Соціальна педагогіка (підручник)

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

Беручи до уваги сучасний стан розробки питання про предмет соціально-педагогічної діяльності, ми вважаємо, що це поняття можна тлумачити як закономірності сприяння становленню і реалізації сил індивідуальної і соціальної суб’єктності людини, а також виявлення й актуалізація життєвих сил та способів їх ефективного функціонування, відновлення.

Якщо соціально-педагогічна робота розглядається як діяльність, то предмет уточнює сутність цієї діяльності. До того ж не можна не брати до уваги той факт, що предмет соціально-педагогічної роботи, як і предмет будь-якої науки, змінюється у процесі розвитку теорії і практики загалом. Запропоноване визначення предмета хоч і є досить широким, але воно водночас є й досить узагальненим. Це є необхідною умовою для подальшої організації діяльності, яка реалізується через форми професійної і непрофесійної роботи (одночасно, паралельно чи у взаємодії).

Виходячи із такого широкого обсягу тлумачень і зважаючи на головну мету соціально-педагогічної роботи, ми пропонуємо розглядати поняття у вузькому і широкому розуміння цього виду діяльності. На нашу думку, соціально-педагогічна робота – це вплив професіоналів і громадськості на соціальне облаштування суспільства завдяки формуванню і реалізації державної соціальної політики, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної дитини та її сім’ї. Це тлумачення у широкому розумінні.

У більш вузькому, соціально-педагогічна діяльність здійснюється професійно підготовленими спеціалістами та їхніми помічниками і спрямована на надання індивідуальної допомоги дитині, сім’ї чи групі осіб, котрі потрапили у скрутну для них ситуацію, шляхом інформування, консультування, безпосередньої натуральної і фінансової допомоги, соціальної реадаптації, надання психологічної і педагогічної підтримки, та орієнтація тих, хто потребує допомоги, на власну активність у вирішенні, складних проблем.

На сьогодні об’єктом соціально-педагогічної роботи вважають людину як члена соціуму в єдності її індивідуальних характеристик. Об’єктом соціологічної теорії і практики є на соцієтальному рівні суспільство як відносно стійке об’єднання людей, а організатором соціальних дій виступає держава, різні політичні і громадські організації, зацікавлені в соціалізації членів суспільства.

На соціально-середовищному рівні об’єктом соціальної роботи виступає соціальна сфера суспільства, мікросередовище, колекти-

21

Соціальна педагогіка

ви людей. При цьому найбільш активно здійснюється соціальнопедагогічна робота за такими напрямками: освітньо-дозвіллєва, фізкультурно-оздоровча, корекційно-реабілітаційна, соціальноправова, інформаційно-просвітницька тощо.

На індивідуальному рівні об’єктом соціально-педагогічної діяльності є окрема особистість, стосовно якої застосовуються різні методи, засоби соціального захисту і підтримки залежно від її потреб та інтересів.

У науковій літературі певний час дискутувалося питання щодо визначення об’єкта соціально-педагогічної роботи. Так, скажімо, на початку 90-х років досить активно використовувалися поняття „клієнт”, „пацієнт”, „об’єкт” допомоги. Проте з розгортанням різних видів соціально-педагогічної діяльності, поступово усталилося поняття «клієнт» [12]. Залежно від об’єкта, його проблем, соціальний педагог проектує адекватні соціальні послуги. Причому, як свідчить багаторічна практика у сфері соціальної допомоги, об’єкт може бути різним не лише за своїми проблемами, але і за своїми взаємовідносинами з соціальними інститутами: з одного боку, державне відомство надає послуги клієнту, який опинився у скрутній життєвій ситуації і потребує допомоги, а з другого – клієнт не звертається за допомогою, захистом (схильний до нарковживання, алкоголізму), і тоді соціальний педагог ініціює свої дії „на території клієнта”. Наприклад, підлітково-молодіжні клуби за місцем проживання, де соціальний педагог супроводжує життєдіяльність молодих у природньому для них середовищі. За таких умов об’єкт перестає відчувати себе відчуженим, „дезадаптантом, девіантом”, невстигаючим чи одиноким [8].

Соціальний педагог, проектуючи дії стосовно об’єкта-клієнта, має вірити в те, що здатний зрозуміти його проект і прийняти усвідомлено його „дар” у вигляді соціально-педагогічної чи психологічної послуги.

Своєю чергою, соціальний педагог, котрий уявляє собі об’єктаклієнта як „клубок проблем”, вірить, що клієнт може визначити його лідерську роль як прагматика і виразника його, клієнта, інтересів. За таких умов аспекти професійної позиції соціального педагога будуть соціальною формою його функціонування, що будується так:

1.Репертуарний пакет впливу – соціальний педагог володіє арсеналом підтримки об’єкта, використовуючи такі репертуари натуралістичні (теми здоров’я, тіла, валеології тощо), екзистентні (тема гідності, життєстійкості, абсурду), теїстичні (тема Бога,

22

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

смерті, страждань, співчуття), соціологічні (тема типізації, загального блага, командності тощо).

2.Рольова дистанція. Кожен об’єкт-клієнт потребує адекватної ролі соціального педагога, яка залежить від його функціоналу: дослідник, прогностик, консультант, дія якого диктує орієнтацію на особливість клієнта.

3.Самоусунення. Цей процес можливий за умови власного сценарію життя, вирішення проблем і готовності підтримати інших, що свідчить про повернення його до „реальності”, життєстійкості.

23

Соціальна педагогіка

Реалізація такого багатомірного функціоналу вимагає цілого комплексу об’єктивних якостей соціального педагога: світогляд, рівень освіченості, можливості, досвід, переконання, духовні цінності й орієнтири, фізичне здоров’я, життєвий стиль, тощо, є вирішальними під час формування ідентичності та індивідуальності кожної особистості, а отже і соціально-педагогічної роботи з нею.

Без сумніву, проблема якісного професійного становлення і розвитку соціального педагога не може бути вирішена повноцінно без опори на сукупність методологічних принципів. Для нас важливо визначити закономірності і принципи соціально-педагогічної роботи, що є основоположними ідеями, правилами, нормами поведінки органів соціального захисту і підтримки населення, зумовлені, своєю чергою закономірностями соціальних процесів і вимогами інноваційної практики [13, С. 29].

У спеціальній літературі закономірності соціально-педагогічної роботи пропонується поділити на дві групи: 1) закономірності функціонування і розвитку суб’єктів соціальної підтримки; 2) суттєві зв’язки між суб’єктом і об’єктом соціальної діяльності та їх діалектика [3]. Можна погодитись з тим, що другий підхід є більш обґрунтованим, оскільки закон (суспільна закономірність) є найбільш суттєвим, необхідним, усталеним і таким, що повторюється, зв’язком всіх аспектів і компонентів суспільних явищ, процесів, систем і є найбільш загальним відображенням цілісності життєдіяльності людей у всіх формах прояву.

На думку науковців (В. Андрущенка, В. Беха, С. Григор’єва, М. Данакіна, І. Звєрєвої, А. Капської, М. Лукашевича, А. Мудрика та ін.), основними закономірностями соціально-педагогічної роботи можна вважати такі: взаємозв’язок соціальних процесів у суспільстві, соціальній політиці і соціально-виховній роботі; обумовленість змісту, форми і методів соціально-педагогічної роботи конкретними обставинами життєдіяльності різних груп, спільнот, індивідів; вирішення виховних проблем, виходячи з особистісних потреб, інтересів клієнтів; залежність результативності соціально-педагогічної роботи підтримки від професіоналізму і моральних якостей спеціалістів, можливостей соціальної системи виховних інститутів, школи, держави і суспільства. Враховуючи таку багатоаспектність закономірностей, можна запропонувати загальне визначення закономірностей соціально-педагогічної роботи як суттєвих, стійких і таких, що повторюються, зв’язків, які проявляються під час взаємодії суб’єкта

24

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

соціально-педагогічної роботи й обумовлюють характер і спрямованість її впливу на розвиток конкретних соціальних явищ та відносин.

Як результат, визначені закономірності є методологічною передумовою визначення принципів соціально-педагогічної діяльності.

Принципи – „це не приблизні абстракції чи суб’єктивні умовиводи. Вони об’єктивні за змістом і суб’єктивні лише за формою” [13, С. 29]. Слід зазначити, що різні вчені утверджують дещо відмінні принципи соціально-педагогічної діяльності. Так, група вітчизняних авторів монографічного видання „Соціальна робота” вказують на системний характер принципів і зводять їх до трьох груп: соціально-політичні (державний підхід до соціальних завдань; гуманізм і демократизм соціальної роботи; зв’язок змісту і форм соціальної роботи з конкретними умовами життєдіяльності особи соціальної групи; законність і справедливість соціальної роботи); організаційні (соціальнотехнологічна компетентність органів: працівників соціальної сфери, єдність їх повноважень і відповідальність, стимулювання, контроль і перевірка виконання тощо); соціально-психолого-педагогічні (комплексність, диференційований підхід, орієнтація на особистісні потреби, цілеспрямованість) [13, С. 32–34].

Більш конкретизовано виокремлює принципи соціального захисту і психолого-педагогічної підтримки А. Ляшенко [7]: добровільність, своєчасність, персоналізація, повага, активізація дітей та молоді, комплексність.

Виходячи з того, що соціально-педагогічна діяльність є універсальною, а як наука вона органічно пов’язана з комплексом інших наук, то, на нашу думку, доцільно назвати кілька основних принципів соціально-педагогічної роботи: історизм, соціальна обумовленість, соціальна значущість, гуманізм, справедливість, альтруїзм, диференційованість, наступність, непевність, компетентність, комплексність, посередництво, солідарність, субсидарність. Всі вони ніколи не проявляться одночасно і не є кожного разу рівнозначними. Проте кожен із них має посідати своє певне місце залежно від ситуації, соціальних потреб клієнта, умов його життєдіяльності, і, головне, цілі соціальної роботи з об’єктом уваги.

Один із теоретиків соціально-педагогічної роботи в Україні А. Капська визнає чотири групи принципів, що у своїй сутності становлять певну методологічну систему: соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні, а також специфічні для соціальної роботи [5, 30].

25

Соціальна педагогіка

На сьогодні окреслено низку принципів, які включені до законодавчих і нормативних актів України. Серед них варто назвати такі: дотримання прав людини і громадянина у сфері соціальних послуг; рівні можливості в отриманні соціальних послуг; доступність соціального обслуговування; конфіденційність; наступність всіх форм соціальних послуг; адресність; пріоритет сприяння громадянам, для яких є загроза здоров’ю та життю; територіальна організація соціальних послуг; державна підтримка громадської діяльності щодо надання соціальних послуг населенню.

При цьому ми вважаємо за необхідне зробити акцент на останній групіпринципів,зазначенихА.Капською,–наспецифічнихпринципах, які досить помітно „враховують” специфіку соціально-педагогічної роботи. Це, зокрема, принцип гуманізму (визнання людини найбільшою цінністю), принцип незалежності (приналежність права будь-кому на допомогу), принцип клієнтоцентризму (визнання пріоритету прав клієнта у всіх випадках), принцип опори (максимальне врахування потенційних можливостей людини), принцип толерантності, принцип конфіденційності та принцип максимізації (оптимальне використання всіх видів ресурсів при вирішенні проблем клієнта).

Проведений аналіз феномена соціально-педагогічної діяльності, її структури і складових дозволяє представити не лише теоретичний аспект цього виду діяльності, а й багатофункціональність певного феномена у соціально-педагогічній сфері. Соціально-педагогічна діяльність як складова соціальних перетворен у суспільстві є принциповою основою для виживання людини у період реконструювання суспільства та її інтеграції в суспільство. Оточення молодої людини наповнене пристосуваннями, адаптаціями суспільної поведінки інших людей, входженнями у постійно змінні ситуації, мікросоціуми, де діють свої закони, норми, правила, і де соціальний педагог завдяки володінню базовими науковими знаннями може об’єктивно виконувати соціальну роль суб’єкта соціальної сфери.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.Розкрити особливості предмета соціально-педагогічної роботи.

2.Охарактеризувати принципи соціально-педагогічної діяльності.

3.Визначити складові соціально-педагогічної діяльності як цілісної системи роботи.

4.Підтвердити прикладами реалізацію принципів соціальнопедагогічної діяльності.

26

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

Література

1.Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. – Л.: ЛГУ, 1986.

2.Буева Л. П. Человек: деятельность и общение. – М.: Мысль, 1978.

3.Каган М. С. Человеческая деятельность: опыт системного анализа. – М.: Политиздат, 1974.

4.Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти соціальної роботи з дітьми та молоддю. – К.: УДЦССМ, 2001.

5.Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: МГУ, 1975.

6.Лучанкин А. И., Сняцкий А. А. Социально-клубная работа с молодежью: проблемы и подходы. – Е.: УрОРАН, 1997.

7.Ляшенко А. И. Организация и управление социальной работой в России. – М.: Наука, 1995.

8.Мигович І. І. До питання про зміст професійної підготовки фахівців соціальної сфери // Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. – У.: „Art Line”, 2003.

9.Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. – М.: Изд-во АН СССР, 1957.

10.Соціальна робота: Навч. посіб. // Соціальна робота. Книга ІІ. – К.: ДЦССМ, 2002.

11. Соціальна робота: Технологічний аспект / За ред. проф.

А. Й. Капської. – К.: ДЦССМ, 2004.

12.Холостова Е. И. Некоторые проблемы подготовки кадров социальных работников // Территориальные социальные службы: теория и практика функционирования. – М.: Школа социального работника, 1995.

13.Фирсов М. В. Введение в теоретические основы социальной работы (историко-понятийный аспект). – М.: Институт практической психологии, В.: НПО «МОДЭК», 1997.

14.Шадриков В. Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности. – М.: Наука, 1983.

§ 4. Функції соціального педагога у практичній діяльності фахівців

Функції соціально-педагогічної діяльності фахівців – передбачені кваліфікаційною характеристикою їхні обов’язки та призначення. Комплексна характеристика кожної з них обов’язково містить короткий опис її професійної спрямованості, необхідні знання та вміння спеціаліста.

27

Соціальна педагогіка

Комунікативна функція діяльності соціального педагога забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога.

Рівень успішного контактування та володіння технологіями переконання та навіювання прямопропорційні успіху соціальнопедагогічної діяльності.

Спеціаліст повинен знати:

1.Загальні положення теорії спілкування.

2.Характерологічні ознаки видів та типів спілкування.

3.Функції спілкування.

4.Основні правила та норми спілкування.

5.Провідні положення конфліктології.

6.Сутність та особливості спілкування з різними соціальними групами.

7.Етичні засади спілкування соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

1.Здійснювати комунікативну презентацію.

2.Добирати адекватні прийоми комунікативного впливу.

3.Виступати каталізатором спілкування.

4.Попереджувати та долати конфліктні ситуації.

5.Добирати оптимальні засоби та прийоми спілкування. Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну

діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними інститутами та представниками споріднених професій.

Спеціаліст повинен знати:

1.Теоретичні засади організаторської діяльності соціального педагога.

2.Особливості соціального менеджменту.

3.Основні функції організатора соціально-педагогічної діяльності.

4.Особливості планування соціально-педагогічної діяльності.

5.Функції та способи координації контролю і діяльності соціального педагога.

6.Особливості організації та управління різними соціальними групами і в різних соціумах.

28

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

Спеціаліст повинен уміти:

1.Визначати пріоритетні напрямки діяльності.

2.Правильно розподіляти функціональні обов'язки учасників соціалізуючого процесу.

3.Планувати основні етапи майбутньої діяльності.

4.Координувати та коригувати діяльність учасників соціальнопедагогічного процесу.

5.Налагоджувати співпрацю і партнерство з різними соціальновиховними структурами.

Прогностична функція в соціально-педагогічній діяльності ви-

конує змістовно-цільові (стратегічні) та організаційно методичні (тактичні) завдання. Насамперед, це передбачення результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності. З іншого боку – це ідеальне “програвання варіантів” різноманітних технологій соціально-педагогічної діяльності та вибір серед них тих, що зможуть забезпечити максимальну результативність за розумних витрат зусиль і часу.

Спеціаліст повинен знати:

1.Роль та місце прогнозування в діяльності соціального педагога.

2.Види прогнозування.

3.Принципи прогнозування.

4.Зміст прогностичної діяльності соціального педагога.

5.Особливості прогнозування різних напрямків та об'єктів діяльності соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

1.Дотримуватися принципів наступності, систематичності та достовірності при створенні низки прогнозів.

2.Доцільно оперувати різновидами прогнозування.

3.Будувати адекватний прогноз відповідно до конкретної соціально-педагогічної ситуації.

4.Прогнозувати особливості соціалізації особистості.

5.Врахувати специфіку різних соціальних груп у процесі створення прогнозу професійної діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на обстоювання прав

та інтересів дітей і молоді на основі державних та міждержавних документів, з метою забезпечення неповнолітніх та молоді гарантованими їм правами та умовами життєдіяльності.

29

Соціальна педагогіка

Спеціаліст повинен знати:

1.Основні права підлітків та молоді, закріплені в міждержавних документах.

2.Зміст діяльності основних соціальних інститутів, що реалізують охоронно-захисну функцію особистості.

3.Зміст та повноваження діяльності соціального педагога стосовно захисту прав клієнта.

4.Обов'язки сім'ї, школи, позанавчальних закладів стосовно розвитку особистості.

5.Основи української правової системи та законодавства.

Спеціаліст повинен уміти:

1.Володіти механізмами правового захисту дитини в різних соціальних інститутах.

2.Використовувати комплекс правових норм для захисту прав дітей та молоді.

3.Застосовувати заходи державного примусу щодо осіб, які допускають протиправні дії стосовно об'єктів соціальної роботи.

4.Створювати умови для підтримки віри клієнта в можливість досягнення позитивних результатів.

5.Інформувати представників різних груп про їх права та соціальні гарантії.

Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні

проблеми в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дає змогу адекватно вирішувати соціально-педагогічні завдання.

Спеціаліст повинен знати:

1.Теоретичні засади психолого-педагогічної діагностики.

2.Особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної діяльності.

3.Методологію та методи соціально-педагогічної діагностики.

4.Принципи діагностичної діяльності.

5.Напрямки психолого-педагогічної діагностики.

6.Вимоги до діяльності соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

1.Визначати пріоритетні напрямки та об'єкти психологопедагогічної діагностики.

30