77.Проаналізуйте суть,хід та наслідки укономічних реформ 1953-1958 рр.В Україні.

У 1957 р. почалася реформа керівництва народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства — раднаргоспи. Керівництво економікою з центру за галузевим принципом було замінене місцевим керівництвом з області. Метою адміністративної реформи було наближення органів керівництва до місць виробництва, щоб підняти ініціативу і зміцнити економічні зв’язки всередині регіонів. В Україні було створено одинадцять економічних районів.

Одним зі способів реформування економіки стала відмова від п’ятирічного планування і прийняття семирічного плану (1959-1965 рр.).

Реформа мала позитивні результати, але були й негативні наслідки: послаблення єдиної технічної політики, порушення загальносоюзних зв’язків. У 1965 р. раднаргоспи було ліквідовано.

У 1950-ті рр. відбувалися численні пленуми ЦК партії, де обговорювалися проблеми сільського господарства, відставання якого ставало загрозливим. Уперше було запроваджено грошове авансування праці колгоспників. Тепер вони одержували гроші щомісяця.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель у Казахстані, Поволжі, на Уралі, Північному Кавказі, куди поїхали добровольцями 500 тис. осіб. Серед них було багато жителів України. Спочатку освоєння цілини дало гарні результати, але до початку 1960-х рр. земля, що постійно видувалася вітрами, перестала давати великі врожаї.

 

78.Вкажіть основні причини зростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України в середині 60-80-х років 20 ст.

Чергова зміна курсу СРСР у жовтні 1964 р. відбувалась під гаслом подолання волюнтаризму і суб’єктивізму, досягнення стабільності у просуванні радянського суспільства шляхом, накресленим XXII з’їздом КПРС.    Ситуація склалась невтішна: виконання семирічного плану було зірвано, темпи приросту промислової продукції постійно знижувалися. Структура виробництва виявилась найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинених країн. Рівень життя населення почав погіршуватися. Дедалі більше коштів за рахунок села та соціальної сфери перекачувалось у важку та оборонну промисловість. Обіцянки партії щораз більшою мірою перетворювались на ілюзії. Аналіз об­ставин потребував негайних, рішучих економічних і соціальних перетворень.    Після усунення М. Хрущова знову було проголошено принцип ко­легіального керівництва. Правляча верхівка спочатку складалася з трьох осіб — Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, голо­ви Ради Міністрів О. Косигіна і головного ідеолога партії М. Сусло­ва. У 1965 р. до них приєднався М. Підгорний, який став головою Президії Верховної Ради СРСР. Діяльність групи вищого керівництва грунтувалася на необхідності зберегти колективну владу і контроль партійних органів за всіма сферами життя суспільства, забезпечити стабільне функціонування державних і політичних структур.    Наприкінці 1965 р. під керівництвом О. Косигіна почалась еконо­мічна реформа. Біля її джерел стояли харківський професор Є. Ліберман і група столичних технократів. Реформа спрямовувалася на по­ліпшення планування й посилення економічних стимулів у діяльності підприємств. Було скасовано раднаргоспи, натомість створено понад 40 загальносоюзних міністерств і відомств. На перших порах реформа дала позитивні результати. В управлінні виробництвом відновився галузевий принцип. Посилювалися стимулюючі механізми та госпрозрахунковий принцип, розширювалася самостійність підприємств. Але спроба застосувати економічні методи управління наштовхнулася на традиційні командно-адміністративні. Водночас виникли такі монополісти, як Державний комітет з цін, Державний комітет з постачання та ін. Міністерства так і залишилися “удільними князівствами”, горизонтальні зв’язки на місцях були відсутні. У цих умовах радянська економіка поступово втрачала чутливість до науково-технічного прогресу. За такими показниками, як упровадження нових технологій, електронної техніки СРСР помітно відставав від світового рівня.    Негативні процеси відбувалися і в сільському господарстві. Здій­снення деяких державних заходів сприяло розв’язанню лише окремих проблем: було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, водночас знижувалися ціни на сільгосптехніку; збільшились капіталовкладення в аграрний сектор; у колгоспах оплату за трудоднями було замінено місячною заробітною платою. І все ж но­ва політика щодо села виявилася неефективною. У 70-ті роки сільське господарство серйозно відставало за рівнем технічного оснащення. Нераціонально використовувався головний засіб виробництва -земля. Як і раніше, діяли старі методи господарювання. Управління колгоспами і радгоспами часто здійснювалося в інтересах чиновників, а не виробництва. Залишалися невирішеними питання соціального розвитку села, його газифікації, теплофікації, водопостачання тощо.    7 жовтня 1977 р. було прийнято нову Конституцію СРСР, а 20 квітня 1978 р. - новий Основний Закон УРСР. Зафіксовані в цих документах декларативні положення значною мірою розбігалися з реальним життям. Так, за Конституцією УРСР 1978 p., останньою Конституцією, що діяла до прийняття Конституції незалежної України 1996 p., Українська РСР формально визнавалася суверенною радян­ською соціалістичною державою (ст. 68), але об’єднаною у єдину со­юзну багатонаціональну державу. Зазначалось також, що Українська РСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (ст. 69), але не було передбачено механізму такого виходу, що також свідчило про формальний характер проголошеного суверенітету.