2. Ринковий ризик (бета-ризик)

За допомогою аналізу типів ризику менеджери в змозі отримати інформацію щодо ризику проекту і, таким чином, прийняти оптимальне рішення. Однак, ці виміри ризику не приймають до уваги ризик портфеля, та не вказують - чи варто реалізовувати проект, чи ні.

Далі будуть надані методи оцінки бета-ризику та його урахування при аналізі капіталовкладень.

Одним з таких методів є метод чистої гри.

При застосуванні цього методу компанія, яка оцінює проект, знаходить інші фірми, що реалізують такі ж самі проекти і розраховує бета-коефіцієнт для кожної такої компанії. Потім знаходить середню бету цих компаній для визначення вартості капіталу свого проекту, що оцінюється.

Часто може бути практично неможливо знайти фірми, що є акціонерними компаніями відкритого типу і мають однопродуктову виробничу структуру, яка б підходила для використання методу чистої гри. Коли компанія зіштовхується з цією проблемою, вона застосовує регресування доходів акцій визначеної компанії на прибутки акцій ринкового індексу. Можна провести регресію балансового прибутку на активи фірми проти середнього прибутку на активи великих компаній, наприклад, тих, які включені до реєстру Нью-Йоркської фондової біржі (НИФБ - NYSE) або С і П 500 (S&Р500). Бета-коефіцієнти визначені таким методом, тобто, використовуючи балансові показники фондового ринку, називаються балансовими бетами.

Балансові бети нового проекту можуть бути розраховані тільки після того, як проект схвалено, введено у виробництво і він почав давати результати. Однак, якщо керівництво компанії вважає, що даний проект такий же, як і інші проекти, що фірма реалізовувала в минулому, тоді за основу бети проекту, що розглядається, можна взяти балансову бету деякого іншого проекту. На практиці балансові бети розраховуються для цілих підрозділів або для інших великих виробничих одиниць, а не для одиничних активів.

Метод балансової бети-метод оцінки бети проекту за рахунок проведення регресії між базовою спроможністю компанії утворювати прибутки та середньою базовою спроможністю утворювати прибутки набору фірм.

Багато компаній намагаються диверсифікуватись якщо проект невеликий відносно всієї корпорації та коли його прибутки не мають високого рівня кореляції з іншими активами. Тоді цей проект може і не мати високого рівня корпоративного або ринкового ризику.

Наприклад "Кеу Согр", банківська холдингова компанія, що розташована (головний офіс) у Нью- Інгленді, витримала економічну кризу у цьому регіоні, тому що вона також володіла банком на Тихоокеанському північно-західному узбережжі, який був прибутковим. Таким же чином "NSNВ", банківський концерн, що розташований у Північній Кароліні, придбав "С&S /Sovran", що розташований в Атланті, для утворення "Natіопаl Ваnк" (третього за розміром банку в США), зазначив: "Нам подобається володіти текстильним та тютюновим виробництвом у Північній Кароліні, вирощувати цитрусові та проводити туристичний бізнес у Флориді, торгувати нафтою та великою рогатою худобою у Техасі". Одна з цілей такої політики - стабілізація прибутків, зменшення корпоративного ризику та збільшення вартості акцій корпорації.

Основна мета диверсифікації — зменшення ризику викликає сумнів. Чому компанії повинні диверсифікуватись, коли акціонери самі в змозі це зробити? Хоча може бути правдою те, що при злитті компаній, доходи на акції, які мають цілком негативну кореляцію зменшуються. Чи зможуть інвестори диверсифікуватись самі, не зіштовхуючись з витратами та труднощами, що зазнають компанії при злитті?

Відповідь на це запитання не може бути однозначною, хоча акціонери в змозі за рахунок персональної диверсифікації отримати "деякі" вигоди внаслідок зменшення ризику. Однак, інші, значніші вигоди, можуть бути одержані тільки при диверсифікації на рівні корпорації. Наприклад, надійніший банк у змозі залучити кращу робочу силу, а також отримати фонди під менші проценти, ніж два менш надійних банка.