64. Проблема соціального прогресу

Соціальна зміна- це досить широкое поняття, яке означає зміну руху соці-ального буття в соціальному часі і соціальному просторі. В даному понятті не фіксується напрямок (вектор) соці-ального руху, ні оцінка його якості.

Поняття «суспільний прогрес» означає результат соціального розвитку, що передбачає підвищення наукового і технологічного знання, економічного виробництва та складності соціальної організації. Ці досягнення включаються до розуміння прогресу як його складові елементи і підстави в тій мірі, в якій вони сприяють встановленню більш досконалих форм суспільного життя та розвитку особисто-сті. Таким чином, сьогодні все більше утверджується гуманітарна концепція соціального прогресу, головним критерієм і метою якого є людина, його добробут, розвиток і самоактуалізація.

З питання про наявність самого прогресу в со-ціальної житті існують дві протилежні концепції: 1) визнає ідею прогресу і 2) відкидає її.

Теорії, що визнають ідею прогресу. До них відносяться перш за все теорія еволюціонізму і концепція відомого американсько-го соціолога Т. Парсонса (1902-1979).

Вже в XVIII ст. французький соціальний філософ А. Кондорсе в своїй праці «Ескіз історичної картини прогрес-са людського розуму» писав про існування законів історія-тичного розвитку і вірив у прогрес і здатність розуму изме- нитка світ на раціональних засадах. На його думку, соціальний прогрес залежить насамперед від загальної освіти і зростання наукового знання.

Своєю концепцією Кондорсе справив великий вплив на поглядом-ди французького соціолога Огюста Конта, девізом якого було -«Порядок і прогрес». Конт своє вчення про загально-ному розвитку прямо назвав «теорією суспільного прогресу». У зв`язку з цим він сформулював закон трьох стадій соціального прогресу розвитку людства, в осно-ву якого поклав інтелектуальний прогрес.

Починаючи з Кондорсе і Конта, дослідження соціального про-гресу та еволюції суспільства стає пріоритетним направ-ленням в класичній соціології. У зв`язку з цим відомий со-циологии П. Сорокін писав, що головною метою і головним завданням представників громадської думки в XVIII-XIX ст. «Були від-исканіе та опис цих" вічних законів прогресу та еволюції »і розробка основних стадій або фаз, які проходить цей про-цес, все більше реалізуючись у часі» [3].

Дійсно, ідеї прогресу і закономірного розвитку про-вин присутні у таких головних представників класичне-ської соціології, як Карл Маркс, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм і Макс Вебер, хоча за основу прогресу вони брали різні фактори:

-зростаючу диференціацію і одночасно інтегра-цію структури суспільства (Спенсер);

-рівень розвитку матеріального виробництва (Маркс);

-збільшення можливості для індивідуальної свободи в рамках товариства «органічної солідарності» (Дюркгейм);

-модернізацію різних сфер соціального життя (Вебер).

В кінець XIX - початок XX в. можна назвати тріумфом ідеї про-гресу. У цей час панує дух оптимізму, віри в те, що успіхи наукового і технологічного знання приведуть до добробуту людей, покращення всього суспільного життя, людство освоєння-бодітся від неуцтва, злиднів і несправедливості.

Теорії, що відкидають ідею прогресу. Методологічною основою цих теорій є твердження многолинійної концепції розвитку. Як вже говорилося, вона обгрунтовує Варіано-тивний та імовірнісний характер суспільного процесу, а вме-сте з цим заперечує і соціальні закони і соціальний прогрес.

Одним з перших з позиції заперечення ідеї прогресу виступила-пив німецький мислитель Фрідріх Ніцше (1844-1900), який висловив критику раціоналізму і гуманізму. Будь-яка історична істина, на його думку, - це лише ілюзія, і ніякої об`єктив-ності соціального знання немає і бути не може. Цією концепцією Ніцше вплинув на провідних теоретиків постмодернізму (особ-но на М. Фуко і Ж. Дерріда).

З критикою теорії прогресу виступив також німецький соціо-лог Фердинанд Теніс. З його точки зору, процес зміни суспільства від традиційного общинного до сучасного індустріального суспільства не послабив, а погіршив умови життя людей, бо на місце особистісних, людських відносин традиційного суспільства прийшли відно-ності безособові і інструментальні.

Розчарування в прогресі породили і конкретні історичну-ські події XX століття: Перша світова війна, виникнення фашизму, Друга світова війна, загроза ядерного винищення в роки холодної війни і т. д. Сьогодні до такого роду явищам мож-але віднести тероризм , конфлікти на релігійному грунті, негативні-тільні наслідки людської діяльності на навколишнє середовище і т. д. Впевненість у безперервному прогрес у багатьох кош-нілась скептицизмом. Залишилися в минулому соціальні проекти, орієнтовані на світле майбутнє, а самої ідеї прогресу нанесений відчутний удар.