12. Вчення про буття та пізнання в філософії елейській

Основоположником елейєької школи (м. Елея на півдні Італії) був Ксенофан — один з перших раціоналістичних критиків міфологічного світогляду. Але слава Елея пов'язана з іменами Парменіда й Зенона. Парменід і його послідовники переконливо показали, що результатом людського пізнання є не одна, а дві різні картини світу — чуттєве сприйняття дає одну картину світу, а розум — іншу, причому ці картини світу можуть бути принципово протилежними.

Елеати вважали, що з двох картин світу справжньою є та, котра осягається розумом. Першооснова світу — буття як таке — є для них абстрактно-філософською категорією. Елеатівське буття — це специфічний теоретичний об'єкт, предмет філософського й ніякого іншого пізнання. На думку елеатів, такий об'єкт (буття) ніколи не виникав, не може зникнути, він цілісний — єдиний, нерухомий, завершений і досконалий. А найголовнішим є те, що буття осягається тільки розумом і в жодному випадку не чуттєво. За Парменідом, є два шляхи пізнання — "шлях істини" й "шлях думки". Шлях істини це пізнання єдиного буття за допомогою розуму, виділення його з нескінченної якісної різноманітності речей, що є небуттям. Шлях істини — це відділення буття від небуття. Шлях уявлення — це пізнання образів на рівні чуттєвого сприйняття, що не дає знання буття, а тільки рухається на рівні поверхневих властивостей речей, на рівні явища, небуття. Шлях уявлення — це шлях нефілософського, хибного пізнання.

Світ, який людина сприймає за допомогою відчуттів, вони вважали лише оманливою видимістю, а його сприйняття — уявленням, а не справжнім знанням, вважаючи, що справжня істина розкривається тільки на шляхах розумового пізнання, що невблаганно приводить до розуміння світу як цілого, позбавленого будь-якої множинності й руху буття, тобто того, що дійсно існує, а не є лише видимістю. Однак, розробляючи й логічно обґрунтовуючи необхідність пізнання реальності з позицій розуму, елеати висловлювалися про реальність, як вона виглядає з погляду відчуттів. Найбільш виразно теорію сприйняття світу сформулював Парменід, який спирався при цьому на два протилежні начала — тепла й холоду, поєднання яких створює чуттєво сприйняті речі. Причому тепло є началом діяльним, животворним, а холод — началом залежним, пасивним. У той же час в елеатів ці два світи — чуттєвого сприйняття й осягнутого за допомогою розуму - ніяк не пов'язані, не співвідносяться між собою, і немає можливості здійснити перехід з одного світу до іншого. Усвідомлюючи ці труднощі, елеати запропонували свій вихід із ситуації. Він полягав у тому, щоб спиратися на розум, а не на відчуття. Істина реального світу відкривається нам у результаті його дослідження за допомогою засобів розумового мислення, тоді як сприйняття реальності за допомогою відчуттів є лише уявлення, а власне кажучи, ілюзія, обман. Елеатівський підхід до подолання протиріччя між чуттєвим світом і світом умовивідним, власне кажучи, є відходом, відмовою від необхідності подолання цих істотних труднощів. Відстоюючи одну з протилежностей за допомогою руйнівної критики іншої, елеати не змогли вирішити проблему узгодження істини розуму з істинами відчуттів, залишивши її відкритою. Тому для збереження досягнутої стадії філософсько-теоретичної свідомості об'єктивно необхідним був підхід, який пов'язав би, погодив між собою істини розуму з істинами відчуттів, а не односторонньо протиставляв би один бік протиріччя як єдино вірний іншому як наперед помилковому. Такий підхід і запропонував уперше Левкіпп, висунувши основні принципи атомістичної доктрини.