Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ekzamen_filosofiya.docx
Скачиваний:
272
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
251.43 Кб
Скачать

22. Неоплатонізм.

Неоплатонізм розвивається в III—V ст. н. е., в останній період існування Римської імперії. Сформований у спільній з християнством соціальній атмосфері, він є специфічною рефлексією соціального песимізму та наслідком розкладу соціально-політичних відносин Римської імперії.

Найзначніший представник неоплатонізму Плотін вважає, що основою всього, що існує, є надчуттєвий, надприродний, надрозумний божественний принцип. Від нього залежать усі форми буття. Це принцип абсолютного буття, він непізнаванний. Єдине істинне буття досягається лише шляхом проникнення в центр чистого споглядання і чистого мислення, що є можливим, знову ж таки, лише через «відторгнення» думки - екстаз. Будь-що інше, що існує в світі, виводиться з цього єдино істинного буття.

Плотін створює градацію існувань від зовнішнього (дійсного, істинного) до найнижчого (недійсного). На вершині цієї градації стоїть божественний принцип, далі — божественна душа, а внизу — природа.

Багато уваги Плотін приділяє душі, яка є певним переходом від божественного до матеріального. Душа - це щось чуже матеріальному, тілесному і зовнішнє щодо них Вона не пов'язана з тілом органічно, а є частиною загальної душі. Тілесне - це прив'язок душі, воно варте лише переборення. Акцент на «духовному» веде до повного пригнічування всього тілесного і матеріального (зла), що виливається в проповідь аскетизму. Коли Плотін говорить про матеріальний і чуттєвий світ, він характеризує його як недійсне буття, що має в собі образ дійсного. За своїм характером недійсне суттєве не має форми, властивостей і будь-яких ознак.

В етиці Плотін поєднує принцип добра з єдино дійсно суттєвим - з божественним розумом або душею, а протилежність добра - зло - ототожнює з недійсним буттям, тобто з чуттєвим світом. Єдиним дійсним пізнанням є пізнання дійсного буття, тобто божественного принципу, який не може бути осягнутий ні чуттєвим, ні раціональним шляхом. Єдиний шлях наближення до божественного принципу - екстаз, який досягається лише духовним зусиллям — душевним зосередженням і приглушенням усього тілесного.

Ідеї Плотіна продовжують дві інші неоплатонічні школи: Сирійська, найбільш видатним представником якої був Ямвліх, і Афінська. Останню презентує Прокл, творчість якого в певному розумінні є завершенням і систематизацією неоплатонічної філософії. Повністю приймаючи філософію Плотіна, він робить оригінальні спостереження і висновки. Прокл дає найбільш чітке пояснення і виклад принципу діалектичної тріади, в якій він розрізняє три основних моменти розвитку:

• утримання створеного в творці;

• виділення уже створеного із творця;

• повернення створеного до творця.

Неоплатоніки тлумачать платонівську ідею «блага» як «Єдине», як абсолютну «повноту» буття. Воно «переповнює» саме себе і ніби «переливається через край» (еманація). Тоді виникає «менш повне» буття - Розум, який породжує нову еманацію - Душу. Вона - буття найменшого ступеня «повноти», що виявляється в її самочинному «роздробленні» на окремі індивідуальні душі, які «охоплюються» небуттям (матерією, «тілом»). Ця нижча форма буття сама по собі не активна, вона сприймає лише можливі форми і смисли.

Головне завдання - глибоко продумати, відчути своє місце в структурній ієрархії буття. Добро (благо) йде згори, від Єдиного, зло — знизу, від матерії. Людина може уникнути зла тою мірою, в якій вона зможе піднятися до нематеріального: Душа — Розум — Єдине. Цьому сходженню відповідає: почуття — думка — екстаз. Єдине — Благо відповідальне за гармонію і красу. Життя людей у принципі не може суперечити загальній гармонії.

Пізніше ідеї неоплатонізму було активно використано у формуванні християнської філософії (православно-східний варіант).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]