4. Опціон як тип похідного цінного паперу

Вторинний цінний папір, що часто просто називається похідним є будь-яким цінним папером, чия вартість одержана з деякого іншого осно­вного активу. Існує багато типів похідних цінних паперів, але найстаріший і, можливо, найважливіший з них - це опціон.

Опціон виражає собою контракт, що надає його утриму­вачу право купувати (або продава­ти) актив за деяку раніше визна­чену ціну у рамках особливо ви­значеного періоду часу.

Опціони є інструментами, що створюються особами головним чином, інвестиційними компаніями, банківськими та іншими фінансовими установами. Вони купуються і продаються, насамперед, через інвесторів (або спекулянтів-біржовиків). Однак, фінансові менеджери ма­ють розуміти природу опціонів, оскільки це допомагає їм забезпечити га­рантії структури і фінансування конвертованих цінних паперів.

Торгівля опціонами є сьогодні однією з найгарячіших фінансових діяльностей у США. Інвестори з портфелями значних розмірів можуть продавати опціони як альтернативу їх акцій і отримувати вартість опціонів (мінус брокерсько-маклерські комісійні) навіть, якщо ціни акцій залишаються постійними.

Корпорації, на чиїх акціях записані опціони, такі як компанія "IBM", нічого не можуть зробити з ринком опціонів. Вони не збільшують грошей на ньому, не мають ніяких безпосередніх фінансових справ у ньому. Утри­мувачі опціону не одержують дивідендів, не голосують за директорів кор­порацій до тих пір, поки вони використовують свої опціони, щоб купувати акції, які самі по собі фактично працюють. Через відповідні установи вивчається, чи може торгівля опціонами стабілізувати чи деста­білізувати ринок акцій, і чи може вона допомогти або буде заважати кор­пораціям, що намагаються збільшити капітал. Дослідження не ма­ють остаточного рішення і торгівля опціонами залишається найбільш хви­люючими діями на фінансовому ринку.

Завдання для самоконтролю знань

Контрольні питання:

1. Сутність і форми гібридного фінансування.

2. У чому полягає природа гібриду привілейованих акцій?

3. Дайте характеристику видам привілейованих акцій.

4. Які переваги та недоліки мають привілейовані акції?

5. Дайте характеристику основним формам лізингу.

6. Дайте характеристику опціону.

Тестові завдання:

1. Привілейовані акції з фіксованими дивідендами надають право їх власнику на:

1. отримання дивідендів в розмірі, що не перевищує суми дивідендів власників звичайних акцій;

2. першочергове, порівняно з іншими акціонерами, отримання дивідендів, заздалегідь обмежених процентною ставкою;

3. отримання дивідендів за рахунок резервних фондів корпорації;

4. отримання дивідендів в розмірі, що перевищує дивіденди власників звичайних акцій.

2. Привілейовані акції з мінімальним фіксованим дивідендом і додатковими бонусами надають право їх власникам на гарантоване отримання:

1. мінімальних дивідендів;

2. максимальних дивідендів;

3. мінімальних дивідендів плюс додаткових дивідендів у разі наявності у корпорації достатнього прибутку;

4. дивідендів за процентною ставкою.

3. Кумулятивні привілейовані акції – це:

1. категорія акцій, за якими у випадку несплати компанією дивідендів передбачається їх накопичення;

2. акції з гарантованим рівнем дивідендів;

3. акції, номінальна вартість яких змінюється щорічно в бік збільшення;

4. категорія акцій, сплата дивідендів за якими передбачена у разі виходу власника даних акцій з числа акціонерів товариства.

4. Дивіденди за привілейованими акціями сплачуються:

1. після сплати дивідендів власникам звичайних акцій;

2. до того, як будуть сплачені дивіденди за простими акціями;

3. після сплати дивідендів за іменними акціями;

4. перед тим, як сформувати резерви корпорації.

5. У рамках зворотньої оренди компанія здійснює:

1. продаж власності повністю через лізингову компанію та отримує гроші на свій рахунок;

2. продаж власності і одночасно виконує угоду, щодо оренди власності через певний період;

3. оренду власності, сплачуючи платежі через лізингову компанію;

4. надання власності в лізинг та отримує за це платню згідно з договором лізингу

6. При поточній оренді:

1. майно орендується довгостроково та сплачуються кошти орендарю;

2. орендар не несе ніякої відповідальності за збереження майна;

3. відбувається так зване орендне обслуговування майна, що передбачає його фінансування та збереження;

4. майно орендується на короткий термін.

7. Опціони є інструментами, що створюються:

1. урядами країн;

2. інвестиційними банківськими фірмами;

3. біржами;

4. інвестиційними компаніями.

8. Власники інвестиційних портфелів, продаючи опціони мають змогу отримувати:

1. їх повну вартість;

2. їх подвійну вартість;

3. їх повну вартість мінус брокерські комісійні;

4. комісійні при їх продажу.

ТЕМА 11. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ

1. Сутність і класифікація капіталовкладень корпорації

2. Система аналізу капіталовкладень корпорації

Література:

1. Бланк І.О. Фінансовий менеджмент: Навчальний курс. – К.: Ніка-центр, Ельга, 2001. – 528 с.

2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К: Молодь, 1997. – 998 с.

3. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - Х.:ВД "ІНЖЕК", 2003. – 240 с.

4. Ли Ч.Ф. Финансы корпораций: теория, методы и практика. – М: ИНФА-М, 2000. – 686 с.

1. Сутність і класифікація капіталовкладень корпорації

Рішення щодо доцільності і ефективності капіталовкладень є одними з найважливіших, з якими зіштовхуються фінансові менеджери.

Важливе значення у процесі оцінки доцільності капіталовкладень займає вибір часу — корпорація повинна мати "вільний доступ" до капітальних активів, коли вони потрібні. Едвард Форд, віце-президент "Western Design", компанії, що виконує декоративні роботи, приводить ілюстрацію щодо важливості процесу оцінки доцільності капіталовкладень. Протягом 4-х річного періоду компанія зіштовхнулась із всезростаючим попитом на свою продукцію. Він був настільки високим, що компанія змушена була відмовитися від деяких замовлень. Після такого різкого росту попиту "Western..." вирішила збільшити свої виробничі потужності, орендуючи додаткові будівлі та купуючи необхідне обладнання. 6-8 місяців необхідно було для введення нових потужностей у виробництво. Але до цього часу інші фірми вже розширили свою діяльність та позахоплювали незадоволену частину ринку. Попит почав значно знижуватись. Після цього "Western..." почала кваліфіковано прогнозувати попит та планувати свої виробничі потужності наперед і незабаром отримала свою втрачену долю ринку.

Кваліфіковано прийняте рішення щодо доцільності капіталовкладень може покращити вибір часу щодо придбання активу та й якість придбаних активів. Якщо корпорація прогнозує свої потреби щодо капітальних активів наперед, вона отримує можливість придбання та встановлення цих активів до того, як попит на її продукцію почне зростати.

Компанія може отримати та покращити ідеї щодо інвестицій, якщо вона має добре працюючу систему стимулів та здібних, маючих багату уяву, керівників та службовців. Деякі ідеї, що отримує фірма, варто реалізувати, а від деяких доцільно відмовитись. Тому необхідно встановити процедуру для "фільтрування" проектів.

Аналіз пропозицій щодо капіталовкладень — це не безкоштовна діяльність. Прибутки можливо отримати тільки від точного аналізу, але такий тип аналізу багато коштує і в деяких випадках його вартість може досягати значних сум. Для одних типів проектів необхідно проводити відносно деталізований аналіз, а для інших доцільно було б провести просту процедуру. Корпорації класифікують проекти за наступними категоріями, аналізуючи проекти у кожній з категорій по-різному:

• Заміщення: обслуговування виробництва. Відзначена категорія складається з витрат, необхідних для заміщення пошкодженого або знешкодженого обладнання для виробництва прибуткових продуктів. Ці проекти необхідно здійснювати, якщо фірма не збирається залишати свій поточний бізнес. Єдині питання, що можуть виникати, це: а) чи доцільно продовжувати виробництво цих продуктів або послуг? б) чи слід продовжувати використовувати існуюче обладнання?

• Заміщення: зменшення собівартості. Ця категорія включає всі капіталовкладення на заміщення вже застарілого обладнання. Ціль цих капіталовкладень — зниження витрат на оплату праці, матеріали та інші ресурси. Ці рішення включають деякий рівень обережності, тому для їх впровадження необхідно мати деталізований аналіз.

• Експансія вже існуючих продуктів або ринків. Ціль цих капіталовкладень — збільшення випуску вже існуючих товарів, або розширення дистриб'юторських можливостей на ринках, які зараз обслуговуються. Ці рішення більш комплексні, тому що вони потребують докладного розгляду (прогнозу) майбутнього попиту на ринках, які обслуговує компанія. Цим рішенням притаманні високий рівень ймовірності виникнення помилки, тому потрібен більш деталізований аналіз і кінцеве рішення приймається на вищому рівні керівництва.

• Експансія на нові ринки або товари. Ці капіталовкладення необхідні на виробництво нового товару або експансію свого виробництва у нові географічні зони. Ці проекти включають стратегічні рішення, які в змозі змінити природу самого бізнесу корпорації. Вони також потребують капіталовкладень у значних сумах протягом довгострокового періоду. Необхідний більш деталізований аналіз, а кінцеві рішення приймаються радою директорів компанії.

• Безпечні проекти. Капіталовкладення, необхідні для здійснення угод між профспілками, та для замовлень держави. Вони часто називаються обов'язковими інвестиціями, або безприбутковими проектами.

• Інші. Сюди входить будівництво офісів, літаків для вищих керівників, стоянок для машин, тощо. Спосіб їх здійснення залежить від їх розміру.

Взагалі, відносно прості розрахунки та декілька підтримуючих документів потрібні для прийняття рішення щодо інвестицій, направлених на підтримку прибуткових корпорацій. Більш деталізований аналіз потрібний для розширення вже існуючих виробничих ліній, інвестицій у нові ринки. Також всередині кожної категорії проекти розділяються за собівартістю: чим більша необхідна інвестиція, тим більший деталізований аналіз, тим вищий керівний орган, який може прийняти кінцеве рішення щодо інвестицій. Таким чином, менеджер дає право кінцевого рішення щодо інвестицій у розмірі до $10000, а рада директорів розглядає рішення щодо інвестицій у розмірах понад $1 млн. — або експансію у нові ринки, або виробництво нових товарів. Статистичні дані часто не дають необхідної інформації щодо нових товарів, тому ключовим елементом у прийнятті рішення виступає досвід, інтуїція керівників.