73.З’ясуйте особливості післявоєнної відбудови в Україні в 1946-1953рр.

У досить складних і суперечливих умовах почалася післявоєнна відбудова народного господарства України. Ціною величезного напруження сил загоювалися рани війни. У відбудові народного господарства доводилося долати чимало труднощів. Здійснення післявоєнної відбудови в Україні мало свої особливості:

1. Війна завдала величезних людських і матеріальних втрат. Загинув кожен п'ятий і постраждав кожен третій житель республіки. Близько 4 млн. мирнихлюдей знищено фашистами під час окупації, 2,3 млн. чоловік вивезено до Німеччини, 5 млн. солдат загинуло на фронті. Столиця України – Київ втратила 300 тис. Чоловік.Майже половину (48%) довоєнного економічного потенціалу України було знищено, на руїни перетворено 714 міст, понад 28 тис. Сіл.

2. Процес відбудови в республіці ускладнився голодом 1946–1947 років. Загроза голоду, викликана посухою і післявоєнною розрухою, не була своєчасно попереджена, нейтралізована державою, а навпаки, посилена негативними суб'єктивними факторами.. Від голоду в 1946–1947 роках померло понад 800 тис. людей.

3. Відбудова економіки відбувалася у напруженій міжнародній обстановці -. цього часу почалася «холодна війна» і гонка озброєнь; ці обставини виключализахідну, перш за все американську фінансову та технічну допомогу;

4.Матеріальне становище і життя населення в період відбудови були надто важкими; не вистачало найнеобхідніших товарів: продовольства, взуття, одягу, побутових предметів;. до грудня 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування;

5. Процеси реформування йшли повільніше, ніж у центрі та прибалтійських республіках.

6. На здійснення «перебудови» дуже вплинула Чорнобильська катастрофа). У результаті катастрофи було виведено з користування 144 тис. га землі, 492 тис. га лісу, забруднено площу в 10 млн. га. Масштаби катастрофи тривалий час замовчувались тодішнім партійним керівництвом республіки, що негативно вплинуло на соціально-економічну ситуацію людей. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 млн. людей. У найкоротші терміни потрібно було відселити 160 тис. осіб, побуду вати їм житло. Ліквідація наслідків аварії вимагала і вимагає величезних економічних і фінансових затрат.

7. Процеси «перебудови» в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбеки стані, Таджикистані та інших республіках тодішнього СРСР.

74.З’ясуйте причини та наслідки голоду 1946-1947 рр. В Україні.

*Однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946-47 рр., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України.Було пограбовано і зруйновано близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС, тисячі сіл.Різко скоротилося поголів'я худоби. Середня урожайність зернових культур у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару^[13]. У південних областях вона була ще нижчою — лише 2,3-2,9 ц. Валовий збір усіх зернових в Україні становив 531 млн. пудів, або втричі зменшився порівняно з 1940 роком, і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році. *Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки. Влада Радянського союзу на чолі з диктатором Йосипом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже в усій Україні голод, що швидко поширювався. * Причини голоду крилися й у неоплаті праці колгоспникам, знятті з пайкового постачання хлібом за картками великої частини міського й переважної кількості сільського населення.

Наслідки голодомору:

Найсильніше голод вразив село. Станом на 1 червня 1947 р. в Українi нараховувалося 1 млн 74 тис.314 дистрофiкiв. Голодомор породив масове сирітство. Рятуючи від голоду своїх виснажених дітей, голодуючі селяни відвозили їх до міст й залишали, сподіваючись, що малюків заберуть до дитбудинків.У часи інтенсивного вилучення хліба голод в Україні забрав (за даними різних дослідників) від 100 тис. до 2,8 млн життів, в основному, українських селян-хлiборобiв. У багатьох місцевостях голод продовжувався майже до кінця 40-х років.  Смертельною мірою відчули голодоморне жахіття жителі південних областей: дуже сильно Ізмаїльської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької.

Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. У багатьох областях України їли також дрібних гризунів, собак, кішок. Були навіть випадки людоїдства. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія. В цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч знаходилися у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. Багато випадків захворювання на дистрофію було зафіксовано і на території Щорського району. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом людей — дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Поширювався й тиф.

75.Висвітліть політику «радянізації»:соціально-економічні та суспільно-політичні зміни в західних областях України у 1946-1953 рр.

Вже з 1944 р. в усіх місцевостях Західної України партійні, радянські та каральні органи продовжили розпочаті у 1939—1941 рр. "соціалістичні перетворення", розгорнувши своєрідну радянізацію -2", яка також супроводжувалася великомасштабним терором. Вони поспішали якнайшвидше зрівняти в усіх аспектах західних українців зі східними, насамперед розтоптати високу національну свідомість галичан. Розпочалася форсована ліквідація приватної власності, передусім на землю, примусове залучення селян до колгоспів, поспішна індустріалізація краю.Зважаючи на те, що раніше Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина, Бессарабія і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав, за 5—10 років ці землі, згідно з партійними постановами, мали зрівнятися за промисловим відношенням зі східними областями УРСР. Уже в 1950 р. промислове виробництво Західної України становило 10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р. Проте індустріалізацію краю здійснювали бездумно, без урахування доцільності й наявності сировини, не кажучи вже про абсолютну байдужість до проблем охорони навколишнього середовища.Швидкими темпами зростала чисельність промислових робітників. Нестача кваліфікованих кадрів примусила уряд відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АІІ України. Можновладці вважали, що їх марксистсько-ленінська система освіти швидко, як у східних областях, русифікує місцевий пролетаріат і створить вірнопіддану інтелігенцію. Дедалі частіше представників останньої приймали в лави компартії. Однак остаточно їй такі не повірили. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря обкому компартії, одиниці з місцевих вихідців очолювали райкоми. Створення атмосфери недовіри відштовхувало значну частину місцевого населення від комуністичної влади.Черговою антиукраїнською акцією комуністичного режиму стала розправа над греко-католицькою церквою. Сталін та його оточення розробили і реалізували сценарій незаконного т.зв. Львівського синоду 1946 р., який проголосував за анулювання Берестейської унії 1596 р., вихід греко-католицької церкви з-під юрисдикції Риму і приєднання її до Московської православної патріархії. Дещо пізніше аналогічна подія відбулася і в Закарпатті. Тисячі священиків-українців, які відмовилися стати підданими московського патріарха, були арештовані, замордовані в тюрмах або відправлені в концентраційні табори.Отже, заліковуючи рани війни, українці західних областей разом із тим змушені були знову вести національно визвольну війну проти тоталітарного більшовицького режиму. Ризикуючи життям, проти нього виступали юнаки й дівчата під девізом: "Здобути волю Україні, або загинути за неї? У загонах УПА діяли десятки тисяч патріотів. Уже в 1944 р. проти них було кинуто бл. 200 тис. солдат внутрішніх військ, вояків партизанських і винищувальних частин.Щоб припинити геноцид, особливо з боку поляків, які в той час знищили понад 10 тис. українців, котрі відмовлялися покидати рідні землі, кількатисячний загін УПА-Захід став на захист мирного населення. Спроби польських регулярних військ ліквідувати повстанський рух, який цілком підтримував населення, провалилися. Українські партизани розгромили карателів. Тоді три комуністичних режими — радянський, польський і чехословацький уклали договір про спільні дії проти ОУН і УПА. З допомогою органів держбезпеки уряд Польщі розробив у 1947 р. горезвісну операцію "Вісла". Спираючись на загони НКВС, 30-тисячне польське військо стерло з лиця землі всі оселі Лемківщини. 150 тис. українців було переселено в західні воєводства Польщі, на колишні німецькі землі. Щоб остаточно сполонізунати лемків, їх розміщали по 2—3 сім'ї в одному селі. Частини УПА-Захід були розбиті в нерівних боях. Лише окремим загонам удалося перейти на Захід або на територію УРСР.

76.З*ясуйте суть і пряви хрущовської «відлиги» в Україні (1953-1964 рр).

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.

Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов'язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

- люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

- відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

- зросла роль Рад - яку центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

- викрито злочинну діяльність Л.Берії та його посіпак в Україні (П.Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. Аз 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Так, 25 грудня І958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про кримінальну відповідальність за державні злочини". У кримінальний кодекс було введено статтю "антирадянська агітація та пропаганда". Протягом 1954-1959 рр. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік;

засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи і репресій - їх пояснювали рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Єжова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ особи самого Хрущова.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, зали шилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

Спроба розширення прав республік

Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, у т.ч. й України:

- українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено Кириченка - першого українця на цій посаді (1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М.Підгорний (1957-1963 рр.), П.Шелест (1963-1972 рр.), В.Щербицький (1972-1989 рр.);

- розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

o активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. - 29;

o унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.