2.4. Брусиловський прорив

Сучасники знали битву як «Луцький прорив», що відповідало історичній військовій традиції: битви отримували назви відповідно до місця, де вони відбувалися. Ми знаємо Бородінську битву, а не «Кутузовську»; Невську битву, а не «битву імені Великого Князя Олександра Невського» і т. д. Однак саме Брусилову була надана небачена честь: бойові операції навесні 1916 р. на Південно-Західному фронті отримали найменування «Брусиловського наступу» [30, 3].

15 травня 1916 р. австрійські війська перейшли у наступ на італійському фронті в районі Трентіно і завдали тяжкої поразки італійцям. Італійська армія опинилася на межі катастрофи. У зв’язку з цим Італія звернулася до Росії з проханням допомогти арміям Південно-Західного фронту і відтягнути австро-угорські частини з італійського ТВД. 31 травня 1916 р. Ставка своєю директивою призначила наступ Південно-Західного фронту на 4 червня 1916 р., а Західного фронту – на 10-11 червня 1916 р. Нанесення головного удару як і раніше покладалося на Західний фронт (командувач генерал А. Е. Еверт).

Визначну і головну роль в організації наступу Південно-Західного фронту (Луцького прориву) зіграв генерал-майор М. В. Ханжін [5, 356].

На початок наступу чотири армії Південно-західного фронту нараховували 534 тис. багнетів і 60 тис. шабель, 1770 легких і 168 важких гармат. Проти них були чотири австро-угорські армії і одна німецька, загальною чисельністю 448 тис. багнетів і 38 тис. шабель, 1301 легких і 545 важких гармат.

На напрямках ударів російських армій було створено перевагу над противником у живій силі (в 2-2,5 рази) і в артилерії (в 1,5-1,7 рази). Наступу передували ретельна розвідка, навчання військ, обладнання інженерних плацдармів, наближення російських позицій до австрійських.

У свою чергу, на південному фланзі Східного фронту проти армій Брусилова австро-німецькі союзники створили потужну, глибоко ешелоновану оборону. Вона складалася з 3 смуг, віддалених один від одного на 5 і більше км. Найсильнішою була перша з 2 – 3 ліній окопів, загальною довжиною 1,5 – 2 км. Основу її складали опорні вузли, в проміжках – суцільні траншеї, підступи до яких прострелювались з флангів. Від деяких вузлів йшли вглиб відсічні позиції, так що й у випадку прориву атакуючі потрапляли в «мішок». Окопи були з козирками, бліндажами, притулками, уритими глибоко в землю, з залізобетонними склепіннями або перекриттями з колод і землі завтовшки до 2 м, здатними витримати будь-які снаряди. Для кулеметників встановлювалися бетонні ковпаки. Перед окопами тяглися дротяні загородження (2 – 3 смуги по 4 – 16 рядів), на деяких ділянках через них пропускався струм, підвішувалися бомби, ставилися міни. Дві тилових смуги були обладнані слабіше (1 – 2 лінії траншей). А між смугами і лініями окопів влаштовувалися штучні перешкоди – засіки, вовчі ями, рогатки. Австро-німецьке командування вважало, що таку оборону без значного посилення російським арміям не прорвати, і тому наступ Брусилова для нього був повною несподіванкою.

Артилерійська підготовка тривала з 3 години ночі 3 червня 1916 р. до 9 години ранку 5 червня 1916 р. і призвела до сильного руйнування першої смуги оборони і часткової нейтралізації артилерії противника. 8-а, 11-а, 7-а і 9-а російські армії, які перейшли потім в наступ (594 000 чоловік і 1938 гармат) прорвали добре укріплену позиційну оборону австро-угорського фронту (486 000 чоловік і 1846 гармат), яким командував ерцгерцог Фрідріх. Прорив був здійснений відразу на 13 ділянках з подальшим розвитком у бік флангів і в глибину [41, 23].

Найбільшого успіху на першому етапі досягла 8-а армія генерала від кавалерії А. М. Каледіна, яка, прорвавши фронт, 7 червня 1916 р. зайняла Луцьк, а до 15 червня 1916 р. вщент розгромила 4-у австро-угорську армію ерцгерцога Йосипа Фердинанда. Було захоплено 45 тис. полонених, 66 гармат, багато інших трофеїв. Частини 32-го корпусу, що діяв на південь від Луцька, взяли м. Дубно. Прорив армії Каледіна досяг 80 км по фронту і 65 у глибину.

11-а і 7-а армії прорвали фронт, але наступ було зупинено контрударами противника.

9-а армія під командуванням генерала П. А. Лечіцкого прорвала фронт 7-ї австро-угорської армії, перемоловши її в зустрічному бою, і до 13 червня 1916 р. просунулися на 50 км, взявши майже 50 тис. полонених. 18 червня 1916 р. 9-я армія штурмом взяла добре укріплені  Чернівці, за свою неприступність названа австрійцями «другим Верденом». Таким чином, виявився зламаним весь південний фланг австрійського фронту. Переслідуючи противника і громлячи частини, кинуті для організації нових рубежів оборони, 9-а армія вийшла на оперативний простір, займаючи Буковину: 12-й корпус, просунувшись далеко на захід, взяв р. Кути; 3-й кавалерійський корпус, проскочивши ще далі, зайняв р. Кімполунг (нині в Румунії); а 41-й корпус 30 червня 1916 р. захопив Коломию, виходячи до Карпат.

Загроза взяття 8-ю армією Ковеля (найважливіший центр комунікацій) змусила Центральні держави перекинути на цей напрямок дві німецькі дивізії з західноєвропейського театру, дві австрійські дивізії – з італійського фронту і велике число частин з інших ділянок Східного фронту. Проте розпочатий 16 червня 1916 р. контрудар австро-німецьких військ проти 8-ї армії не досяг успіху. Навпаки, австро-німецькі війська були самі розбиті і відкинуті за річку Стир, де і закріпилися, відбиваючи російські атаки.

В цей же час Західний фронт відкладав нанесення запропонованого йому Ставкою головного удару. За згодою начальника штабу верховного головнокомандуючого генерала М. В. Алексєєва генерал Еверт відклав дату настання Західного фронту до 17 червня 1916 р. Приватна атака 1-го гренадерського корпусу на широкій ділянці фронту 15 червня 1916 р. виявилася невдалою, і Еверт приступив до нового перегрупування сил, через що наступ Запфронта було перенесено вже на початок липня [41, 26].

Нарешті, Ставка визначилася з напрямком головного удару Південно-західного фронту і поставила йому завдання: напрям головного удару на Львів не міняти, а по колишньому наступати на північний захід, на Ковель назустріч військам Еверта, націленими на Барановичі і Брест. Для цих цілей Брусилову 25 червня 1916 р. передавалися 2 корпуси і 3-я армія зі складу Західного фронту.

До 25 червня 1916 р. в центрі і на правому фланзі Південно-Західного фронту встановилося відносне затишшя, на лівому – 9-а армія продовжувала успішний наступ.

24 червня 1916 р. почалася артпідготовка англо-французьких армій на Соммі, що тривала 7 днів, і 1 липня 1916 р. союзники перейшли в наступ. Операція на Соммі зажадала від Німеччини тільки за липень збільшити число своїх дивізій на цьому напрямку з 8 до 30.

Російський Західний фронт перейшов, нарешті, в наступ 3 липня 1916 р., а 4 липня 1916 р. відновив наступ Південно-Західний фронт, завдаючи головного удару силами 8-й і 3-ї армій на Ковель. Німецький фронт був прорваний. На ковельському напрямку війська Південно-західного фронту взяли р. Галузо, Маневичі, Городок і вийшли в нижній течії на р. Стохід, захопивши подекуди плацдарми на лівому березі, через що німцям довелося відступати і на північ, в Поліссі. Але повністю подолати Стохід не вдалося. Підтягнувши свіжі війська, противник створив тут сильну оборону. Брусилов змушений був на два тижні зупинити наступ на Ковель, щоб підтягнути резерви і перегрупувати сили.

Наступ на Барановичі ударного угруповання Західного фронту, розпочатого 3-8 липня 1916 р. переважаючими силами, було відбито з великими втратами для росіян. Наступ Північного фронту з Ризького плацдарму також виявилося безрезультатним, і німецьке командування почало перекидання військ з районів північніше Полісся на південь, проти Брусилова.

У липні 1916 р. російська Ставка перекинула на південь гвардію і стратегічний резерв, створивши Особливу армію генерала Безобразова. Південно-Західному фронту були поставлені наступні завдання: 3-я, Особлива і 8-а армії повинні розгромити обороняючі Ковель угруповання противника і взяти місто; 11-а армія наступала на Броди і Львів; 7-а армія – на Монастириське, 9-а армія, яка висунула вперед, повертала на північ, на Станіслав (Івано-Франківськ) [17, 645].

28 липня 1916 р. Південно-Західний фронт почав новий наступ. Після масованої артпідготовки на прорив пішла ударна група (3-я, Особлива і 8-а армії). Супротивник уперто чинив опір. Атаки змінювалися контратаками. Особлива армія здобула перемогу у містечок Селець і Тристень, 8-а здолала ворога і взяла м. Торчин. Було захоплено 17 000 полонених, 86 гармат. В результаті триденних боїв армії просунулися на 10 км і вийшли до р. Стохід. Людендорф писав: «Східний фронт переживав важкі дні». Але атаки сильно укріплених болотистих дефіле на Стоході закінчилися невдачею, прорвати оборону німців і взяти Ковель не вдалося.

У центрі Південно-Західного фронту 11-а і 7-а армії за підтримки 9-ї армії (вдарила супротивнику у фланг і тил) розгромили протидіючі їм австро-німецькі війська і прорвали фронт. Щоб стримати наступ росіян, австро-німецьке командування перекидало в Галичину все, що можна (були перекинуті навіть дві турецькі дивізії з Салонікського фронту). Але, затикаючи діри, противник вводив в бій нові з’єднання розрізнено, і їх били по черзі. Не витримавши удару російських армій, австро-германці почали відступати. 11-а армія взяла Броди і, переслідуючи противника, вийшла на підступи до Львова, 7-а армія оволоділа Галичем і Монастириським. На лівому фланзі фронту значних успіхів досягла 9-а армія генерала П. А. Лечіцкого, що зайняла Буковину і 11 серпня 1916 р. взяла Станіслав.

До кінця серпня 1916 р. наступ російських армій припинився через посилений опір австро-німецьких військ, а також збільшених втрат і втоми особового складу.

Отже, у результаті Брусиловського прориву Південно-Західний фронт завдав поразки австро-угорської армії, фронти при цьому просунулися від 80 до 120 км. вглиб території супротивника. Війська Брусилова зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину Галичини.