Соціальна педагогіка (підручник)

редовищі обумовлена суб’єктивністю її сприйняття. Скажімо, те, що для однієї молодої людини чи мікрогрупи є цінним і важливим, має чітке окреслення і смисл, то для інших воно може бути незрозумілим, не відповідати їхнім запитам, інтересам і може не стати їхнім позитивно спрямованим середовищем. Від такого суб’єктивізму у сприйнятті соціокультурного середовища молодою людиною залежить роль і міра його впливу на особистість. Їх різнорівневість і різноаспектність дозволяють прогнозувати можливий перехід суб’єкта від однієї позиції до другої, більш продуктивної, більш змістовної і більш переконливої.

При цьому молода людина буде виступати як суб’єкт взаємодії з соціокультурним середовищем за умови, якщо це середовище зможе сприяти прояву суб’єктності і, до того ж, йому притаманні ознаки:

а) цілісність, що означає введення всіх необхідних і значущих для молодої людини компонентів взаємодії до системи „людина – навколишній світ”, створення інтегрованого соціального і культурного простору;

б) варіативність, яка обумовлює наповнення смислового поля соціокультурного середовища різноманітністю смислів і значень, можливістю вибору змісту і видів діяльності; варіативність стає умовою самовизначення молоді в соціокультурному середовищі, допомагає особистості виявити адекватні шляхи взаємодії не лише безпосередньо в одному середовищі, але й в інших сферах життєдіяльності.

І, нарешті, ще один момент, на який варто звернути увагу, – це наскільки соціокультурне середовище відповідає потребам та інтересам сучасної молодої людини?

Незаперечним є факт, що соціокультурне середовище є простором для самореалізації молодої людини, оскільки основні завдання соціального виховання полягають у створенні різних соціосередовищ, в яких відбувається формування соціальної активності молоді,

111

Соціальна педагогіка

самореалізації її творчих сил. Враховуючи те, що інтереси і потреби молоді є досить різноманітними і динамічними, соціокультурне середовище має бути достатньо багатогранним. Молодь, переважно зайнята роботою чи освітою і, що є незаперечним, обмежена у коштах, тому доцільно створити такі умови, щоб максимально наблизити до молоді поле задоволення їхніх інтересів, щоб молоді люди мали змогу обрати таку нішу їхньої діяльності, яка б не лише приносила задоволення, але й давала змогу бачити перспективу свого розвитку. Адже чим ширшим є середовище, яке відкриває людині доступ до загальнолюдських і культурних цінностей, чим воно багатогранніше і чим воно більше надає можливостей для саморозвитку молодій людині, тим більше воно відповідає вимогам і умовам, необхідним для соціального становлення особистості.

Чому важливо розглядати саме соціокультурне середовище як багатогранний фактор розвитку соціальної активності молоді?

Справа в тому, що соціокультурне середовище є найбільш загальним серед усіх середовищ. Воно багатофункціональне, багатофакторне, спільне поле охоплює не лише професійний чи побутовий, інформаційний чи освітній простір, але й пронизує всю життєдіяльність особистості, формує певний спосіб життя. Водночас, соціокультурне середовище не є простим поєднанням двох середовищ

– культурного і соціального, але вже сам термін „соціокультурне середовище” передбачає два аспекти, в контексті яких ми розглядаємо розвиток соціальної активності молоді: соціальний і культурний, які мають вплив на всі сфери життєдіяльності.

Сьогодні склалася тенденція, що найбільш ефективними у соціальному становленні молоді є фактори освітнього середовища (навчання, виховання, просвітництва, дослідницької діяльності), особливо це стосується учнів старших класів, студентів навчальних закладів різного типу. Освітнє середовище, безперечно, стає важливим засобом особистісного становлення молоді не лише в руках педагога, але й у руках громадських організацій, академгруп, класів, органів місцевого самоуправління тощо.

Це дозволяє нам стверджувати, що багатогранність факторів освітнього середовища сприяє формуванню у молоді таких якостей, як інтелектуальна мобільність, готовність засвоювати нову інформацію, рівень освіченості, культури і почуттів, об’єктивне і наукове пізнання світу. На нашу думку, фактори освітньої сфери, зазвичай, допомагають молодій людині продуктивно взаємодіяти з іншими

112

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

сферами життєдіяльності і з іншими соціальними інституціями. У розвиненому соціокультурному середовищі координатор соціальновиховної роботи завжди продуктивно використає творчий та інтелектуальний потенціал освіченої молоді з метою розширення зони духовного і морального впливу на інші категорії жителів.

Помітним фактором впливу соціокультурного середовища на формування соціальної активності молоді села є також її інформаційне оточення. Молода людина потребує постійного розширення інформаційної сфери, оскільки вона повинна орієнтуватися у широкому інформаційному полі. Формування інформаційної культури молоді є обов’язковою умовою розвитку особистості загалом. Поінформованість молоді – це не „нав’язування” певних передач, фільмів, преси, літератури, політичних поглядів, це ще й підтримка народних традицій, це формування світоглядної цілісності, це збереження мовної культури, сприйняття державної атрибутики, позитивне ставлення до громадянства, прояв етнічної толерантності, терпимості до релігійних конфесій.

Безперечно, в кожній із означених сфер життєдіяльності молоді домінують ті чи інші фактори. Так, скажімо, у культурнопросвітницькій чи фізкультурно-оздоровчій сферах особливо значущим є фактор спілкування, який допомагає формуванню у молоді навичок мовленнєвої взаємодії, прояву ставлення до інших людей. Завдяки сформованому спілкуванню молода людина вибудовує відносини зі своїми ровесниками чи з референтними групами. А відтак, завдяки пізнанню інших людей, вона пізнає і саму себе, сприймає впливи інших учасників того чи іншого соціального проекту як можливість проявити власне „Я” у взаємодії з ними, здійснити корекцію власної позиції чи намірів тощо.

Ми не ідеалізуємо силу соціокультурного середовища у становленні соціально активної особистості, але, водночас, органічне й адекватне конкретній сфері використання соціально-педагогічних факторів – все це створює духовно-моральну атмосферу в молодіжному мікросоціумі.

Як засвідчує практика, найбільш невимушено й органічно формується і проявляється соціальна активність молоді у культурнопросвітницькій сфері. З одного боку, молодь має змогу провести вільний час, відпочити, діяти за інтересами, а з другого – організатори соціального виховання мають змогу змоделювати таку культурнопросвітницьку сферу, в якій кожна молода людина матиме змогу не

113

Соціальна педагогіка

лише задовольняти свої інтереси і потреби, але й бути активним учасником у створенні і реалізації соціальних проектів, які є важливим фактором формування соціальної активності.

Таке розуміння і використання факторів впливу на особистість робить дозвілля специфічною формою самовираження, коли вільний час перетворюється у засіб активного розвитку молоді. Чітка система культурно-просвітницької діяльності – це міцна соціальнопедагогічна платформа для розгортання просвітницької діяльності: клуби за інтересами, клуб молодої сім’ї, клуб любителів природи, мистецька вітальня, клуб любителів народної пісні. Завдяки таким формам роботи в мікроколективах живе стійкий клімат доброзичливості, толерантності, поваги, зникають стресові напруги, а творча діяльність піднімає людину на нову сходинку від споживача духовнокультурних цінностей до творця.

Безумовно, «соціальне становлення сучасної молоді не потребує патерналізму, надмірної опіки з боку дорослих, держави. Їй, передусім, необхідно лише створити належні умови для плідної праці, навчання і відпочинку, допомогти відчути власну гідність, віру у свої сили, реалізувати бажання власною працею досягти кращого життя, а не пасивно очікувати його» [3, С. 193]. Тому у цьому плані суттєву роль відіграє управління і координація життєдіяльності молоді на селі. Ця сфера має свої важливі змістові складові, які дозволяють оперативно, гуманно і на демократичних засадах втручатися у життя молоді.

Особистісне становлення молоді як соціально активної особистості не може бути вирішене лише завдяки дії одного фактора, оскільки, соціокультурне середовище є інтегрованим соціальним простором, в якому всі сфери взаємодіють у вихованні молоді і взаємодоповнюють одна одну. А у своїй сукупності вони є водночас і комплексним фактором саморозвитку особистості. При цьому сила впливу усіх факторів залежить як від суб’єктивного сприйняття, так і від ставлення сільської до соціокультурного середовища в загалом.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Розкрити поняття «соціокультурне середовище» та охарактеризувати його складові.

2.Визначити сутність соціальних функцій соціокультурного середовища.

114

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

3.Обґрунтувати комплексність педагогічної спрямованості соціокультурного середовища.

4.Розробити модель конкретного соціокультурного середовища як педагогічного фактора впливу на молодь.

Література

1.Мануйлов Ю. С. Средовой поход в воспитании: Дис. … докт. пед. наук: 13.00.01. – М., 1997.

2.Шатохін А. М. Концептуальні засади ринкової трансформації соціальної сфери села // Збірник наукових статей. – Вип. 2-3. – К.: У.: 2006.

3.Бітаєв В. А. Людина і соціокультурне середовище: проблема взаємо-адаптації // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності (альманах). – К., 2000. – С. 81–90.

4.Давиденко А. Роль соціального середовища у творчості людини // Збірник наук. праць. – К., 2004. – С. 57–61.

5.Пащенко Д. І. Зарубіжний досвід гуманізації соціального середовища та виховання. – К.: Знання, 1999. – 208 с. – Бібліогр.: С. 188–206.

§4. Захист прав дитини як соціально-педагогічна проблема

УКонвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, стосовно цієї дитини вона не досягає повноліття раніше”. Можна сказати, що діти – це особлива соціально-демографічна група населення, яка, маючи вікові межі від народження до 18 років, має

ісвої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю отстоювати і захищати їх перед суспільством.

Дитинство можна розглядати з різних позицій, а отже, існують і різні його визначення.

Дитинство – стадія життєвого циклу людини, в період якого продовжується становлення організму, розвиток його найбільш важливих функцій, найбільш активно здійснюється соціалізація індивіда, яка включає засвоєння певної системи знань, норм і цінностей, оволодіння соціальною роллю, що дозволяє дитині формуватись і функціонувати як повноцінному члену суспільства, цілісній особистості.

115

Соціальна педагогіка

Вивчення дитинства в різних суспільствах є багатоаспектним і міждисциплінарним явищем. Сьогодні досить гостро стоїть питання про становище дітей, під яким ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для виживання і розвитку дітей. До цих умов належать: міра матеріального забезпечення життя дітей, стан охорони здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ, система суспільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненість державної турботи про дітей і законодавчі норми, які обстоюють життєво важливі права та інтереси дітей.

Специфіка й основне спрямування соціальної політики в галузі дитинства в сучасних умовах – це усунення негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві, та створення умов для переорієнтації діючих і появи нових соціальних інститутів, які мають задовольняти потреби, реалізувати інтереси дитини.

Зміст цього напрямку соціальної політики визначає дві основні групи цілей:

-перша – створення соціальних, економічних і правових умов для задоволення найбільш важливих потреб та інтересів у конкретній ситуації. Мається на увазі подолання стримуючих факторів щодо організації дитячого харчування, системи освіти й охорони здоров’я, а також – інститутів та установ, які забезпечують фізичний, духовний та культурний розвиток дітей;

-друга – компенсація відмежованості деякої категорії дітей, гарантія їх виживання.

Ускладних умовах розвитку України важливо не лише своєчасно констатувати чи передбачити можливі негативні наслідки для дітей в результаті різних соціальних змін, але й протистояти цим наслідкам через систему соціального захисту.

Соціальний захист слід розуміти як систему заходів, спрямованих на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей, подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів здійснюють безпосередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку дитини [3].

Згідно з вітчизняною практикою, інтереси дітей як особливої соціально-демографічної групи на сьогодні враховуються, переважно, в межах державної сімейної політики. А в такому випадку, як відомо, не всі запити та інтереси дитини можуть бути задоволені

116

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

завдяки сім’ї. Потреба у спілкуванні, отриманні нової інформації, активній, творчій, продуктивній діяльності, вдосконаленні своїх здібностей, умінь тощо – все це може реалізуватись лише завдяки введенню дитини в широкі соціальні сфери: школу, сферу дозвілля

імистецтва, культури, молодіжної субкультури. Адже соціальна політика в галузі дитинства повинна охоплювати всі сфери життєдіяльності дитини.

Основними завданнями соціальної політики (в різних умовах) можуть бути:

- контроль за роботою дитячих установ різного типу; - соціально-медична допомога дітям;

- інформаційно-правова допомога неповнолітнім з питань освіти, набуття професії, працевлаштування, реалізації культурних і дозвіллєвих потреб та ін.

Звичайно, позитивних результатів можна досягти не просто турбуючись про конкретну дитину (хоча і це необхідно), а беручи до уваги кардинальні рішення, які впливають на ціле покоління, вікові чи соціальні групи. Такими можливостями, насамперед, безперечно, володіє школа.

Перші спроби створення пакету норм, які регламентували міжнародний захист дітей, зроблені Лігою націй одразу після закінчення першої світової війни. При цьому в самому Статуті Ліги націй не було позицій, які б безпосердньо стосувалися захисту дітей. Проте в межах правово-творчої діяльності цієї міжнародної організації були підписані угоди про припинення торгівлі жінками і дітьми.

Найбільш істотним актом щодо захисту дітей, прийнятим за підтримкою Ліги націй, стала Женевська декларація 1924 р., а в 1952 р. – Декларація ООН про права дитини.

Не менш важливими щодо захисту прав дітей є створення міжнародних організацій: Дитячий фонд ООН (1946 р.), ЮНІСЕФ – міжнародна міжурядова організація, основною функцією якої стало надання матеріальної допомоги у роботі з дітьми в різних країнах та підтримка заходів щодо виховання дітей; Міжамериканський Інститут дитини в США (1919 р.); Всесвітня рада з питань обдарованих і талановитих дітей в Англії (1975 р.); Міжнародна федерація дитячої співдружності в Норвегії (1948 р.); Міжнародний комітет дітей і юнаків у Женеві (1957 р.); Європейське Бюро з питань дітей

імолоді (1949 р.) та ін.

117

Соціальна педагогіка

Функціонування і діяльність міжнародних неурядових організацій сприяють розвитку інституціонального співробітництва щодо захисту дітей. Хоча лише ЮНІСЕФ є єдиною міжнародною організацією універсального типу, яка вирішує проблеми захисту прав дитини.

Останніми роками посилюється інтерес міжнародного загалу до питання захисту дітей і спрямований він не на абстрактний захист прав дітей, а на такий захист, який би відповідав основним принципам і нормам міжнародного права. Першою спробою вирішення цих проблем стала прийнята в 1989 р. Конвенція ООН про права дитини, яка визнала дитину суб’єктом права, а її інтереси пріоритетними перед потребами суспільства.

Конвенцію прав дитини конкретизує, поглиблює положення Декларації прав дитини, покладаючи на уряди, які її прийняли, насамперед, правову відповідальність за їх дії стосовно дітей. Положення Конвенції можна звести до чотирьох основних вимог, які мають забезпечити права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства. При цьому в Конвенції закладені два цілепокладаючі принципи:

-дитина є самостійним суб’єктом права, тому охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини, Конвенція одночасно визнає, що реалізація одного права невід’ємна від реалізації інших;

-пріоритетність інтересів дітей перед потребами сім’ї, суспільства, релігії. Свобода, необхідна дитині для розвитку своїх інтелектуальних, моральних і духовних здібностей, потребує не лише здоров’я і безпечного середовища, які відповідають рівню за нормами охорони здоров’я, забезпеченню нормами харчування, одягу і житла, але й надання всього цього в першу чергу.

Водночас, у цьому документі зафіксовані особистісні, соціальні,

культурні і політичні права дитини. До особистісних належать права: на життя, виживання і розвиток; на невідкладну реєстрацію після народження; на ім’я від народження; на отримання національності; право визнавати батьків і виховуватися ними; зберігати свою індивідуальність, у т. ч. громадянство, національність, ім’я і сімейні відносини; на свободу думки, совісті і релігії; на свободу від знущання, жорстокості і нелюдського ставлення чи покарання; право не бути засудженим на смерть чи обмеженні свободи жити, на збереження вікової межі, коли дитина не може нести правову відповідальність.

118

Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

При цьому особлива увага звертається на відповідальність батьків і педагогів за долю дитини. Тому соціальний педагог має здійснювати пропаганду і роз’яснення матеріалів Конвенції за допомогою певних структур просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням особливостей вікових груп та принципу доступності.

Основними вимогами до читання цього курсу мають бути: простота викладу, цікавий, емоційно насичений матеріал, актуальність змісту, максимальне наближення до життя з метою збагачення досвіду дітей, науковість і врахування логіки пізнання, зв’язок проблем і явищ, які вивчаються, з життям шкільного колективу.

Певним орієнтиром у виборі засобів виховних впливів на дітей у процесі реалізації норм Конвенції є бажання розвивати і зміцнювати у них почуття честі, власної гідності, без яких навіть досить міцні знання положень Конвенції не забезпечать захищеності особистості, її вільної самореалізації.

Гуманізація процесу соціально-педагогічного впливу на дітей різного віку передбачає, передусім, суб’єктний розвиток і саморозвиток особистості. Формування внутрішньої установки на самоосвіту і самовиховання має розвиваючий характер. У процесі діяльності дітей слід орієнтуватися на положення про те, що будь-яка діяльність, будучи системоутворюючою, повинна бути колективною, творчою, особистісно і соціально значущою.

Із цією метою соціальний педагог має розробити механізм інтеграції позитивних, за своїм змістом, фронтальних, групових та індивідуальних впливів, які сприймає кожна дитини. Крім того, педагогічно доцільною є організація середовища школи як внутрішнього (предметно-естетичного, просторового, духовного), так і зв’язку з зовнішнім (соціальним, природним та вплив на нього). Адже для спеціаліста має бути важливим не лише те, що і як робить дитина, підліток, а й те, в яких умовах розгортається його діяльність. Це дозволяє перетворити школу у своєрідну громаду, засновану на пануванні гуманістичних цінностей.

Сьогодні уже очевидна неспроможність довгоіснуючої концепції суб’єкт-об’єктних відносин, оскільки проявлялося панування моносуб’єктного екстремістського підходу, при якому розвиток дитини вбачався як зовнішньо обумовлений процес формування.

Аналізуючи досвід вітчизняної соціально-педагогічної роботи, можна вичленити такі ціннісні особистісні установки, якими має

119

Соціальна педагогіка

користуватися спеціаліст соціально-педагогічної сфери, спираючись на основні положення Конвенції, з метою реалізації принципу гуманізації соціалізуючого процесу: педагогічний гуманізм, який виявляється у повазі особистості дитини, її гідності, сприйнятті її запитів, інтересів, впевненості у власних силах, емпатійне сприйняття дітей і підлітків; співробітництво; діалогізм; особистісна позиція соціального працівника чи педагога, його здатність до творчого самовираження, глибокі знання основних законів, постанов і нормативних документів, що стосуються проблем дітей різних категорій.

Яким шляхом може пройти соціальний педагог, стаючи на захист прав дітей? Ми пропонуємо один із можливих варіантів організації цієї роботи.

1.Знайдіть однодумців серед колег і батьків. Розмістіть статтю про проблему, яка вас хвилює у місцевій пресі. Це може мати помітний вплив на інших людей, дирекцію та засоби масової інформації. У ході розробки цілей спробуйте визначитись, що сприяє проведенню продуктивної роботи.

2.Під час розробки плану дій доцільно визначити мету і завдання кожного заходу, а також передбачити аудиторію, на яку спрямовується діяльність. Необхідно розробити методи і прийоми, які доведеться застосовувати для досягнення визначених завдань, передбачити можливий результат кожного заходу і визначити терміни його проведення.

3.Необхідно вивчити ті засоби, які вже є, хто і якою мірою може допомогти вам розробити план конкретних заходів, які організації зможуть підтримати вас чи надати можливість виступити перед необхідною аудиторією.

4.Роботу слід проводити на всіх рівнях. Зміни відбуваються в результаті активної діяльності людей, окремих особистостей, в тому числі батьків, школярів, учителів, впливових чиновників тощо. Водночас домогтися запланованих змін можна завдяки тому, що на представників вищих ешелонів влади здійснюється безпосередній вплив, з ними проводиться безпосередня робота. Слід вести роботу з мером, представниками місцевої влади, директором школи, профспілковими організаціями. Водночас така робота повинна проводитися паралельно з діяльністю, спрямованою на завоювання довіри і підтримки з боку батьків.

5.Роботу по реалізації програми щодо захисту дітей слід проводити постійно. Адже будь-яка компанія має чітко визначений

120