31. Характеристика ділових та Чистих якостей менеджера.

З точки зору американських вчених М. Вудкока та Д. Френсіса ефектив­ний менеджер повинен володіти такими якостями:

1. Здатність управляти собою. Для цього він повинен підтримувати фі­зичний стан здоров'я, вміти справлятися зі стресовими ситуаціями, ефе­ктивно планувати та використовувати час на роботі та під час відпочин­ку.

2. Розумне сприйняття особистих цінностей. Для цього, щоб визначити особисті цінності менеджер повинен:

• піддавати сумніву своє розуміння цінностей;

• давати перевагу окремим цінностям з урахуванням накопичених даних та досвіду;

• аналізувати підходи до розуміння цінностей інших людей, зрозумі­ти їх погляди.

3. Цілеспрямованість. Визначення цілей в бізнесі - це концентрація уваги на бажаних результатах. Ціль, яку ставить перед собою менеджер, повинна бути визначена в часі і вимірюватися кількісно.

4. Прагнення до самовдосконалення. Це пов'язано з потребою особи реалі­зувати свої потенційні можливості.

5. Здібності до інновацій. Це вміння менеджерів успішно вирішувати ін­новаційні проблеми і керувати творчими колективами.

6. Вміння впливати на оточуючих. Ця властивість має важливе значення в бізнесі. Психологи стверджують, що уява про людину складається в оточуючих під впливом багатьох факторів - зовнішність, осанка, пове­дінка, вміння вести бесіду та слухати. Для менеджерів суттєвим факто­ром впливу на оточуючих є вміння чітко давати вказівки.

7. Знання основ сучасного менеджменту та володіння практичними нави­чками їх використання. Потреба у знанні менеджменту зумовлена скла­дністю управління сучасним виробництвом. Тому менеджери мають по­требу в постійному поновленню знань, використання нових досягнень науки та техніки в управлінській діяльності.

Бути ефективним менеджером – це означає успішно керувати людьми. Керівна роль складає сутність діяльності менеджера, вона включає відповідальність за мотивацію дій підлеглих. Керівництво людьми – динамічна форма поведінки менеджера. Це комплекс взаємовідносин, який залежить від особи менеджера, атмосфери в колективі, типа підприємства (цілей, структури і характеру роботи).

Перед менеджерами ресторанного господарства завжди стоїть складна проблема – забезпечення споживачів якісною продукцією і послугами при високій культурі обслуговування. Із цього необхідно визначити, яким вимогам повинен відповідати менеджер (керівник), щоб забезпечити успіх підприємству в конкурентній боротьбі. Досвід показує, що основою ефективного управління є особиста поведінка менеджера.

32. Стиль керівництва, його сутність та різновидності.

Керівники закладів ресторанного господарства в управлінській діяльності виконують службові обов'язки у певному, властивим тільки йому стилі.

Стиль керівництва – це сукупність характерних методів, прийомів і дій менеджера відносно підлеглих у процесі управління.

Прийнятий стиль керівництва служить характеристикою якості діяльності менеджера і значною мірою сприяє ефективній роботі закладів ресторанного господарства.

Формування стилів керівництва менеджерів визначається об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Об'єктивні фактори включають загальні вимоги до керівника колективу, особливості колективу, що очолюється і розв'язуваних задач на визначеному етапі розвитку підприємства.

До суб'єктивних відносяться фактори, що залежать від особистості менеджера. Це особисті і ділові якості менеджера, знання і звички управлінської діяльності, манера поведінки, специфіка психічного складу особистості.

У теорії управління класифікація стилів керівництва відбувається по двох ознаках:

• по характеру відносин між керівником і підлеглим (поведінковий підхід);

• по ставленню керівника до людини і виробництва.

За першою ознакою розрізняють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі керівництва.

Авторитарний (автократичний) стиль керівництва характеризується надмірною централізацією влади керівником, що переважає використанням наказових методів у керівництві, одноособовим рішенням завдань із усіх питань виробничо-господарської діяльності закладів ресторанного господарства.

Автократ звичай­но максимально централізує повноваження, структурує робо­ту підлеглих і майже не дає їм свободи в прийнятті рішень. Не звертає уваги на сто­сунки в колективі. Спілкування з підлеглими спеціально обмежує, тримається від них на відстані.

Демократичний керівник уникає нав'язування своєї волі підлеглим, намагається вирішувати справи, радячись із ними, особливо в складному становищі, охоче прислухається до думки інших, багато питань виносить на обговорення колективу, а одноосібно вирішує лише термінові, оперативні проблеми. До підлеглих такий керівник частіше звер­тається з проханням, за порадою, рекомендаціями, рідше - на­казує. Вимогливий, але справедливий, намагається встановити добрі стосунки між людьми в колективі, а коли потрібно - відстоює їхні інтереси. У спілкуванні з підлеглими завжди ввічливий і доброзичливий, регулярно сповіщає їм про труднощі, про становище в колективі, на критику звичайно не ображаєть­ся, а прислухається до неї. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користу­ються широтою свободи у виконанні поставлених перед ними завдань.

Демократичний стиль керівництва найбільш сприятливий для роботи в закладах ресторанного господарства. При такому керівницт-ві в колективі складається сприятливий соціально-психологічний клімат, тому що керівник прагне до створення обстановки взаєморозуміння і сприяє цьому особистими прикладами у відношенні до підлеглих. Порівняльна характеристика авторитарного і демократичного стилів керівництва представлені на рис. 8.3.

Ліберальний стиль характеризується тим, що керівник не приймає активної участі у виробничій діяльності підлеглих. Такий керівник дає підлеглим повну волю при виконанні задач. Ліберальний керівник визначає задачі підлеглим, повідомляє необхідну інформацію, поставляє документи і матеріали, вказує основні напрямки роботи, надаючи працівникам самостійно досягати кінцевого результату роботи. Роль керівника зводиться до координації дій працівників.

Керівник ліберального типу не виявляє чітко виражених організаторських здібностей, нерегулярно контролює підлеглих і, як наслідок, вирішення проблем підприємства не відрізняється достатньою результативністю.

Разом з тим, він не прагне до службової кар’єри, тому посаду керівника займає тимчасово. Існування типу керівника-ліберала пояснюється особистими рисами характеру. Переважно такі керівники є нерішучими, уникають суперечок і конфліктів. Крім того, вони часто недооцінюють загальне значення ефективності діяльності колективу і свого обов’язку перед ним. Такий керівник може виявитись високотворчою особистістю, але без організаторського таланту, внаслідок чого обов’язки адміністратора виявляються для нього складними.

Як видно, демократичний стиль керівництва є більш комфортним для підлеглих, що виявляють більше ініціативи, у результаті чого справа тільки виграє. Однак демократичний стиль керівництва не при всіх умовах застосуємо. Він успішно спрацьовує при наступних умовах:

• стабільному, сталому колективі;

• високої кваліфікації працівників;

• наявності активних, ініціативних, нестандартно думаючих і діючих працівників (нехай навіть у невеликій кількості);

• неекстремальних виробничих умовах;

• можливості здійснення вагомих матеріальних витрат.

Авторитарний стиль доречний при наявності принаймні двох умов:

а) того вимагає виробнича ситуація;

б) персонал добровільно й охоче погоджується на авторитарні методи керівництва.

При всіх «витратах» авторитарному стилю характерні і немаловажні достоїнства:

• забезпечує чіткість і оперативність керування;

• створює єдність управлінських дій для досягнення поставлених цілей.