66.Перші бої і причини невдач червоної армії в 1941

1. Напад Німеччини на СРСР. Радянсько-німецька угода про ненапад, укладена 23 серпня 1939 р. строком на десять років, як показали подальші події, не могла бути гарантом надійної безпеки для народів СРСР. 18 грудня 1940 p. А. Гітлер підписав секретну директиву №21 під кодовою назвою «план Барбаросса». Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на життєвий простір для Німеччини.У планах нацистських стратегів Україна мала стати аграрною колонією «третього рейху» і забезпечувати Німеччину і європейський континент продуктами харчування і сировиною. Реалізація нацистських планів світового панування почаласяраптовим нападом на СРСР 22 червня 1941 p. В основу війни проти радянських народів була покладена стратегія блискавичноївоєнної кампанії, розрахованої на кілька місяців.

Напад на Радянський Союз здійснювали три добре озброєні групи армій:

- група армій «Північ» здійснювала наступ на Ленінград та Прибалтику;

- група армій «Центр» - на Москву і центральні області Росії;

- група армій «Південь» на Україну і Кавказ.

Група армій «Південь» вдерлася на територію України, якою мала просуватись у напрямку Києва, а після його взяття нанести удар по Харкову і Донбасу з метою швидкого оволодіння всією територією України.

2. Об'єктивні та суб'єктивні причин невдач Червоної армії в перший період Великої Вітчизняної війни. Початок боїв для Червоної армії був вкрай несприятливий. Цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин зумовили важкі поразки Червоної армії на протязі першого періоду Великої Вітчизняної війни (червень 1941 - листопад 1942 pp.), зокрема на одному з трьох стратегічних наступів - південному, тобто значною мірою українському.

Серед основних причин невдач Червоної армії в перший період війни можна виділити наступні:

- зосередження і розгортання військ з урахуванням нових кордонів не було завершено до початку війни;

- велику роль відіграв фактор раптовості нанесення першого удару;

- кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу) в 1937-1941 pp.; загалом по лінії наркомату оборони було репресовано не менше 3,5 млн чоловік;

- на стані військ повною мірою позначилася паралізуюча атмосфера культу особи Й. Сталіна;

- радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Й. Сталіним, у якій мова йшла про те, що майбутня війна буде вестися на ворожій території;

- до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;

- значно послабили боєздатність Червоної армії ліквідація перед початком війни механізованих корпусів і створення кавалерійських дивізій;

- радянське військо-політичне керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару супротивника; як пріоритетний в Генеральному штабі Червоної армії розглядався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-московський - як другорядний;

- народ країни, керівні кадри, були психологічно дезорієнтовані договорами 1939 р, СРСР з Німеччиною; у багатьох політичних,державних, військових діячів, рядових громадян були занадто великі ілюзії з цього приводу.

3. Важкі оборонні бої в 1941-1942pp. У липні-жовтні 1941 р. на радянсько-німецькому фронті розгорнулися масштабні бої. Червона армія вимушена була перейти до стратегічної оборони. У цілому обстановка для радянських військ була вкрай несприятливою.7 липня 1941 р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, у якому закликало населення чинити рішучий опір фашистській агресії. 3 перших днів війни понад 2 млн жителів України вступило в загони народного ополчення, а також винищувальні батальйони. До Червоної армії з України було мобілізовано понад 2,5 млн осіб. Населення широко залучалося до будівництва оборонних споруд, створення грошового і продовольчого фонду оборони, шефства над військовими шпиталями. Сотні мільйонів карбованців зібрала і Православна церков.3 перших днів війни на території України діяли два фронти - Південно-Західний (командувач генерал-полковник М. Кирпонос) іПівденний (командувач генерал-лейтенант I. Тюленєв). Спроба зупинити противника на старому державному кордоні не вдалася. Німецько-фашистські війська прорвали оборону Південно-Західного фронту, і 7 липня 1941 р. почалася оборона столиці України Києва, яка тривала 72 дні. Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська 16 липня залишили Кишинів, але під Одесою окупанти були зупинені. Оборона Одеси почалася 16 липня і тривала 73 дні.На правому фланзі Південного фронту противник прорвав оборону радянських військ і оточив ослаблені частини 6-ї та 12-ї армій у районі Умані. Нацисти прорвалися до Дніпра. 18 серпня радянські війська, висадивши в повітря греблю Дніпрогесу, відійшли на лівий беріг Дніпра в Запоріжжі, а через тиждень залишили Дніпропетровськ. Дніпро став лінією фронту, яку гітлерівці довгий час не могли подолати.Але у першій половині вересня 1941 р. німецькі війська, поновивши наступ, взяли у кільце в районі Києва чотири армії Південно-Західного фронту. У полон потрапило близько 660 тис. чоловік, з них 60 тис. командирів. При спробі вирватися з оточення загинули командуючий фронтом генерал-полковник М. Кирпонос, член Військової ради М. Бурмистренко, група генералів. Трагедія Південно-Західного фронту була однією з найбільших невдач Червоної армії у 1941 р. 16 жовтня 1941 р. була залишена Одеса, потім радянські війська були розбиті в Криму, але зуміли закріпитися в Севастополі, розпочавши багатомісячну героїчну оборону цього міста.Таким чином, протягом літа-осені 1941р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим. He окупованими в Україні залишилися лише східні райони Харківської області, частина Донбасу, а також невеликий клаптик кримської землі з Севастополем. У грудні 1941 р. радянські війська провели успішну контрнаступальну операцію під Москвою. Передбачалося, що вона буде розвинута у загальний наступ Червоної армії на всіх фронтах. Але подальші події засвідчили нереальність таких розрахунків.

67.партизани проти окупантів в другій світовій

У відповідь на нацистський «новий порядок» ук­раїнський народ піднімався на боротьбу в тилу оку­пантів. Існували дві течії руху Опору: підпільні ко­муністичні організації, а також націоналістичне підпілля (ОУН—УПА).До кінця 1941 р. німцями була окупована вся Ук­раїна, окрім Криму. Відбувся новий адміністративно-територіальний поділ України.Вона була поділена на три частини — Дистрикт Галичина, Рейхскомісаріат Україна і Трансністрія. Велику частину України Гітлер віддав своєму союзникові І. Антонеску. З Одесь­кої, південних районів Вінницької і західних Мико­лаївської області було сформовано нову румунську про­вінцію під назвою «Трансністрія».Чернівецьку та Ізмаїльську області також передали Румунії.Таким чином, радянська влада не могла чинити опір окупантам, бо втекла разом з армією на схід. Народ України був залишений напризволяще. Реальною си­лою, що протистояла німецьким загарбникам, були ра­дянські партизани і підпільні організації, а також полі­тична організація ОУН.Правда, перед війною радянське керівництво ствер­джувало, що війна буде вестись на чужій території і «малою кров'ю», тому приготування до партизанської і підпільної боротьби вважало недоцільним і шкідли­вим. Підпільні організації створювали поспіхом, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конс­піративної роботи, діяльність фашистських провокаторів, зрада частини залишених для підпільної роботи пар­тійних працівників призвели до значних втрат радянсь­кого підпілля протягом першого року війни.Щоб підірвати тили ворога, треба було налагоджу­вати диверсійно-партизанську боротьбу за допомогою місцевого населення. Хоч і з запізненням, партапарат організував розгалужену мережу органів для керів­ництва партизанським рухом. В Україні в червні-вересні 1941 р. було створено 23 підпільних обкоми КПРС, сотні міськкомів і тисячі партійних осередків. У тилових містах України почали працювати школи з підготовки диверсантів і радистів, які потім сотня­ми засилалися в тил ворога і зразу ж попадали до рук професіоналів з абверу або гестапо. Про дальшу долю багатьох з них невідомо й по сьогодні.Побудована на бюрократичних засадах мережа уп­равління ще не існуючим партизанським рухом ви­явилася недієвою. Багато які з керівних структур так і не розпочали активних дій.На середину 1942 р. ЦК КП(б)У мав відомості про 766 загонів чисельністю близько 26 тис. бійців. Активно діючими були лише кілька десятків.Найбільш активно діяли партизанські з'єднання С. Ковпака і С. Руднева у Спадщанському лісі на Сум­щині. На Чернігівщині діяв загін під командуванням О. Федорова, який з часом перетворився на партизансь­ке з'єднання. На Сумщині і в Брянській області Росії міцним партизанським формуванням став і загін під командуванням О. Сабурова.У середині 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем. Штаб керував рейдами великих парти­занських з'єднань по тилах ворога, зокрема С. Ков­пака — від Путивля до Карпат. О Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. За відомо­стями УШПР, на окупованій території України діяло понад 330 тис. партизанів, у тому числі 29 з'єднань і 83 загони, у складі яких налічувалось 43,5 тис. бійців. Німецьке командування володіло даними про наявність лише до 50 тис. бійців.У 1943 р. на окупованій території України підпіль­ний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Саме в цьому році були проведені вже названі парти­занські рейди. Під час Курської битви партизани здійснювали «рейкову війну».У партизанських заго­нах діяли десятки професійних розвідників і дивер­сантів. Найбільш відомий серед них — М. Кузнецов. Координація дій партизанів та підрозділів Червоної Армії стала важливим чинником у досягненні пере­моги над німецько-фашистськими окупантами.У 1944 р. було сформовано І Українську партизан­ську дивізію, яка під командуванням П. Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу. Попри всі прорахунки і недоліки партизанський рух мав дуже велике зна­чення у боротьбі проти німецько-фашистських оку­пантів. За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами.Як нам здається, долю України у війні об'єктивно оцінює французький історик проф. Володимир Косик у своїй монографії «Україна і Німеччина у Другій світовій війні». — Львів, 1993. Завдяки безлічі нових документів, у свій час недоступних для радянських істо­риків і використаних В. Косиком, йому вдалося сказа­ти багато нового і невідомого для нас про перебіг подій війни, зокрема на території України. Так, в новому світлі виглядає діяльність ОУН, про що мова йтиме далі.Вагомий вклад у вивчення долі України та її наро­ду в роки Другої світової війни зробив проф. М. В. Ко­валь у праці «Україна: 1939-1945. Маловідомі і не-прочитані сторінки історії».— К., 1995. Зокрема, він приводить маловідомі дані про перебіг воєннихдій на території України: «Війна на території України не припинялася ні на годину протягом 40 місяців — з 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 року, 35 з них припадають на активні бойові дії. Дії регулярних військ поєднувалися зі збройною підпільно-партизансь­кою боротьбою, що з 1943 р. активно поширилася на грунті масового несприйняття українським народом ідеологіїфашизму».Найбільш запеклі бої та битви радянських військ відбувалися майже в 200 населених пунктах України. Найчастіше вони супроводжувалися підтримкою со­тень тисяч партизанів та підпільників.В Україні була здійснена майже половина страте­гічних операцій, проведених на радянсько-німецькому фронті взагалі. Особливо запеклими і кровопролитни­ми були бої в 1943-1944 pp. Той же М. В. Коваль пише, що в одній оборонній, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операціях цього періоду на території України загинуло й поранено 3,5 млн воїнів Червоної Армії.У цих боях за Україну з обох сторін брали участь понад 6 млн солдат, 85 тис. гармат і мінометів, 11 тис. танків, самохідних артилерійських установок та штур­мових гармат, 10 500 літаків.

68.німецько-фашистський окупаційний режим

Під ногою фашистського окупанта українські землі перебували від червня 1941 р. до повного їх вигнання – жовтня 1944 року.Вже перші дні окупації показали: ворог прийшов на нашу землю не для визволення від більшовизму чи дарування незалежності.Фашизм мав одну мету – нищення народу і перетворення його на рабів.

Україна була розділена на кілька окремих частин:

1. Дистрикт "Галичина" (Львівська, Станіславська, Тернопільська і Дрогобицька обл.), який було приєднано до Краківського генералгубернаторства і значився як територію рейху.

2. Рейхскомісаріат "Україна" у складі 12 областей (Правобережжя, Полтавської і Запорізької), який очолив лютий ворог українства Ерік Кох.

3. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування.

4. Закарпаття фюрер подарував Угорщині як окрему адміністративну одиницю "Підкарпатська територія".

5. Південні землі між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі утворили "Трансністрію", яку разом із Північною Буковиноюі Бесарабією передали Румунії.

Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:

1. Забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини.

2. Фізичне знищення українського населення, депортація та вивезення на роботу до Німеччини з метою створення "життєвого простору" для арійської раси.

3. Сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями.

Для реалізації цієї мети окупанти здійснили наступне:

− усі адміністративні одиниці очолювали німецькі комісари, які спиралися на поліцію безпеки і гестапо. Українцям була заборонена будь-яка політична діяльність. Тільки в генералгубернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) в Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем, його діяльність поширювалась в основному на громадськуопіку і просвітницьку роботу;

− найбільші підприємства України були поділені між німецькими магнатами. Окупанти нещадно грабували міста і села, перетворювали колгоспи і радгоспи на "общинні господарства", запроваджували в них кріпосний режим;

− під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля, терор підняті в рангдержавної політики. За час окупації з України було вивезено 9,2 млн. т зерна, 622 тис. т м'яса та мільйони тонн інших продуктів, навіть чорнозем, для перевезення було використано 1418 тис. вагонів;

− здійснювався шалений наступ на духовне життя поневоленого народу. Окупанти дозволили відкрити в Україні лише початкові школи. Відбувалось повальне пограбування пам'яток історії та культури, національних реліквій;

− вершиною жорстокості окупантів був наказ про "знищення населення більшовицької імперії", в т. ч. України. Планове знищення населення було частиною державної політики третього рейху. Першою жертвою геноциду стало єврейське населення. Тільки у Львові знищено в гетто, розстріляно десятки тисяч євреїв; у Бабиному Яру під Києвом – понад 100 тис. євреїв.

Не менш жорстоким було ставлення окупаційних властей до українців, масові розстріли відбувалися у Києві, Львові, Станіславі та інших містах.

Фашисти вщент спалили 250 населених пунктів України, розстріляли там все мирне населення. В Україні фашисти створили 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. Під час окупації населення республіки скоротилося на 14 млн. чоловік, із них на фронтах загинуло близько 6 млн., 5 млн. постраждало під час окупації, понад 2 млн. вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

Слід зауважити, що частина українського населення, скривджена сталінським режимом, пішла на співпрацю з окупантами (за підрахунками О. Субтельного, до 220 тис.). Українці могли займати пости лише в апараті нижчого ешелону окупантів – міських та волосних управах, староствах. З них формувалась "допоміжна українська поліція", яка займалася громадським порядком.

Нерідко поліцейські-українці приєднувались до руху Опору, як це було на Волині 1943 року, коли біля 5 тис. "шуцманів" перейшли на бік УПА.

Деяким українським структурам вдавалося використовувати співробітництво з німецькою адміністрацією в інтересах українства. Зокрема, УЦК домігся визволення з концтаборів військовополонених – уродженців Західної України, врятував від голодноїсмерті 25 тис. дітей Підкарпаття восени 1941 року.

Важко виправдати співпрацю з окупантами, але все ж в основному це була співпраця в ім'я порятунку українства. Це був тактичний захід, врешті такі факти мали місце на всіх територіях окупованих фашистами в т. ч. російській.

Страшною і жорстокою була ніч німецької окупації для українців. "Народ мій український, – записав у щоденнику 21 червня 1942 року Олександр Довженко, – чесний, спокійний і працьовитий, який ніколи в житті не прагнув чужого, страждає і гине, пошматований, знедолений в арійських застінках".

69. Аргументуйте значення звільнення українських земель від фашизму та втрати України у війні. Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм, У січні 1944 р. після короткої перерви Червона Армія розпочала звільняти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведеної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня - 17 лютого 1944 р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі 18,2 тис. потрапили в полон. Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських фронтів (ЗО січня - 29 лютого 1944 р.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі три танкових і одну моторизовану. Весняний наступ розпочався на величезному просторі - від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-і німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон. Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили лід Бродами В німецьких дивізій (6л. 60 тис. чоловік). Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі українські землі було визволено від загарбників. м З листопада 1944 по травень 1945 р. українці брали активну участь у воєнних операціях Радянської Армії по звільненню Східної Європи від гіт-леризму та його поплічників. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини за­вершився розгром третього рейху на його власній території. В середині серпня - на початку вересня 1945 р. було завдано поразки мілітаристській Японії. 2 вересня 1945 р. Акт її капітуляції від імені СРСР підписав українець генерал К. Дерев'янко. Друга світова війна закінчилась перемогою країн антигітлерівської коаліції над фашизмом. Понад 3 млн. громадян України загинуло в лавах діючих частин на фронтах. Чимало жителів України пропали безвісти, їхня доля лишилася невідомою до цього часу. Всього за роки війни Україна втратила понад 10 млн. чол., або кожного четвертого свого громадянина. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни. Тільки за період з червня 1941-го по червень 1943 р. з України, яка була, за словами Герінга, «зерновим складом» Німеччини, було вивезено 11 млн. тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн. голів худоби, 16 млн. штук птиці, 680 млн. яєць та ін. А в період масового вигнання фашистів з української землі вони вантажили у вагони взагалі все, що потрапляло під руку. Цілими ешелонами вивозився полтавський чорнозем. Викопавши із землі, гітлерівські мародери вивезли до Німеччини більше 1 млн. фруктових дерев. Вже на перших порах окупації, тільки до вересня 1941 р. зі Східного фронту від солдатів і офіцерів у різні міста Німеччини надійшло 11 млн. 600 тис. продовольчих посилок. Зрозуміло, що заповнювалися ці посилки продуктами, награбованими в українських селян. Окупанти зруйнували майже всі підприємства вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Вони вивели з ладу 9 залізниць, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського і Азовського пароплавств. Нацисти за час окупації викрали і вивезли з України не менш як 330 тис. музейних експонатів. Було зруйновано і спалено 568 будинків вузів і технікумів, 20 тис. шкільних приміщень (67% їх загальної кількості), майже 700 театрів і стаціонарних кінотеатрів на 198 тис. місць, 12.5 тис. приміщень клубів, 18 тис. будівель лікувальних установ, 11 радіостанцій магістрального, 25 широкомовних і 127 радіостанцій внутрішньообласного зв'язку. Пограбувавши музеї, бібліотеки, архіви, школи, вузи, окупанти перетворювали їх на стійлища солдат, смітники, склади, нищили безцінні скарби українського народу.