58. Антропосоціогенез, його основні чинники.

1. Людина як предмет філософського аналізу.

Філософське пізнання має принципово гуманістичну спрямованість, тобто головним, предметом філософських міркувань є людина та її існування у світі.

Людина є складним і цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу. Але поза межами конкретних наук залишаються світоглядні, суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в філософії.

Наука, яка вивчає  питання  проблем взаємодії між  людиною, соціумом та культурою  отримала назву антропосоціогенезу.

 Вивчає цю надзвичайно широку і містку проблему, крім філософії, ціле сузір'я наук: соціологія, археологія, палеонтологія, психологія, етнографія, історія культури, мовознавчі науки тощо.  Щодо філософії, то можна стверджувати, що вся її історія супроводжується намаганням дати відповідь на питання: що таке людина, яке її походження і в чому її сутність, чим вона відрізняється від усього живого, як вона співвідноситься з оточуючим її середовищем і яке її місце в світі? Відповіді на ці й інші питання були різними, залежно від епохи, рівня знань, світогляду, належності до тієї чи іншої філософської школи, релігійного вірування, соціального становища тощо. Всі різновиди тлумачень цих та інших питань можна поділити на міфологічні, релігійні, космічні і "земні".

 Виникнення людини за Гегелем пов'язане з індивідуальною свідомістю, яку він розглядає на різних ступенях розвитку духу і яка на його другій ступені піднімається до об'єктивного духу як вираження спільної діяльності індивідів, коли наділений свідомістю індивід починає усвідомлювати себе як учасника історичних подій. Наряду з цими, Гегель висловив ряд думок, які свідчать, що у вирішенні проблеми антропогенезу він пішов набагато далі своїх попередників, включаючи і Канта. Зокрема, Гегель вказав на принципову різницю між твариною і людиною, яку вбачав насамперед в тому, що тварина володіє тільки "прагненням" та "інстинктом"; що тварина споживає тільки те, що їй призначено в зовнішній природі; що душа тварин несвободна, оскільки вона живе в царстві необхідності; що рід існує для тварин лише у формі одиничності і вона нічого не знає про життя роду; що її життєвий цикл - звичайний круговорот; що тільки людина виявлялась здатною вперше піднятись від одиничності до загальності мислі, до знання самої себе, до осягнення своєї суб'єктивності, свого Я. Поза сумнівом, головний чинник антропосоціогенезу – це зародження трудової діяльності, здатність виробляти знаряддя праці. Дана подія стало якісним стрибком, поворотним моментом від філогенезу (біологічної історії) до соціальної історії.

Проблеми антропосоціогенезу вивчає наука антропологія і соціологія. Без впливу біологічних, а також соціальних чинників антропогенез був би неможливий. Біологічні чинники (рушійна сила еволюції) є спільними як для людини, так і для решти живої природи. До них також зараховують природний відбір і спадкову мінливість. Соціальні чинники антропогенезу Під даними чинниками маються на увазі суспільний спосіб життя, праця, мова і розвинена свідомість. Самостійно виготовити знаряддя праці може тільки людина. Певні тварини лише використовують деякі предмети з метою добування їжі (щоб дістати плід з гілки мавпа бере палицю).

Завдяки трудовій діяльності у предків людини відбувався так званий антропоморфозами – закріплення фізіологічних і морфологічних змін. Найважливішим чинником антропоморфозами в людській еволюції стало прямоходіння. З покоління в покоління природний відбір зберігав особини зі сприяючими прямоходіння спадковими характеристиками. З плином часу сформувався пристосований до вертикального положення S-образний хребет, розвинулися масивні кістки ніг, широкі грудна клітка і таз, склепінчаста стопа.