34. Авторитет менеджера та його значення для ефективного управління закладами ресторанного господарства

Лідер має владу авторитету, а керівник - владу повноважень. Американський психолог Дж. П. Кенджемі відзначає, що влада авторитету, на відміну від влади повноважень, являє собою здатність спонукати, мотивувати людей, переконувати їх, підбадьорювати. На відміну від влади повноважень, влада авторитету привласнюється суб'єкту групою, є свого роду нагородою групи. У цьому є своя небезпека - владу авторитету відносно легко втратити.

Авторитет – це заслужена довіра, якою користується керівник у підлеглих в колективі. Це визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб’єктивних якостей менеджера об’єктивним вимогам.

Авторитет необхідно розглядати, як систему відносин, цінностей і результатів роботи. Авторитет керівника, пов'язаний з виконанням ним основних функцій повинен підкріплюватись особистим прикладом і високими моральними якостями.

Формальний авторитет (авторитет посади) оснований на його повноваженнях і правах по відношенню до підлеглих. Зразу після призначення керівника на посаду він має формальний авторитет.

Особистий (реальний) авторитет визначається наявністю у керівника морально-психологічних, організаторських якостей, які забезпечують йому повагу і визнання з боку підлеглих. Керівник, що користується особистим (реальним) авторитетом позитивно впливає на підлеглих і заслуговує у них довіру і повагу. Керівник показує приклад організованості, чесності, скромності. Його авторитет слід розглядати як фактор, що забезпечує ефективність управління.

З іншого боку, формування авторитету повинно відповідати діючим в суспільстві нормам етики і моралі.

35. Влада керівника, її різновидності. Лідерство і влада.

При управлінні колективом менеджерові, щоб успішно здійснити управлінські функції, потрібно уміти вести за собою підлеглих, тому він повинний проявляти себе як лідер.

Трудовий процес протікає в соціальних групах. У кожній конкретній групі діє людина, до якої прислуховуються і придивляються інші люди. Це лідер. Він впливає на оточуючих своїм авторитетом, якщо члени групи визнають переваги лідера перед іншими по його положенню, досвіду, рівню майстерності, рівню освіти тощо, за рахунок харизматичних властивостей (особистих якостей).

лідер – це людина, яка володіє кращим набором якостей: рівень інтелекту і знань, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальна і економічна освіта, висока впевненість в собі.

Між керівництвом та лідерством є півні відмінності. Якщо керівництво – це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і вирішують визначені рішення керівників і вирішують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов’язково займаючи формальну посаду.

Часто керівник є лідером без будь-якого зв’язку з його посадою в існуючій управлінській ієрархії. Тому проблем поєднання функцій лідера в одній особі є актуальною в сучасних умовах.

Вирішальну роль у процесі висування лідера грає ситуація. Більшою мірою висуванню лідера сприяє негативна ситуація в групах - внутрішні конфлікти, недоліки офіційного керівника, виникнення перешкод на шляху досягнення групових цілей і т.д.

Велике значення в процесі висування лідера має суб'єктивний фактор; людина повинна прагнути до лідерства, влади. Справжнім лідером, здатним вести за собою людей стає той, хто здобуває в людей загальне визнання. А для цього необхідно володіти визначеними якостями особистого характеру, основними з який є: чесність, здатність розуміти людей, стійкість поглядів, впевненість у собі, скромність у побуті, ерудованість, інтелект.

У трудовому колективі лідером може бути не завжди керівник, наділений повноваженнями керувати людьми (формальний лідер), але будь-який інший член колективу, що має необхідні якості і здатності впливати на підлеглих. Такий вплив може бути позитивним або негативної. В останньому випадку діяльність лідера буде небажаною. Тому в практичній діяльності процесом лідерства необхідно керувати.

Таким чином, лідерство являє собою вид діяльності менеджера, пов'язаний з наданням цілеспрямованого впливу на поводження окремих осіб чи колективу в цілому. Інструментами такого впливу виступають звички спілкування й особисті якості менеджера, що відповідають потребам групи.

Лідера представляють як харизматичну особу, що володіє надзвичайними здібностями і має такі якості, що змушують людей підкорятись. Крім того, лідер – людина, яка досягає успіху. Успіх особи є одною із самих важливих передумов її впливу на інших. Здібність добиватись успіху сприймається як самостійні якісні показники особи, не пов’язані з визначеним видом діяльності. Відносини лідера і його колективу – важливий аспект лідерської організації влади. Вплив, як важлива складова процесу взаємодії між людьми, є психологічною основою лідерства. Щоб стати лідером і оставатись ним необхідно володіти потенціальною владою, користуватись нею, постійно впливати на інших людей і реалізовувати через них свої рішення.

Для того, щоб визначити проблему лідерства в управлінні, необхідно з’ясувати, які відмінності мають поняття керівництва і лідерства. Такі відмінності полягають у наступному:

• лідер здійснює регуляцію міжособистісних відносин у групі, керівник - офіційних відносин групи як деякої соціальної організації;

• лідерство можна констатувати в умовах мікросередовища (мала група), керівництво - елемент макросередовища;

• лідерство виникає стихійно, процес призначення керівника не є стихійним, у порівнянні з керівництвом лідерство менш стабільне, у більшому ступені залежить від настрою в групі;

• керівництво підлеглими має визначену систему різних санкцій, яких у руках лідера немає;

• сфера діяльності лідера, в основному, мала група, сфера дії керівника - більш широка соціальна система.

Важливо відзначити, що різні працівники по-різному впливають на функціонування колективу. Успіх у діяльності керівника полягає в його здатності сполучати вимоги до успішної роботи з персональним підходом до працівників, що заохочуються за їхній внесок у виробничу діяльність.

Більшість психологів сходяться в думці, що успішний керівник повинний стати лідером, здатним впливати на думки, позиції, виконавчу діяльність працівників. Добре відомі усьому світу компанії очолюють видатні лідери-керівники.

Лідерство тісне зв'язано з владою. Потенціал влади в діяльності менеджера є могутнім чинником надання впливу на підлеглих. Наділений владою менеджер може вимагати від підлеглих неухильного виконання своїх розпоряджень і вказівок. Функції влади реалізуються в управлінні через певні канали, що визначають такі різновиди влади (рис. 8.2).

Влада зв’язків. Взаємодія менеджера із впливовими особами (з вищестоящими керівниками) дають йому додаткову силу влади. Підлеглі, спілкуючись зі своїми керівниками, відчувають не тільки його владну функцію, але й вищестоящого керівника.

Влада над ресурсами представляє собою можливість керівника обмежити доступ до одержання необхідних для успіху роботи ресурсів і тим самим впливати на виконавців даної роботи. Така влада найбільш характерна для менеджерів вищого рівня, де сконцентровані необхідні ресурси і відбувається їх розподіл зверху вниз по ієрархії управління.

Джерела влади менеджера діляться на дві групи:

1. Влада, що має особистісну основу – це влада компетенції, авторитету, інформації.

2. Влада, що має посадову основу – це влада примушування, нагородження, влада зв’язків, влада над ресурсами.

Примушування як джерело влади будується на реалізації керівником права впливати на поведінку підлеглих через негативну компенсацію. При цьому використовуються різні форми покарання – догани, штрафи, звільнення, переведення на низькооплачувану роботу тощо.

Влада нагородження. Люди легко підкорюються тому, хто має право на можливість нагороджувати. Це один із самих ефективних джерел влади. В залежності від рівня компенсації, яку підлеглі одержують в формі подяки, премії, надбавок, додаткової відпустки тощо підлеглий буде виконувати свої функції на визначеному рівні.

Влада компетенції. Менеджер, у силу своєї професійної підготовленості, наділяється правом виступати як експерт із усіх питань виробництва. Підлеглі сприймають це як різновид влади.

Влада компетенції – це здатність менеджера впливати на поведінку підлеглих силою своєї підготовки і рівня освіти, досвіду і таланту, вмінь і навиків, а також наявності спеціальних знань. Така влада не пов’язана з окремою посадою. Їх рівень визначається рівнем, на якому керівник показує свою компетентність в аналізі, оцінці і контролі роботи підлеглих. Спеціалізація в знаннях робить владу компетентності обмеженою у використанні.

Влада інформації. Люди постійно відчувають потребу в інформації. Влада інформації виходить з можливості доступу до потрібної і важливої інформації та здатності використовувати її для впливу на підлеглих. Менеджер регулює доступ до інформації своїм підлеглим і тим самим здійснює на них владний вплив.

Інформація, що надходить в органи управління, дозволяє керівнику приймати оптимальні рішення і здійснювати тим самим владу. Координація інформаційних потоків і контроль за комунікаційною мережею роблять людину владною. Інформація грає важливу роль в формуванні влади керівника. Особливу значимість це набуває в умовах загальної комп’ютеризації. Владу інформації необхідно відрізняти від влади компетенції, яка пов’язана із здатністю зрозуміти і використовувати дані.

Влада авторитету (особиста влада). Менеджер, що користається в підлеглих авторитетом, здійснює свій вплив на них без демонстрації своїх владних повноважень. Підлеглі без протесту підкоряються авторитетному керівнику.

Влада авторитету пов’язана із здатністю керівника впливати на поведінку підлеглих як результат його привабливості для них, як наслідок його харизми. Харизма – це влада, основана на особистих якостях і стилі керівника. Чим більше керівник є для підлеглих ідеалом, тим більше його поважають, що закріплює його особистісну основу влади.