Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 4. Соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості

лонтерського руху при державних центрах соціальних службах для молоді.

Причому однією із головних проблем у цьому плані є те, що до сьогодні в Україні не усталилося офіційне визначення понять “волонтерська діяльність” і “волонтер”, не визначено на законодавчому рівні і сам статус волонтера. З одного боку, це можна пояснити прогалинами в організаційній роботі супервізорів, з іншого – це свідчить про різну мотивацію розвитку волонтерського руху.

Таку думку підтверджують результати дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень (опитування волонтерів за допомогою “Анкети волонтера”). Метою цього опитування було виявити і проаналізувати стан та проблему використання волонтерів у практичній діяльності соціальних служб для молоді. Опитано 247 волонтерів, які працюють у 7 обласних, 14 міських і 4 районних центрах ССМ. Опитування проводилося методом напівструктурованого інтерв’ю.

Одним із найскладніших пунктів анкети було завдання здійснити самим волонтером творчий аналіз і узагальнити власний досвід роботи. Використаний метод продовження речення:

1.“Волонтер – це людина, яка…”.

2.“Для того, щоб бути волонтером, необхідно мати такі особистісні якості (назвати три основні)…”.

3.“У волонтерській роботі мені більше подобається…”.

Упереважній кількості відповідей респондентів простежується спільність розуміння змісту волонтерської роботи: безкорислива допомога людям. Загалом було визначено 8 основних особистісних якостей, притаманних волонтеру.

Аналізуючи відповіді більшості опитаних по третьому блоку, виявлено, що істотними навичками, потрібними у волонтерській роботі, є комунікабельність, ерудиція, любов, доброта тощо. Зауважимо, що третина волонтерів центрів ССМ – це неповнолітні і молодь віком від 12 до 20 років, і вони не завжди спроможні відрізнити навички від суто людських якостей, рис характеру. Простежуються притаманні їм, здебільшого, емоційність та юнацький максималізм. А вибір волонтерської діяльності іноді ще остаточно не виважений, не усвідомлений, а світосприйняття досить емоційне.

191

Соціальна педагогіка

Таблиця 4.1

Розподіл відповідей на запитання “Волонтер – це людина, яка...”

192

Розділ 4. Соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості

Залучення волонтерів до соціальної роботи залишається одним із головних завдань, що ставиться сьогодні перед соціальними службами. Насамперед, служби таким чином можуть вирішити проблему недоукомплектованості кадрового складу. Але одна справа, коли такі волонтери є фахівцями-професіоналами, і зовсім інша, коли до вирішення проблем залучаються добровольці-аматори, у яких немає спеціальних знань, умінь та навичок для проведення тих чи інших видів соціальної роботи або надто юні за віком і мають досить незначний досвід роботи.

Волонтери залучаються до основних видів соціальної роботи: профілактика, обслуговування, адаптація, патронаж. При цьому волонтер обирає собі завдання за принципом „бажання” чи „готовності” власного уподобання та з урахуванням наявності елементарних навичок, потрібних для виконання тієї чи іншої справи. Робота для волонтера важлива і вагома, незалежно від того, де він працює: у бібліотеці чи з дітьми-інвалідами. При виконанні конкретного завдання вони враховують важливість їх допомоги як для центрів соціальних служб для молоді, так і для їх клієнтів. Слід зазначити, що для ССМ традиційно уже сформоване коло клієнтів, з якими, працюють волонтери.

Більшість волонтерських груп при ССМ формуються стихійно і, зазвичай, беруть участь в одноразових акціях та заходах. Тому, на нашу думку, існує нагальна потреба у розробці системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та активної підтримки розвитку волонтерського руху в Україні. Практика доводить, що справі могло б зарадити створення єдиного органу, який би координував, регламентував діяльність волонтерів у різних регіонах нашої держави.

У волонтерських групах при центрах ССМ останнім часом спостерігається досить висока плинність, що можна пояснити суперечністю між цілями та завданнями волонтерської громадської діяльності і діяльності центрів ССМ як державних структур.

Загальна Декларація волонтерів, прийнята на ХІ Конгресі міжнародної асоціації волонтерів [30], визнає рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяє колективному забезпеченню цих потреб (принцип переваги індивідуального над суспільним). Центри ССМ у своїй діяльності намагаються вирішити проблеми окремої категорії населення, соціальної групи загалом, а індивідуальний підхід до вирішення конкретних соціальних проблем на

193

Соціальна педагогіка

сучасному етапі розвитку системи ЦССМ зводиться до мінімуму. Це свідчить про те, що порушується основний принцип соціальної роботи – принцип індивідуального підходу при вирішенні проблем різних клієнтів.

Волонтери – члени громадських організацій. У лютому-березні 1999 року Українським інститутом соціальних досліджень проведено соціологічне дослідження щодо участі громадських організацій у соціальній роботі з молоддю. В опитуванні взяли участь представники 183 громадських організацій з 8 регіонів України. Інформацію отримано шляхом напівстандартизованого інтерв’ю. Головною ознакою відбору громадських організацій для опитування була їхня участь у соціальній роботі з дітьми та молоддю. Організації, які вибірково потрапили у сферу опитування, згруповані так: дитячі, молодіжні, жіночі, соціокультурні, релігійні організації, патріотичного спрямування, громадські організації соціально-медичного профілю й організації, що спеціалізуються на роботі з інвалідами. Найбільш активно соціальну роботу з дітьми та молоддю проводять волонтери дитячих, жіночих, молодіжних організацій та організацій, що займаються соціальною роботою з інвалідами. Причому вся соціальна робота виконується на волонтерських засадах.

Безперечно, соціальна робота громадських організацій різна за спрямуванням і залежить від профілю конкретної організації.

Так, найбільше до соціальної роботи залучені дитячі організації. Волонтери дитячих організацій надають соціальну допомогу, зазвичай, незахищеним категоріям населення, передусім, громадянам похилого віку, пенсіонерам, інвалідам, своїм одноліткам, з якими сталася біда. Помітне місце у соціальній роботі дитячих організацій посідає також і матеріальна допомога. Молоді волонтери збирають речі, продукти, які потім передаються дітям-сиротам, дітямінвалідам, дітям вулиці, пенсіонерам. Діти-волонтери допомагають самотнім і старим людям вирішувати побутові проблеми: купують продукти, виконують різні види робіт по господарству, на присадибних ділянках. Волонтери беруть активну участь в організації дозвілля для дітей-сиріт і дітей-інвалідів, у проведенні вуличних ігротек.

Проте найбільшого поширення набула соціальна робота дитячих організацій серед своїх членів та серед ровесників поза організацією. Значна частина громадських дитячих структур займається організацією дозвілля дітей та молоді. При цьому культурно-освітні заходи, зазвичай, тематичного характеру. Вони можуть бути, напри-

194

Розділ 4. Соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості

клад, з акцентом на профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі, підготовці юнаків до служби у збройних силах, пропаганді здорового способу життя, підтримці творчої молоді. Слід зазначити, що із волонтерів дитячих громадських формувань з часом виховуються добре підготовлені менеджери, чимало представників цих формувань займаються організаційною роботою в об’єднаннях школярів, виступають організаторами благодійних акцій, пропагують серед учнів зміст роботи своїх організацій. Можна сказати, що важливим аспектом у діяльності дитячих громадських організацій є створення соціально-педагогічних умов для самореалізації, саморозвитку дітей та молоді, для самоствердження особистості. Немає сумніву в тому, що це соціально значуща діяльність, а подальше розгалуження і збільшення дитячих організацій дозволить залучити до неї значно більшу кількість дітей і молоді.

Громадські організації, що працюють з інвалідами, реально – створені за ініціативи самих інвалідів або їхніх родичів, друзів. Із 20 організацій, члени яких були опитані, більшу частину цих добровільних організацій створено саме за ініціативи батьків дітейінвалідів. Власне, ці організації, насамперед, можна назвати групами підтримки та взаємодопомоги. Їхня допомога спрямована на створення необхідних умов для виживання сімей інвалідів у складних психологічних та соціально-економічних умовах сьогодення: матеріальна, фінансова допомога ґрунтується, зазвичай, на розподілі закордонної гуманітарної, рідше, спонсорської допомоги. Саме робота у цьому напрямку допомагає забезпечувати інвалідів медикаментами. В принципі, матеріальний аспект допомоги дуже важливий для громадських організацій, що працюють з інвалідами. Проте особлива увага в таких організаціях приділяється як проблемі соціальної реабілітації інвалідів, так і їх інтеграції у суспільство. Засобами реалізації окресленої мети часто виступають організовані заняття спортом, проведення екскурсій, спільний відпочинок, видання членами організацій газет і журналів.

Окрім дозвіллєвих форм роботи, важливе місце посідає трудова діяльність – і як терапія, і як шлях до формування трудових навичок (наприклад, робота на персональному комп’ютері, організація зайнятості, працевлаштування, проведення виставок творчих робіт молодих інвалідів тощо). Помітну роль у створенні соціально комфортних умов для інвалідів відіграє інформаційно-консультативна робота громадських організацій. Вона спрямована на максимальне

195

Соціальна педагогіка

задоволення потреб членів організацій (інвалідів) у різноманітній інформації, на захист їхніх прав та інтересів. Майже вся робота, передусім, проводиться шляхом надання волонтерами консультативнопсихологічної допомоги батькам і родичам молодих інвалідів.

Весь комплекс соціальних проблем, які вирішують громадські організації, що працюють з людьми з функціональними обмеженнями, дозволяє їхнім сім’ям отримати необхідну моральну і матеріальну підтримку, допомогти їм адаптуватися у складних умовах їх життя. Привертає увагу і той факт, що з 1998 р. значного поширення набув волонтерський рух, спрямований на підтримку саме дітейінвалідів, хоча водночас він органічно поєднується з тією роботою, яку організовують місцеві соціальні служби для молоді стосовно людей з функціональними обмеженнями.

Своєю чергою, до соціальної роботи з молоддю залучені і волонтери молодіжних організацій. Їх соціальна діяльність дещо подібна до роботи дитячих організацій: шефська допомога ветеранам, пенсіонерам, одиноким людям. Проте саме вікова різниця клієнтів і визначає форми й методи соціальної роботи. Так, наприклад, волонтери Кременчуцького відділення Соціалістичного конгресу молоді здійснюють шефську діяльність у виправно-трудовій колонії для неповнолітніх, волонтери молодіжних громадських організацій беруть шефство над будинками дитини, інтернатами для дітей-сиріт, допомагають дитячим спортивним секціям. На жаль, за нашими спостереженнями, молодіжні організації орієнтують своїх волонтерів на соціальну допомогу, насамперед, молодшим і старшим, але не своїм ровесникам. Стосовно молоді, молодіжні організації виступають, здебільшого, пропагандистами того чи іншого політичного руху, а масові заходи, організовані ними, часто також мають політичне спрямування.

Соціальна робота волонтерів молодіжних громадських організацій, зазвичай, обмежується організацією дозвілля, рідше – захистом прав молоді. А індивідуальна і групова соціальна допомога, скажімо, у вигляді консультацій молодіжними організаціями майже не надається. Для надання соціально-психологічної допомоги своїм членам молодіжні організації користуються послугами центрів соціальних служб для молоді. Таким чином, можна дійти висновку, що волонтери молодіжних громадських організацій є досить значущим, але ще не повністю реалізованим потенціалом у соціальній роботі з молоддю.

196

Розділ 4. Соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості

Значну роботу щодо надання соціальної допомоги молоді проводять волонтери жіночих організацій. Їхня діяльність орієнтована, переважно, на роботу з жіночою молоддю. При цьому соціальна робота волонтерів жіночих організацій з молоддю, передусім, спрямована на захист прав жінок.

Слід зазначити, що у практичній діяльності жіночих організацій досить широко представлені індивідуальні форми роботи. Спеціалісти-волонтери, члени організацій проводять консультації для жінок та їхніх дітей, надаючи їм психологічну, педагогічну, медико-соціальну допомогу. Велика робота провадиться у плані надання соціальних послуг, соціально-психологічних, фінансовоекономічних послуг для багатодітних сімей, одиноких і неповнолітніх матерів. Значне місце у діяльності жіночих організацій займає соціально-педагогічна робота, спрямована на підготовку молоді до майбутнього сімейного життя чи на роботу з молодими сім’ями. Зокрема, серйозна увага приділяється проблемі збереження сім’ї, причому провадяться як індивідуальна робота, так і масові заходи. У багатьох регіонах України розпочато роботу волонтерів щодо надання психологічної і соціальної допомоги жінкам та дітям, які зазнали фізичного чи психологічного насильства.

Значну соціальну роботу з молоддю проводять волонтери – члени громадських організацій соціально-медичного профілю, зокрема служби планування сім’ї. Специфіку діяльності таких організацій визначає професійна компетенція її членів. У таких організаціях волонтери – це медичні працівники, які беруть на себе обов’язок виконувати соціально-просвітницьку функцію, роботу, пов’язану зі здоров’ям та здоровим способом життя клієнтів. В роботі волонтерів громадських організацій соціально-медичного профілю домінують дві основні форми: лекції на актуальні соціально-медичні теми і консультативна допомога (з питань планування сім’ї, сексуального виховання, лікування від наркотичної, алкогольної залежності та тютюнопаління).

Водночас волонтери – члени громадських організацій соціальномедичного спрямування – надають гуманітарну допомогу тим, хто її потребує: самотнім людям, дітям-сиротам, багатодітним сім’ям. Це пов’язано з тим, що такі організації часто мають зарубіжних партнерів, які передають громадським організаціям свої повноваження у сфері гуманітарної допомоги певним категоріям клієнтів.

197

Соціальна педагогіка

Аналізуючи діяльність волонтерів, членів громадських організацій у соціальній роботі з молоддю, можна дійти висновку, що вони, безперечно, мають великий потенціал. Реально кожна із громадських організацій має свій специфічний об’єкт (свої соціальні групи) соціальної допомоги і свої форми роботи з ними.

Сьогодні великою проблемою щодо розгортання соціальної роботи громадських організацій є те, що вони нараховують невелику кількість і є не досить численними. Тому, сприяючи розвитку громадських організацій, допомагаючи їх організаційному і структурному становленню, держава водночас вирішує кілька важливих соціальних проблем, і, насамперед, розгортання, активізація соціальної роботи з різними категоріями молодих людей та цілеспрямоване соціальне виховання як членів громадських організацій, так і клієнтів, з якими ті працюють.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Визначити пріоритети введення підлітків до волонтерської діяльності.

2.Розкрити, що відбувається у процесі самореалізації під час роботи волонтерами.

3.Виокремити напрямок підготовки, за яким здійснюється напрямок волонтерів.

Література

1.Бондаренко З. П. Організація волонтерської роботи майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу: автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / АПН України; Інститут проблем виховання. — К., 2008.

2.Волонтери в соціальній роботі: Навч. посіб. – К. : Главник, 2006. – 128 с. – Бібліогр.: С. 126–127.

3.Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку. Комарова Н. М., Вайнова Р. Х., Капська А. Й. та ін. – К., 1999.

4.Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017–ІІІ.

– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=2017-14. – Заголовок з екрану.

5.Закон України «Про загальнодержавну підтримку молоді на 2004– 2008 рр.» від 18 листопада 2003 року № 1281–ІV. – Режим доступу:

198

Розділ 4. Соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості

ttp://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=1281-15. – Заголовок з екрану.

6.Закон України „Про соціальні послуги” 19 червня 2003 року № 1435. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi. – Заголовок з екрану.

7.Закон України „Про соціальну роботу” (Проект) від 29 листопада 2005 року № 4210. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/ pls/zweb. – Заголовок з екрану.

8.Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” // Нормативно-правове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді. – К.: ДЦССМ, 2002. – С. 5–11.

9.Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні (від 05.03.1993 р.) // Молодь і закон. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 128–139.

10.Капська А. Й., Карпенко О. Г., Комарова Н. М. Підготовка волонтерів до соціальної роботи: Навч.-метод. посібн. — К. : Держсоцслужба, 2005.

11.Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / І. Звєрєва, Г. Лактіонова. – К. : Науковий світ, 2001.

12.Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1895 «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг».

13.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. № 255-р «Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху».

199

РОЗДІЛ 5. СІМ’Я ЯК ОБ’ЄКТ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Сім’я як провідний фактор соціального виховання особистості

Cім’я – динамічна мала група людей, котрі разом проживають, пов’язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю [7].

Сім’я також визначається як соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства. Це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв’язки між членами сім’ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім’ї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сім’ї в суспільстві й прав членів сім’ї в родині, обов’язків членів сім’ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [8, 4]. Як виховний інститут нуклеарна сім’я складається з трьох основних підсистем: чоловік – жінка; батьки – діти; дитина

– дитина. Ці системи дещо автономні одна від одної, проте взаємозалежні у повсякденному житті.

Протягом усього життєвого шляху особистості сім’я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім’я виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючи функції сім’ї, передусім, полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сім’я набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Кожна сім’я відрізняється одна від одної такими основними параметрами: соціально-культурний – освітній рівень подружжя, їх участь

200