- •1.Поняття та структура світогляду.
- •2.Специфіка філософського світогляду.
- •3.Предмет філософії
- •4. Структура філософського знання
- •5.Методи філософії
- •6. Функції філософії
- •7.Культурно-історчні передумови виникнення філософії
- •8. Філософські вчення Стародавньої Індії
- •9. Філософія Стародавнього Китаю
- •10. Вчення про первоначало в Мілетській філософії
- •11. Філософія Геракліта
- •12. Вчення про буття та пізнання в філософії елейській
- •13. Вчення Піфагорійців про числа та душу
- •14. Атомістична філософія Демокріта
- •16. Етичний раціоналізм Сократа.
- •20. Філософсько-етичне вчення епікуреїзму.
- •21. Античний скептицизм.
- •22. Неоплатонізм.
- •23. Філософія Середньовіччя, її особливості
- •24. Співвідношення віри і розуму, релігії і філософії у філософії Середньовіччя
- •25. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •26. Філософія Київської Русі
- •27. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження
- •28. Натурфілософія Відродження.
- •29. Проблема науки. Філософія Нового часу
- •30.Новий Час.
- •32. Іммануїл Кант
- •33. Філософія Фіхте.
- •34. Філософія Шеллінга
- •35. Система і метод філософії Гегеля.
- •36. Філософія серця п.Юркевич
- •37. Філософія позитивізму
- •38. Філософські погляди в.І.Вернадського
- •40. Соціально-філософські погляди д.Донцова, Липинського
- •41. Феноменологія
- •42. Екзистенціалізм
- •43. Філософську аспекти психоаналізу
- •44. Проблема буття і основні шляхи її вирішення.
- •45. Поняття матерії, руху, простору і часу.
- •46. Діалектика як філософська концепція розвитку.
- •47. Закони діалектики.
- •48.Сутність і структура свідомості.
- •50. Проблема несвідомого в психоаналізі.
- •51. Філософська концепція творчості.
- •52. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •53. Суб'єкт і об'єкт пізнання.
- •54. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх форми.
- •55. Проблеми істини та її критерії
- •57.Методи наукового пізнання
- •58. Антропосоціогенез, його основні чинники.
- •59. Поняття індивід, індивідуальність та особистість.
- •60. Суспільство як об'єкт філософського пізнання
- •61. Вчення про соціально-економічну формацію
- •62. Поняття культури і цивілізації
- •63. Теорія постіндустріального суспільства
- •64. Проблема соціального прогресу
- •65. Глобальні проблеми сучасності: їх зміст та характеристика
- •66. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
53. Суб'єкт і об'єкт пізнання.
Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Але не слід забувати, що людина — це не просто індивід з певними біологічними властивостями, а насамперед, суспільна істота. Тому людина розмірковує і пізнає остільки, оскільки є членом суспільства, що через форми суспільної свідомості виявляє суттєвий вплив і на зміст пізнання.
Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.
Окрім поняття об'єкта пізнання, існує також поняття «предмет пізнання». Хоча ці поняття споріднені, але їх не можна ототожнювати. Предмет пізнання — це більш-менш широкий фрагмент дійсності, виділеної з певної сукупності об'єктів у процесі пізнання. Один і той же об'єкт пізнання може бути предметом дослідження різних наук. Мислення, наприклад, як об'єкт пізнання є предметом дослідження таких наук, як логіка, теорія пізнання, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності та ін. Однак протиставлення предмета і об'єкта пізнання гносеологічно відносне. Структурно предмет пізнання відрізняється від об'єкта тим, що в предмет пізнання входять лише основні, суттєві властивості об'єкта, що вивчається з точки зору мети і завдання наукового дослідження.
У сучасній філософії існують й інші точки зору на проблему гносеології. В умовах філософського плюралізму можна констатувати прагнення так чи інакше до синтезу гносеологічних ідей і концепцій, сформованих у руслі різних (у тому числі і прямо протилежних) напрямків, течій, шкіл та ін. Однак питома вага гносеологічних досліджень, що орієнтувалися на науку, значно більша, аніж тих, що орієнтовані на позанаукові форми ставлення людини до світу. В першому випадку йдеться про так звані сцієнтистські течії неореалізм, постпозитивізм (особливо філософія науки), аналітичну філософію, структуралізм і постструктуралізм та ін. У другому випадку мають на увазі антисцієнтистські течії: екзистенціалізм, філософська антропологія, герменевтика, еволюційна епістемологія, феноменологія, різноманітні філософсько-релігійні напрямки.
54. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх форми.
Пізнавальні образи за походженням і сутністю поділяються на чуттєві і раціональні, які, в свою чергу, утворюють чуттєве і раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання
Питання про співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання здавна розглядалося філософами, а в Новий час воно стало головним (так звана проблема сенсуалізму і раціоналізму). Сенсуалісти вважали джерелом знання почуттєве пізнання, а раціоналісти думали, що тільки мислення здатне дати істину.
Чуттєве пізнання створюють чуттєві образи, отримані при безпосередньому впливі предметів і явищ дійсності на органи чуття (зір, слух, нюх, дотик, смак).Основні форми чуттєвого пізнання: ♦ відчуття; ♦ сприйняття; ♦ уявлення.
Відчуття — безпосереднє відображення будь-якої окремої властивості об'єкта (кольору, звуку, запаху) за допомогою одного з органів відчуттів. Відчуття залежать як від властивостей об'єкта, так і від будови органа, що сприймає.
Сприйняття — вища форма чуттєвого пізнання — відображення цілого, системи властивостей за допомогою кількох органів чуття. Воно, так як і відчуття, є функцією двох аргументів. З одного боку, відображення цілого залежить від властивостей об'єкта, а, з іншого, від будови органів сприйняття (тому що складається з відчуттів), попереднього досвіду і всієї психічної структури об'єкта. Кожна людина сприймає навколишнє через структуру власної особистості, по-своєму. Уявлення — це перехідна форма від чуттєвого пізнання до пізнання логічного. Воно належить до форм чуттєвого пізнання, оскільки знання предмета у формі уявлення носить чуттєво-конкретний характер. Суттєві властивості предмета тут ще чітко не виділені, але відмежовані від несуттєвих. А уявлення, на відміну від сприйняття, піднімається над безпосередньою даністю одиничних об'єктів і пов'язує їх з розумінням.
Раціональне пізнання — це активне, опосередковане й узагальнене пізнання за допомогою знаків природної або штучної мови у формах суджень, висновків, понять.
Судження — форма відображення в людській голові наявності або браку ознаки у предмета. Судження здійснюється у формі ствердження або заперечення. Тому судження можна визначити ще й так: судження — це думка, яка стверджує або заперечує що-небудь про будь-що. Зовнішньою, мовною формою вираження судження є граматичне речення. Наприклад, "Листя на дереві зелене", "Всесвіт не має меж ні в часі, ні в просторі" тощо.
Умовивід — це процес виведення нового судження із вже наявних. Те, що виведено у процесі умовиводу, називається висновком. Ті судження, з яких виводиться висновок, називаються посиланням, або засновками. Умовивід — це закономірний зв'язок суджень, тобто, речень. Він існує тільки тоді, коли посилання пов'язані між собою якою-небудь ланкою, так званим середнім терміном.
Поняття — це відображення в психіці предметів і явищ дійсності за їх загальними і сутнісними ознаками. Поняття як форма думки виражається словами і характеризується такими рисами. По-перше, тим, що відображає предмет за його загальними ознаками. Це означає, що поняття — форма відображення не тільки одиничних предметів або явищ, але й не визначеної кількості однорідних предметів і явищ і їх закономірних відносин. По-друге, поняття — це знання про сутнісні властивості і відношення речей. Цю обставину важливо мати на увазі, тому що різні предмети і явища можуть мати досить багато спільних властивостей, однак їх знання ще не означає знання сутності.