48.Основні течії в суспільно-політичному русі на Зх-укр. Землях в кінці 19 ст. «руська бесіда», «Просвіта».Нтш

Активізація українського національного руху у другій половині XIX ст. проявилася на західноукраїнських землях у двох суспільно-політичних течіях — москофілів і народовців.

Москвофіли — реакційна течія в суспільно-політичному русі Галичини, Буковини і Закарпаття, що орієнтувалася на Москву. Вона об’єднувала консервативно налаштовану інтелігенцію, духовенство та сільську буржуазію, які покладали надії на допомогу від Росії у боротьбі проти поляків, угорців румунів та прагнули єдності з російським народом.

Ідеологи москвофілів — Д. Зубрицький, Г. Купченко, А. Добрянський.

Вони видавали російською мовою свою газету “Слово”, журнали “Галичанин” і “Лада”.1866 р. Орган москвофілів “Слово” заявив, що немає українців, є єдиний великий російський народ від Карпат до Камчатки і єдина російська мова, а тому не варто взагалі творити українську літературу.Після придушення революції чимало відомих галичан, які раніше були палкими поборниками ідеї самостійного розвитку українського народу, тепер заявили про національно- культурну єдність з великою Росією та почали шукати підтримки у неї.Серед цих людей опинилися поет І. Гуталевич, письменник Б. Дідицький, член трійці Я. Головацький, який 1848 р. був професором української мови й літератури у Львівському університеті. У 1867 р. він переїхав до Росії, де обійняв посаду голови Археографічної комісії у Вільні.Москвофіли (їх спершу називали “старорусинами”, “твердими русинами”) одержували фінансову допомогу від офіційних і деяких інших кіл Росії.Народовці — діячі культурницького, згодом політичного руху Галичини, які під впливом українського національного руху в Наддніпрянщині почали на західноукраїнських землях культурницьку роботу, що повинна була сприяти національному відродженню.

Народовці виступали за:

• єдність усіх українських земель;

• розвиток єдиної української мови на основі народної говірки.

Діяльність народовців:

• засновували часописи (“Мета”, “Вечорниці”, “Нива”, “Русалка”), що користувалися успіхом у молоді, але через брак коштів існували недовго;

• засновували народні бібліотеки;

• у 1861 р. було створено товариство “Руська бесіда”, при якому виник перший український професійний театр (1864 p.);

• організовували гуртки художньої самодіяльності;

• влаштовували концерти і творчі вистави;

• у Львові відкрили друкарню;

• у 1867 р. заснували журнал “Правда”, в якому друкували твори П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова та інших.

Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) — всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ — першої половини XX ст.Утворене 1873 року у Львові, як Літературне товариство імені Т. Шевченка, у 1892 назву змінено на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (своєрідна академія наук). Особливого розквіту досягло в період головування Михайла Грушевського (1897–1916). У 1920-30-х роках зазнавало переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства.

Товариство "Просвіта" у Львові Створення товариства "Просвіта" у Львові започаткувала українська академічна молодь. У березні 1868 р. Пам'ятник "Просвіті". Львівстуденти обрали комітет для укладання статуту. Остаточну підготовку статуту "Просвіти" здійснювали: К. Сушкевич, А. Вахнянин і О. Борковський. Львівське намісництво відкинуло цей статут, але міністерство внутрішних справ дозволило 2 вересня 1868 р. заснувати товариство "Просвіта" у Львові на основі запропонованого статуту. 8 грудня того ж року відбулися перші загальні збори товариства. В них узяли участь 64 члени- засновники. Голова комітету засновників А. Вахнянин відкрив збори промовою, в якій пояснив програму товариства: "пізнаннє і просвіта народу". Промова О. Заячківського від імені "німого сільського люду" була такою: "Щира охота — мовив виступаючий — пізнати чесних русинів львівських і докинути дрібненьку лепту до просвіти народу привела мене до Львова. Завізвали ви, панове і село на нинішні збори, тож і з села прийміть ласкаво голос хоть не учений, а щирий. Не загадав я відзиватися від стану духовного, до котрого й я належу, — за той можу лише сказати словами євангельськими: "сам возраст имат, сам о себі да глаголет", — але маю вам донести два слова від того, що так скажу, німого сільського народу, від котрого представителів не бачу на тім зборі. Одно слово є слово подяки для вас, панове, що в так краснім числі зібралися радити о єго просвіті". Першим головою "Просвіти" було обрано молодого ще то- ді професора А. Вахнянина (1868—1870 рр.). Другим головою "Просвіти" був Ю. Лаврівський (1870—1873 рр.). Наступним головою товариства "Просвіта" був В. Федорович — власник маєтності Вікно поблизу Грималова, який певний час фінансував "Просвіту". Згодом, у 1877 р. головою "Просвіти" було обрано професора університету директора О. Огоновського, котрий перебував на цій посаді до смерті у 1894 р. Під його проводом "Просвіта" розвинулась так, що своїми філіями і читальнями охопила майже увесь край, а її видання поширювалися серед широкого народного загалу. В цілому, робота "Просвіти" була не легка, адже вона боролась не лише з неосвіченістю народу, а й зі зневірою та лукавством старої галицької інтелігенції.

"Руська бесіда" у Львові Перша "Руська бесіда" була заснована у Львові Ю. Лаврівським на базі гуртка львівської інтелігенції "Молода муза". Згодом виникли такі товариства в Перемишлі, Станіславі, Тернополі та інших містах. Вони утримували клуби, театральні групи, читальні зали і бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, присвячені М. Шашкевичу, Т. Шевченку та ін. зустрічі з гостями з Наддніпрянської України тощо. У віданні львівської "Руської бесіди" перебував пересувний музично-драматичний театр (1864—1922 рр.). З 1913 р. товариства почали змінювати назву на "Українську бесіду" (1913 р. — у Жовкві, 1929 р. — у Львові). У 1920—1930-х рр. через переслідування польською владою кількість товариств зменшилася. Товариства "Руська бесіда", будучи осередками національно-культурного, навіть політичного життя, сприяли піднесенню рівня освіти та культури, формуванню національної свідомості. Керівниками львівської "Руської бесіди" були — Ю. Лаврівський (1861—1873 рр.), В. Шухевич (1895—1910 рр.), Л. Шехович, І. Кокурудз (1920— 1932 рр.), Ю. Савчак та І. Копач.