Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

-добровільність (допомога повинна виявлятися, виходячи з добровільного звертання або представлення інтересів клієнта службою; зі своєї ініціативи соціальний педагог (працівник) надає допомогу лише за згодою клієнта або особи, нездатної правильно оцінити своє становище: малолітні діти, особи, визнані недієздатними, алкоголіки й ін.);

-своєчасність (допомога не повинна бути запізнілою, вона може бути лише випереджуючою або своєчасною);

-персоналізація (особистісний підхід при наданні допомоги);

-повага (допомога не повинна принижувати честь і достоїнство, самооцінку і самоповагу особистості, що потребує допомоги);

-активізація клієнта;

-комплексність (допомога повинна бути комплексною і спрямованою на зняття небажаних емоційних переживань, на ліквідацію причин, що викликають такий стан у людини).

Упроцесі організації соціально-педагогічної допомоги набуває розвитку ідея створення для людини педагогічно доцільного середовища. В науці наполегливо вирішується питання щодо об'єднання зусиль всіх соціально-виховних інститутів зі створення найбільш сприятливих умов для творчого розвитку особистості в соціумі, надання їй допомоги у складних життєвих ситуаціях. Головним суб'єктом і організатором цієї роботи виступає фахівець соціальної сфери – соціальний педагог (працівник).

Соціальна допомога вимагає від суб'єкта високого рівня спеціальної підготовки, наукового державного регулювання і правового обґрунтування.

Тому, ще раз відзначаємо, що не кожна людина придатна для соціально-педагогічної роботи. Визначальним фактором тут є система цінностей особистості, що, у підсумку, визначає її професійну придатність і ефективність практичної діяльності. Уявлення про абсолютну цінність кожної людської істоти переходить тут з розряду філософського поняття в категорію базисного психологічного переконання як основи ціннісної орієнтації індивіда. Більшість із тих, хто збирається стати фахівцем у цій галузі, можуть знайти серйозні «розбіжності в поглядах” між своїми установками і системою цінностей соціальної педагогіки як професії і як визнання – у цьому випадку їм доведеться присвятити себе іншій діяльності.

Ті, котрі починають опановувати цю професією, незабаром усвідомлюють величезний вплив на неї таких факторів, як: політична

11

Соціальна педагогіка

ситуація, економічні умови, демографічні тенденції і технічний прогрес.

Соціально-педагогічна робота була і залишається однією із найбільш складних професій. Вона не завжди адекватно сприймається суспільством одним. Але водночас соціально-педагогічна робота є однієї із самих шляхетних видів діяльності людини.

Стиль поведінки соціального педагога, обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними орієнтаціями, інтересами, впливає на систему відносин, які він формує не лише з клієнтами, але й зі своїми колегами, підлеглими та адміністрацією.

Можна спостерігати, що одним соціальним педагогам вдається порівняно легко переборювати конфліктні ситуації, інші почувають себе в них дискомфортно; одні більш уміло вирішують проблеми з багатослівними, занадто балакучими клієнтами, інші швидше „знаходять мову” із відлюдними і мовчазними. Тому роль особистісних якостей соціального педагога, безсумнівно, важлива, особливо при виборі напрямку професійної діяльності.

Розкриваючи особистісні якості соціального педагога, їх можна розділити на три групи:

-перша група: психологічні характеристики, що є складовою частиною здатності до певного виду діяльності;

-друга група: психолого-педагогічні якості, орієнтовані на удосконалення соціального працівника як особистості;

-третя група: психолого-педагогічні якості, спрямовані на створення ефекту індивідуальності.

До першої групи якостей належать вимоги, характерні для пси-

хічних процесів: сприйняття, пам'ять, уява, мислення. Також впливають психічні стани: утома, апатія, стрес, тривожність, депресія, увага як стан свідомості.

У формуванні цілісного образу особистості істотну роль відіграють, з одного боку, досвід роботи з людьми, а з іншого – установки і ціннісні орієнтації. Орієнтація на цілісний образ соціального педагога дозволяє результативно вирішувати питання відбору абітурієнтів на навчання або фахівців на роботу.

До другої групи якостей належать психо-аналітичні якості, такі, як самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, а також фізична тренованість, уміння переключитися і керувати своїми емоціями.

До третьої групи якостей відносяться: комунікабельність (швидко встановлювати контакт із людьми); емпатійність (улов-

12

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

лювання настрою людей, виявлення їхніх установок і чекань, співпереживання їх нестаткам); візуальність (зовнішня привабливість особистості); красномовство (уміння вселяти віру і переконувати словом) та інші.

Визначення особистісних якостей соціального педагога враховує теоретичне обґрунтування ним процесу професійного самовизначення. У зарубіжній психологічній літературі існує безліч теоретичних „конструкцій”, спрямованих на те, щоб суб'єкт правильно обрав професію. Серед них теорія Т. Парсонса [11], в якій стверджується, що для того, щоб суб'єкт правильно обрав професію необхідно: чітке розуміння „себе”, своїх здібностей, інтересів, прагнень, можливостей; знання вимог і умов для досягнення успіху; правильне співвідношення перших двох факторів.

При самовизначенні особистості щодо обрання професії одним із основних завдань є виявлення загальних здібностей та прогнозування їхнього розвитку, визначення сукупного впливу інтересів і здібностей на процес формування професійних досягнень.

Як показує досвід, від соціального педагога очікується дуже багато. Так, наприклад, відповідно до Стандарту спеціальності „соціальний педагог”, необхідно знати про:

-теорії і методики роботи з окремим клієнтом і групою;

-ресурси і послуги, які надаються суспільством (громадою);

-програми і цілі соціальних служб як на місцевому, так і на державному рівнях;

-організацію місцевої інфраструктури і розвиток служб охорони здоров'я і соціального забезпечення;

-основи соціально-економічної і політичної теорії;

-расові, етнічні та інші культурні групи, їх моральні цінності, життєві устрої і проблеми, що звідси випливають;

-результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі;

-концепції і методи соціально-виховного планування;

-теорію і практику проведення спостережень, зокрема за практичною соціальною роботою;

-теорію і практику управління діяльністю інших людей;

-соціальні, психологічні, статистичні дослідницькі методи і методики;

-теорію і концепції управління службами для дітей та молодю;

-фактори навколишнього середовища і суспільства, що впливають на клієнта;

13

Соціальна педагогіка

-теорію і методи психосоціальної оцінки різних видів і форм;

-теорію організаційних і соціальних методів заохочення дітей та молоді до активної життєдіяльності;

-теорію і методи соціально-правової практики;

-стандарти і практику професійної соціально-педагогічної роботи;

-теорію і методи викладання та навчання;

-тенденції щодо проведення політики соціального захисту і підтримки дітей та молоді;

-закони і постанови на місцевому, регіональному і державному рівнях, що впливають на різні види послуг.

Однак запас теоретичних знань ще не забезпечує ефективного

проведення соціальної допомоги.

Соціальний педагог, зокрема , повинен уміти:

-слухати інших цілеспрямовано і з розумінням;

-збирати інформацію, щоб підготувати соціальну оцінку і звіт;

-формувати і підтримувати професійні відносини, спрямовані на надання соціальної допомоги;

-спостерігати й інтегрувати вербальну і невербальну поведінку;

-спрямовувати зусилля юних клієнтів на вирішення їхніх проблем і завойовувати їх довіру;

-обговорювати делікатні проблеми з увагою і підтримкою, викликаючи довіру в клієнта;

-знаходити творчі шляхи вирішення проблем клієнта;

-визначати необхідність припинення допомоги клієнтові;

-проводити дослідження й інтегрувати їхні результати;

-бути посередником і вести переговори між конфліктуючими сторонами;

-забезпечувати зв'язок між різними організаціями й окремими людьми.

Крім того, соціальний педагог повинен уміти просто, грамотно

говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути зразком у професійних відносинах, пояснювати складні асоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, вишукувати джерела і діставати кошти на надання допомоги іншим, оцінювати власну поведінку і почутя.

Формування ефективної професійної діяльності соціального педагога розгортається як дія цілісної структури: управління формуванням професійної діяльності забезпечує функціональне, змістове і структурне усвідомлення діяльності; співвідношення між уза-

14

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

гальненою функціональною моделлю діяльності і різноаспектними її окремими проявами визначається взаємозв’язком загального з окремим через особливе, що здійснюється за умови реалізації принципу відповідності.

Без сумніву, діяльність соціальних педагогів на кожному із зазначених рівнів, потребує від нього необхідності реалізувати низку професійних функцій, окреслених у Державному галузевому стандарті. А це, своєю чергою, обумовлює створення оптимальних умов для формування у майбутнього соціального педагога ряд професійних знань, умінь і навичок, тобто формування професіонала, до характеристики якого можна віднести як психологічні якості, педагогічні здібності, так і низку особистісних якостей (гнучкість, емоційність, емпатійність, самоконтроль, самовдосконалення, принциповість та ін.).

Отже, можна стверджувати, що соціальний педагог повинен володіти чималим арсеналом умінь, навичок, мати глибокі знання в галузі наук про людину: психології, акмеології, соціології, педагогіки, права. Знання й уміння в поєднанні з відповідними особистісними якостями і здатністю до творчості можуть розглядатися як готовність до професійної діяльності.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Визначити цілі соціально-педагогічної діяльності та окреслити їх особливості.

2.Визначити характерні особливості об'єкта соціальної педагогіки.

3.Розкрити зміст основних професійних та індивідуальних якостей соціального педагога.

4.Якими теоретичними знаннями та практичними уміннями повинен володіти соціальний педагог?

Література

1.Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підруч. для студ. ВНЗ / за ред. І. Д. Звєрєва. Алєксєєнко Т. Ф., Басюк Т. П., Безпалько О. В. та ін. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2.Богданова І. М. Соціальна педагогіка: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008.

3.Бочарова В. Г. Профессиональная социальная работа: личностно ориентированный подход. - М.: Ин-т педагогики соц. работы Рос. акад. образования , 1999. – 182 с.; – Библиогр.: С. 173–182.

15

Соціальна педагогіка

4.Звєрєва І. Д. Діяльність соціального педагога в середовищі: зміни, форми, методи // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи. — У., 1999. — Ч.1. — С. 268–271.

5.Зимняя И. А. Ключевые компетентности как результативноцелевая основа компетентностного подхода в образовании. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004.

6.Капська А. Й. Соціальна робота: Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

7.Карпенко О. Г. Об’єкт, предмет та методи соціальної роботи: системний підхід // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб. наук. праць. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 99–107.

8.Лукашевич М. П., Мигович І. І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002.

9.Марченко С. Я. Дидактические основы подготовки студентов к социально-педагогической деятельности. – Л.: Альма-матер, 1999.

10.Мигович І. І. До питання про зміст професійної підготовки фахівців соціальної сфери // Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. – У.: Art Line, 2003. – С. 227–230.

11.Парсонс Т. О. О структуре социального действия / Под общей ред. В. Ф. Чеснокова. – М.: Академ. Проэкт, 2002.

12.Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2000.

13.Харченко С. Я. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні: Навч. посіб. – Л.: Альма-матер, 2005.

14.Холостова Е. И. Профессионализм в социальной работе: учеб. пособ. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2007.

§ 3. Зміст, структура та принципи соціально-педагогічної діяльності

Зміст професійної педагогіки визначається суспільством, потребами, інтересами як соціальних груп населення, та і окремих людей. З розвитком суспільства, накопичення знань і соціокультурного досвіду людства зростає роль професіоналізму у соціальній сфері та

16

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

професійної педагогіки в системі освіти, де готуються працівники для соціально-виховної сфери.

Сьогодні простежується такий факт, що значною мірою ситуація в країні ускладнюється тим, що стикаються різні концепції і стратегії соціальної перебудови суспільства і розвитку соціальнопедагогічної роботи. А практика показує, що саме сьогодні необхідне найбільш повне і швидке визначення стратегії і тактики соціального захисту населення, створення вкрай необхідних установ, організацій соціально-педагогічної роботи, а також створення й удосконалення системи професійної підготовки соціальних педагогів.

Історія легітимного визнання державою в 1992 році професії соціального педагога (у т. ч. різні напрямки діяльності і внутрішні спеціалізації) засвідчує, що помітно загострилась проблема самовизначення власне професійної сфери соціально-педагогічної роботи. Тут, зокрема, простежуються такі проблеми:

1.Предметно-понятійні репертуари соціально-педагогічної роботи, підвищена семіотичність і рецесивність, проблема власного предмета та взаємозв’язку з соціально-гуманітарними знаннями. З’ясовуються поняття бідності, злиденності, девіантної і деліквентної поведінки, проституції, соціальної патології дитинства, старості та ін.

2.Багатоаспектність і багаторівневість зв’язків „індивідсусупільство”, „група-суспільство”, „група-особистість” системно нестабільні, динамічні, і сьогодні концептуально відображаються у таких методологічних рамках, як „феноменологія допомоги; феноменологія діяльності; феноменологія суб’єкта допомоги; феноменологія об’єкта допомоги” [14, С. 22].

3.Проблемна двоякість – феномен професійної позиції соціального педагога: виступаючи від деперсоналізованої державної влади, соціальні педагоги змушені поділяти інтереси найменш захищених індивідів і груп, представляти і захищати права знедолених (маргиналів, меншин, субкультурних формацій, девіантів тощо).

4.Соціальні уявлення і знання соціальних педагогів мають радикалізуючу силу, яка „є найбільш складним інструментом соціального контролю” [11, С. 10].

5.На відміну від доброчинності, де в центрі стоїть постать того, хто допомагає, у соціально-виховній сфері центральною фігурою є клієнт, а кінцевою метою є звільнення клієнта від потреби в со-

17

Соціальна педагогіка

ціальному працівникові, активізація самопідтримки, самодопомоги [8, С. 130–131].

Виходячи з такої багатоаспектності соціально-педагогічної роботи, ми вважали за необхідне визначити її місце і роль у суспільстві, яке реформується і яке поступово переходить від стратегії соціальної політики до практичних дій, спрямованих на користь людини. При цьому постала потреба дати наукове обґрунтування низці категорій, які відображають різні аспекти соціально-педагогічної роботи: змісту, структурі, об’єкту, предмету.

Новий етап становлення наукової парадигми соціально-виховної роботи в Україні почався з 90-х років. Це дозволяє говорити про зародження нової професії – соціального педагога та введення нової спеціальності у вищому навчальному закладі. Цей процес спонукав до розвитку наукової думки, вирішення практичних питань у соціальній сфері, розвитку нових соціальних інфраструктур, визначення наукового статусу нових дисциплін у вищій школі. Ми могли бачити, як від емпірики соціально-педагогічна діяльність поступово переходила на пристойний науковий рівень з досить окресленою власною теоретичною і методологічною базою.

Розглядаючи зміст і структуру соціально-педагогічної роботи, вважаємо за доцільне зробити акцент на тому, що вона є видом діяльності. Ми виходимо, з одного боку, із загальноприйнятого філософського і психологічного тлумачення діяльності, а з другого боку, ми враховуємо специфіку і фактори, що характеризують об’єкт, який ми вивчаємо.

Найбільш глибоко, на нашу думку, розглядається філософія людської діяльності у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як Л. Ази, В. Барановського, Л. Бєляєвої, В. Замули, М. Кагана, М. Князяна, Є. Кулік, О. Леонтьєва, В. Маркіна та ін.

Загалом можна розділяти загально-філософське визначення Л. Буєвої щодо діяльності як способу існування і розвитку суспільства і людини, всебічного процесу перетворення нею навколишньої природної і соціальної реальності, у т. ч. її саму, відповідно потреб, цілей і завдань [2].

Серед основних ознак діяльності автор називає цілеспрямованість, перетворюючий і творчий характер, предметність, детермінованість суспільними умовами, обмін діяльністю, спілкування індивідів.

Водночас М. Каган [3] розкриває морфологію діяльності і виокремлює такі її види: перетворююча, ціннісно-орієнтаційна, кому-

18

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

нікативна. Окрім того, вчений називає три основні елементи діяльності: суб’єкт, котрий спрямовує свою активність на об’єкт чи інші суб’єкти; об’єкт, на який спрямована ця активність, яка проявляється в суб’єктній комунікативній взаємодії з іншими.

Психологічний фундамент діяльності досить переконливо розкрито у працях О. Леонтьєва [4], де автор розглядає дії як процеси, що підпорядковані усвідомленим потребам і цілям. Причому у його характеристиках простежуються психологічні і соціальні причини частого незбыгу суспільного й особистісного смислу діяльності, подається структура людської діяльності, яка включає окремі (особливі) види діяльності – за критерієм мотивів, які їх спонукають, а також дії-процеси, що підпорядковуються усвідомленим цілям. Такі окремі складові діяльності утворюють макроструктуру.

Прийнятними є твердження Б. Ананьєва про те, що діяльність має багаторівневий характер: по-перше, цілісної діяльності як системи програм, операцій і засобів виробництва матеріальних цінностей суспільства; по-друге, окремої дії, що включає мету, мотиви її окреслення і способу досягнення; по-третє, макрорухів, завдяки опредмеченню і побудови програми будуються дії; по-четверте, мікро рухів, із яких будуються макрорухи [1].

У цьому випадку перші два рівні відповідають розгляду діяльності людини як суб’єкта, соціального індивіда, як особистості, а останні рівні визначають діяльність людини як природного індивіда.

Виходячи з цього, можна розглядати діяльність спеціалістів соціально-педагогічної роботи як інтеграції конкретних процедур і операцій: соціальна (за цілями, завданнями, змістом), психологопедагогічна (за формою), організаторська (за функціями), професійна (за зв’язками і впливом на об’єкт) Це, на нашу думку, свідчить про наявність структури діяльності, яка є досить складною і багатокомпонентною. На цю її ознаку вказує В. Шадриков [14], виокремлюючи взаємопов’язані функціональні блоки: мотиви, цілі, програми, інформаційні основи, рішення, підсистему професійно важливих якостей. Але при цьому, слід сказати, що у кожній структурі діяльності доцільно бачити, чим одна діяльність відрізняється від іншої, оскільки, як стверджує О. Леонтьєв, всі види діяльності, в які включаються люди і в яких вони починають працювати як професіонали, можуть бути поділені на групи на основі визначення головного об’єкта діяльності: природа, техніка, люди, знакові системи, художні образи [4].

19

Соціальна педагогіка

Усе загалом дозволяє говорити, що для кожної професії, порівняно з іншими професіями притаманні спільні і специфічні ознаки. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом професії в житті суспільства й окремої людини.

Узв’язку з цим доцільно, передусім, визначити предмет соціальної педагогіки. Це цілком закономірно, оскільки статус соціальнопедагогічної роботи як самостійної науки може бути доведеним, якщо буде визначена галузь явищ, які переважно вона вивчає, і доведено, що ця галузь іншими науками не вивчається. Водночас, визначення предмета дослідження дозволяє окреслити методи наукового аналізу.

Увипадку визначення предмета і об’єкта соціально-педагогічної роботи можна вести мову про визначення того рівня аналізу і характеру фактів (явищ, процесів), які нею вивчаються.

Практика і наукові дослідження (М. Галагузової, А. Капської,

В.Курбатова, І. Миговича та ін.) дозволяють говорити про те, що соціально-педагогічна робота має своєрідний об’єкт: це процес зв’язків, взаємодій, взаємовпливів механізмів, способів і засобів регуляції поведінки соціальних груп та особистостей, що сприяють реалізації їхніх життєвих сил і соціальної суб’єктності, а також характер співвіднесеності життєвих сил індивіда і групи та засобів забезпечення їх реалізації в різних соціальних та соціальнопедагогіних ситуаціях [3, С. 51].

Проте, зважаючи на різні підходи до визначення предмета соціально-педагогічної роботи, доцільно зазначити, що науковці акцентують увагу на різних аспектах цих зв’язків. Хоча до кінця 90-х років ми не могли виявити наявність системно-інтегративного підходу.

Так, наприклад, І. Мигович предметом соціально-педагоічної роботи називає професійну діяльність соціальних інститутів, державних і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язану з наданням допомоги особам чи групам людей щодо їх соціалізації, особливості впливу соціальних явищ, процесів та відносин на соціальне функціонування означених груп людей чи осіб [8, С. 15].

Безперечно, потреба щодо розвитку методології соціальнопедагогічної діяльності викликана необхідністю подолання вузькоспеціалізованого вивчення проблем, пов’язаних з соціальною корекцією і реабілітацією особистості, а також інтеграцією епізодичних, недостатньо між собою пов’язаних соціальних гарантій, уявлень про соціальний захист, соціальну допомогу і милосердя.

20