Лексичне унормування української літературної мови у хх ст.

Проблема лексичного унормування полягає в тому, що не було чітко визначених критеріїв лексичної нори – були прихильники реалістичного підходу (вводити все, що використовується) і прихильники пуристичного (викинути зі словника все, що не є суто українським або змінити форму запозиченого слова відповідно до народної форми). Усі погоджувалися, що критерієм норми повинна бути народність, але зміст поняття кожен розумів по-своєму. А тому лексикографічні праці 20-30-х років були надзвичайно строкатими за фактажем і не могли вважатися еталоном норми для свого часу. Лише термінологічні словники з усіх предметів, які були видані для школи, працювали на освіту.

З 1918 по 1933 рік було видано 23 російсько-українських і 17 українсько-російських словників різного обсягу і з різним підходом до відбору лексичного матеріалу. Кращі праці:

• „Практичний українсько-російський словник” О.Савченка (Харків, 1926).

• „Українсько-російський словник” О.Ізюмова (Київ, 1928).

• Академічний „Російсько-український словник” (1924-1929), що був упорядкований під головуванням академіків А.Кримського і С.Єфремова і встиг вийти до літери П (включно) (вийшло шість випусків), зафіксував уже розвинуту багатофункціональну літературну мову. Як зазначали в передмові упорядники словника (В.Ганцов, Г.Голоскевич, М.Грінченко), він „в українських своїх перекладах живовидячки відбиває той великий поступ, що зробила українська літературна мова протягом останніх десятиліттів, а надто останніх років, коли вона сталася органом широкого і державного вжитку”.

• „Російсько-український словник” (1937) – академічний словник на 39 тисяч слів. У характеристиці цього словника зазначено, що він фіксує неологізми радянської доби і спільну для української і російської мов лексику. А отже, багато суто української лексики залишилося за межами цього словника.

• „Російсько-український словник” 1937 року був перевиданий і доповнений (містив ≈80 тисяч слів) 1948 року. Редактори – Михайло Калинович, М.Ярошенко, які виконали настанову показати близькість двох мов, і тому в перекладній частині багато кальок. Цей словник відомий у побуті під назвою „Зелений словник” (за кольором обкладинки і як недосконалий). У передмові до нього різко засуджувались попередні словники дореволюційного періоду.

Кілька ілюстрацій, що показують, як вилучалась з української мови специфічна група слів сфери міського побуту, що ввійшла до неї через посередництво польської мови. Якщо академічний російсько-український словник 1924-1929 років російське слово апельсин перекладає українським помаранча, а похідний прикметник апельсинный українським помаранчевий, то в реєстрі словника 1948 р. вже з’являється апельсин, а помаранчу відсунуто на друге місце з обмежувальною ремаркою западное, а в похідних прикметниках залишається тільки апельсинний, апельсиновий. Слова цитрина, лимона, що їх реєстр 1924-1929 рр. подає як українські відповідники до рос. лимон, словник 1948 р. міняє місцями – лимон, цитрина, причому лимона змінює родову форму, бо так в російській. До російського ізюм перший словник дає такий ряд українських відповідників – родзинки, ізюм, узюм, другий – ізюм, родзинки. Російське кофе словник 1924-1929 рр. перекладає одним словом кава, тоді як словник 1948 р. подає вже два відповідники – кофе і кава, відсуваючи каву на друге місце.

Агатангел Кримський в травні 1941 р. наважився виступити проти засад укладання нового російсько-українського словника: „Словник складено із свідомим наміром систематично покалічити нашу мову, спотворити й перекрутити її структуру”.

• 1953-1963 рр. – вийшов шеститомний Українсько-російський словник (понад 120 тисяч слів). Головним редактором був М.Рильський. Цей словник був відзначений Державною премією. Українські слова нерідко калькуються російською мовою – з метою показати близькість мов. І цей словник теж укладався із загальною настановою на відображення „благотворного впливу російської мови на українську” і засудження „націоналістичних” словників 20-х років. Проте в ньому є і суто українські слова і вирази: щойно, допіру, насипати борщу тощо.

• 1963 рік – Російсько-український словник у трьох томах (120 тисяч слів). Це перевидання з доповненнями і деякими виправленнями Російсько-українського словника 1948 року, це один з найповніших на сьогодні російсько-українських словників.

До 1990 року переважна більшість лексикографічних праць виконувала функцію помічника перекладацької практики переважно з російської на українську, а не функцію удосконалення лексикографічних норм.

З-поміж академічних словників можна назвати:

• 8-томний „Етимологічний словник української мови” почав виходити з 1973 року, поки що вийшло 4 томи.

• 1993 року здійснено 1-е академічне видання Фразеологічного словника української мови.

• 2000 року АН України видала 2-томний словник синонімів.

• 2001 року вийшла Енциклопедія „Українська мова”. Зазнала негативного рецензування. Сама книга була підготовлена до друку ≈1987 року, але через брак коштів не змогли її видати. А коли енциклопедія вже видавалася, то укладачі не зробили т.зв. косметичного удосконалення. Була перевидана 2005 року.

Кілька разів перевидавався Словник Бориса Грінченка: 1925, 1937, 1956, 1994 – унікальна річ, яка містить застарілу лексику, що є нашою минувшиною.

1998 року якесь видавництво видало 4-томний тлумачний словник української мови. АН України подавала на суд це видавництво, але нічого не змогла зробити.