когнітивний (лат. cognitio – знання, пізнання* дисонанс (лат. disono – різноголосий* – емоційний стан, який виникає, коли в людини одночасно є деякі настанови або знання, що не узгоджуються між собою, або якщо виникає конфлікт переконання і зовнішньої поведінки.