ВСТУП
Актуальність теми. 19 липня (1 серпня) 1914 р. спалахнула Перша світова війна. Вона виникла як наслідок крайнього загострення суперечностей між головними капіталістичними країнами за новий поділ світу. Війну готували всі імперіалістичні країни. Європа поділилася на два блоки: з одного боку Троїстий союз, а з іншого – Антанта. Перша світова війна, що почалася як збройний конфлікт між обома групами імперіалістичних країн, поставила Україну в епіцентр військово-політичних дій. Українську «карту» в ті роки прагнули розіграти Німеччина, Австро-Угорщина, Румунія, свої інтереси в цьому регіони намагалися відстояти Англія і Франція. Українці, розділені кордонами і фронтами, змушені були воювати один проти одного.
Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Війна принесла Україні величезні страждання і руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі здобутків історіографії, джерельної бази та критичного їх переосмислення комплексно проаналізувати особливості перебігу бойових дій на території України в роки Першої світової війни.
Реалізація поставленої мети вимагає вирішення таких дослідницьких завдань:
висвітлити плани ворогуючих сторін щодо України в Першій світовій війні;
вивчити хід воєнних дій;
описати втрати України в Першій світовій війні.
Об’єкт дослідження – Перша світова війна.
Предметом дослідження є військово-політичні процеси що відбувалися в період Першої світової війни і безпосередньо стосувалися чи мали вплив на українські землі.
Хронологічні межі – 1914 – 1916 рр. Верхня хронологічна межа (1914 р.) зумовлена початком Першої світової війни, нижня (1916 р.) завершенням Брусиловського прориву.
Територіальні межі. Опрацьовані матеріали стосуються території України в межах Російської та Австрійської імперій.
Історіографія теми. Перша світова війна стала своєрідним вододілом у розвитку людства: вона підсумувала «довге» ХІХ ст. і водночас значною мірою визначила основні вектори розвитку світу протягом наступного століття. Масштаб війни 1914-1918 рр., величезні втрати, насамперед людські, а також спричинені нею фундаментальні зрушення зумовили значний науковий інтерес до війни відразу ж після її закінчення.
Історіографію даної проблеми слід поділити на групи за таким принципом: доробок радянських вчених-істориків; сучасна українська історіографія (після 1991 р.).
Серед праць радянських вчених особливе місце займають праці К. Ромеса «Політика німецького імперіалізму щодо України в Першій світовій війні» [34], Й. Щербина «Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914-1917 рр.» [45], Г. Чернега «До причин розв’язання Першої світової війни» [42]. Із них знаходимо інформацію про плани Німеччини відносно території України та про становище робітничого класу в перші роки війни.
Із здобуттям незалежності України головне завдання, яке постало перед істориками – це висвітлення правдивої історії рідного народу. Із початком Першої світової війни Україна привернула увагу багатьох ворогуючих держав. Німеччина та Австро-Угорщина розробили плани відносно розпорядження території та національних багатств українського народу. Їх дізнаємося від науковців: І. Ветрова «Укрїна в експансіоністських планах Німеччини під час першої світової війни» [7], О. Кураєва «Ідея української держави і нові засади «східної політики» Німеччини (1914 – 1916)» [22], О. Кураєва «Ідея української держави у політиці Австро-Угорщини періоду Першої світової війни» [23], О. Кураєва «Політика центральних держав щодо українського чинника у Першій світовій війні» [24].
Про перебіг бойових дій, які відбувалися на території України в перші роки війни дізнаємося із робіт Б. Андрусищина «Україна в роки Першої світової війни» [2], В. Волковинського «Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни» [9], В. Волковинського «Україна в період Великої війни (1914 – 1918)» [11], П. Гуцала «Галицька руїна (період Першої світової війни)» [13], С. Кульчинського «Україна у Першій світовій війні» [21] І. Прохорової «Україна в Першій світовій війні» [28], В. Сотниченка «Україна у Першій світовій війні» [36], С. Федотова «Брусиловський прорыв» [41]. Війна завдала величезних втрат українському народові. Але разом з тим, одним із позитивних наслідків Першої світової війни для українського народу, було його бажання здобути незалежність. Наслідки Першої світової війни та втрати України аналізуються в наукових доробках О. Лисенка «Вплив Першої світової війни на хід модернізації української нації» [25], О. Реєнта «Перша світова війна ХХ ст. і українське суспільство» [30], О. Реєнта «Вплив Першої світової війни 1914 – 1918 рр. на цивілізаційні процеси в Україні» [31], О. Реєнта «Світова війна і загострення кризи в Україні» [32], А. Трубайчука «Підсумки Першої світової війни» [38], Н. Шапошнікової «Вплив Першої світової війни на національну свідомість українців» [43], Н. Шапошнікової «Вплив подій Першої світової війни на національну свідомість українців» [45].
Отже, залучена наукова література дає можливість комплексно висвітлити дану тему.
Джерельна база дослідження. Відповідно до загального поділу писемних джерел вони умовно поділяються на неопубліковані (архівні) та опубліковані матеріали. Джерельна база курсової роботи представлена опублікованими матеріалами. Опубліковані документи умовно поділяємо на дві групи: матеріали офіційного діловодства та спогади очевидців.
Перша група: матеріали офіційного діловодства: план «Дранг нах Остен» або «Натиск на Схід», документи А. фон Шліфена та Маніфест 3 серпня 1914 р. із яких черпаємо інформацію про плани ворогуючих країн відносно України в Першій світовій війні.
Друга група: спогади очевидців: О. Добржанський «Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.): до 90-річчя Буковинського віча 1918 р.» [14], Д. Дорошенко «Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)» [15], І. Вислоцького «Спомини розвідника з часів першої світової війни» [8]. Вони доповнюють загальну картину перебігу та наслідків Першої світової війни на території України.
Аналіз цих джерел дає можливість глибше осмислити особливості подій Першої світової війни на території України.
Практичне значення курсової роботи полягає в тому що її матеріали можна буде застосовувати для написання рефератів та доповідей. Робота відкриває можливості подальшого вивчення обраної теми.
Структура та зміст зумовлені метою, дослідницькими завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, трьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (45 найменувань).
Розділ 1 плани ворогуючих сторін щодо україни
В останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. швидко зростало нагромадження суперечностей між Російською імперією та її майбутніми головними противниками (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною). Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум’ї Першої світової війни. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі [2, 12].
Найгостріші протиріччя за сфери впливу виникли між Німеччиною і Росією, Німеччиною і Великобританією, Німеччиною і Францією, Австро-Угорською та Російською імперіями, а також між державами всередині цих двох військово-політичних блоків.
До 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною і Росією. На шляху здійснення експансіоністських планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення «світової політики» перекреслювалися потужним потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно і послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її кордонами колишнього Московського князівства.
Типовою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план «Дранг нах Остен» – «Натиск на Схід», який передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії [19, 360].
У Німеччині генеральний план ведення війни був розроблений начальником генштабу А. фон Шліфеном і отримав назву план «блискавичної війни». Згідно з цим планом після оголошення війни Франції і Росії, Німеччина повинна була розгромити їх по черзі. На початку військових дій планувалося завдати поразки Франції і знищити її армію за допомогою удару, нанесеного через Бельгію по Парижу, прорвавши оборону французьких військ на найменш захищених ділянках французько-бельгійського кордону. Потім планувалося сконцентрувати всі сили проти Росії і у взаємодії з австро-угорською армією розгромити її війська і домогтися її капітуляції.
Перша світова війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр.
Австро-Угорська і Російська імперії прагнули використати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, у австро-угорській – 250 тис. [22, 164].
У роки Першої світової війни українські землі стали об’єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків – Троїстого союзу і Антанти (в особі Росії).
Напередодні війни підросійська Україна виробляла понад 1 млрд. пудів (близько 16 млн. тон) хліба. Ця цифра мала магічну притягальну силу – встановлення контролю над цією величезною європейською житницею служило конкретною військово-політичною ціллю для всіх воюючих у цьому регіону сил сторін. Особливо її роль зросла під кінець війни, коли над Берліном, Віднем, царським Петроградом, а згодом більшовицькою Москвою повисла примара голоду, і хліб став питанням життя і смерті політичних режимів, які панували у кожній з цих столиць.
Не менш важливими були геополітичні розрахунки. Як писав у 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах: «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії». Німецькі та австрійські воєнні експерти добре розуміли, що відділення українських земель від Росії ставить під сумнів існування імперії Романових як великої європейської держави і створить стіну між власне Росією, Центральними державами та Балканами» [22, 164].
Всі країни, які вступили в війну, враховували важливість українського чинника. Не дивлячись на те, що українські землі входили до складу Австро-Угорської імперії, першу скрипку у вирішенні питань грала Німеччина. Одні політичні сили цієї країни розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом з Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов’янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.
Інші політичні сили Німеччини бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію і закрила б їй вихід до Європи [40, 6].
Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом з тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті та Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.
Якщо Німеччина й Австрія були зацікавлені у захопленні підросійської України, то Росія мріяла про завоювання Галичини, Буковини і Закарпаття. Під гаслом «об’єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всі ці території. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.
В силу об’єктивних причин Україна в роки Першої світової війни стала полем битв найголовніших розвідок та контррозвідок світу (в т. ч. англійської, французької тощо). Тут широко застосовувалися різноманітні суспільні зв’язки, сіоністські та масонські канали інформації, використання місцевих русофільських елементів з боку Росії тощо [7, 20].
Німецький та австрійський штаби разом з відповідними міністерськими відомствами готували масштабну акцію, спрямовану на відокремлення України від Російської імперії. За словами російського історика А. І. Уткіна, вони за 1915 р. з метою «сепаратистської сецесії» вдалися до використання українського націоналізму, створивши «Лігу (Союз) визволення України» за фінансової підтримки Німеччини. Оскільки апеляція до національних почуттів українського населення не принесла очікуваних результатів, вирішено було перенести акценти на соціально-економічні питання, зокрема аграрне. Це не сподобалося австрійцям, які охололи до Ліги, і всю справу прибрали до рук німці. Агентурна робота велася через німецькі посольства в Константинополі й Бухаресті, звідки розвідники і резидентура направлялися в південноукраїнські порти [18, 406].
Отже, Перша світова війна, у вир якої було втягнуто мільйони людей, у тому числі й українців, вимагала величезного напруження суспільних сил. Війна поставила перед її учасниками ряд гострих і винятково важливих проблем, яких не вдалося уникнути жодній з воюючих країн. Проте найбільш потужно вони проявилися в Російській імперії, де проблеми соціально-економічного характеру тісно переплелися з політичними. Якщо перший рік війни, за висловом Михайла Грушевського, «вразив усіх винятково непередбачуваною впертістю, загостреністю боротьби і страшенною екстенсивною енергією, якою вона захоплювала різні сторони і прояви життя, то другий рік війни встиг принести вже найжорсткіші несподіванки усім. Українському суспільству дійсно не залишалося нічого, як, замкнувшись у своєму колі, «перераховувати рани».