4. Структура філософського знання

Як і кожна розвинена наука, філософія має власну внутрішню спеціалізацію. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, логіка, етика, естетика й історія філософії.

Структура філософського знання відносна. Кожна філософська система має власну структуру. Між основними розділами філософії в жодній системі немає жорстких кордонів, їхній вміст перетинається, проблеми, студійовані тільки в розділах, розглядаються та інших.

Найважливішим розділом філософії є онтологія.

>ОНТОЛОГІЯ — вчення про бутті.

Онтологія — це вчення про все, що є. Вона вивчає найбільш загальні форми буття, відволікаючись від своїх конкретного змісту. Ці форми виражаються у основних онтологічних категоріях: буття й небуття, матеріальне і ідеальне, простір та час, переривчастість і безперервність руху і т. д.

У складі онтології виділяють свої підрозділи, вивчаючи найбільш загальні закономірності існування певних сфер буття: природи, людини, суспільства.

Такими підрозділами є філософія природи, філософська антропологія, соціальна філософія.

Філософія природи, чи натурфілософія — найдавніший розділ філософії. Його предметом є основні закономірності існування природи.Натурфілософія прагне узагальнити наявні знання про фізичному світі, створити картину світу, вона міцно пов'язана з природничонауковим знанням. Найважливішою філософської проблемою вивчення природи є запитання про походження фізичного світу.

Філософська антропологія — філософське вчення про людину. Філософська антропологія вивчає проблеми походження людини, сенсу його існування, взаємовідносин людини з і суспільством.

Соціальна філософія — наука про основних законах існування суспільства. Розділи соціального знання, присвячені окремим сторонам життя, переважають у всіх найбільших філософських навчаннях з часів античності. Сучасна соціальна філософія розглядає суспільство в розумінні системи як сукупність взаємодіючих елементів.

Другим основним розділом філософії виступає гносеологія.

>ГНОСЕОЛОГІЯ — вчення про пізнанні, теорія пізнання.

Гносеологія вивчає суть і зміст процесу пізнання, досліджує стосунки між суб'єктом і об'єктом пізнання, розглядає проблеми кордонів, джерел, форм та способів пізнання існуючого світу.

У сучасному гносеології виділяються такі провідні галузі, як епістемологія і наукознавство.

Епістемологія — вчення про знання узагалі. Эпістемологія вивчає знання, відволікаючись від суб*єктно-об*єктних взаємин у процесі пізнання. Вона досліджує структуру знання і закономірності його функціонування.

Наукознавство — дисципліна, вивчає теоретичних проблем розвитку науки. Виділення наукознавства на самостійну галузь належить до 60-му рр. XX в.

Наступним після онтології і гносеології провідним розділом філософії є логіка — наука про закони мислення. Логіка вивчає закони, форми, способи мислення, розглядає проблеми, пов'язані з інтелектом, зокрема і штучним. Логіка зародилася в античний період.

Крім зазначених основних розділів у складі філософії інші, звані периферійні розділи: етика, естетика, історія філософії.

Етика — вчення про моральності, моралі. Етика досліджує природу, суть і зміст моральності, вивчає основні цінності людського життя. Етика виникла як практичне направлення у античної філософії, як вчення норми людської поведінки. Основною проблемою етики є запитання про походження моральних норм: створює їх суспільство, або вони існують об'єктивно, незалежно від людини.

Естетика — вчення про закони прекрасного. Естетика, як і етика, є найдавнішим розділом філософії. Вона вивчає сутність, форми, типи прекрасного у природі, мистецтві, людського життя. Основною проблемою естетики є запитання про походження критеріїв прекрасного: може бути «об'єктивно прекрасне», чи розуміння прекрасного завжди суб'єктивно як породження людської свідомості.

Історія філософії вивчає розвиток у філософській думці від неї зародження донині. Структурною основою історії філософії є його періодизація, тобто поділ на періоди, етапи, і навіть напряму, і школи.