24. Особливості і характер управлінської праці.

Управлінська праця представляє собою особливий вид трудової діяльності, який необхідний для здійснення узгоджених дій людей в трудових колективах. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, які воно розв’язує, з іншого – змістом факторів процесу управлінської праці, тобто її предметами, засобами і самою працею.

Трудова діяльність людей у виробництві як предмет управлінської праці може виступати у вигляді інформації в різних її формах. Інформація – специфічний предмет управлінської праці, тому управлінська праця має інформаційну природу.

Досягнення мети управління здійснюється шляхом вибору і реалізації сукупності управлінських впливів. Управлінський вплив на колективи людей, на їх трудову діяльність – це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення.

Засобами управлінської праці є організаційна і обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання значною мірою визначають культуру і ефективність управління.

Праця основних працівників апарату управління носить розумовий характер.

Важлива особливість праці управлінського персоналу в тому, що результати їх діяльності часто не піддаються кількісній оцінці. Виключення складають лише деякі категорії службовців, які зайняті виконанням операцій і видів робіт, що повторюються (технічний управлінський персонал). Результати праці керівників можуть оцінюватись лише за допомогою кількісних і якісних критеріїв ефективності діяльності підприємства.

Для більшості категорій управлінського персоналу конкретну міру праці встановити трудно, а для окремих – неможливо. Управлінська праця ділиться на три види: евристична, адміністративна, операторна.

Евристична праця має чітко виражений творчий характер, пов’язана з постановкою проблем і пошуком шляхів розв’язання їх, аналізом діяльності підприємства. Така праця характерна для керівників підприємства і окремих категорій спеціалістів апарату управління.

Адміністративна праця полягає у цілеспрямованому впливі керівника на підлеглих з метою активізації їхньої діяльності при виконанні поставлених задач. Адміністративна праця передбачає виконання розпорядчих, координаційних, контрольних функцій. Така праця характерна для менеджерів усіх рівнів.

Операторна праця полягає у виконанні стереотипних операцій, необхідних для інформаційного забезпечення процесу управління, передбачає поєднання простих операцій розумової праці з діями, які потребують певних фізичних зусиль. Операторна праця – це операції з документуванням (складання документів, копіювання, розмноження, видавання, зберігання їх), виконання операцій з переробки інформації. Операторна праця характерна для технічного персоналу апарату управління.

25. Кадри управління в ресторанному господарстві, їх класифікація і сучасні вимоги.

Незалежно від змісту виконуваних функцій всі працівники, зайняті управлінською працею, належать до кадрів управління.

Поділ управлінської праці в підприємствах, організаціях є основою класифікації її управлінського персоналу.

В відповідності з Єдиною номенклатурою посад апарат управління в залежності від виконуваних функцій ділиться на три категорії: керівники, спеціалісти, службовці (технічні виконавці).

Керівники закладів ресторанного господарства за складом колективів, які вони очолюють, поділяються на лінійних (керівники підприємств, організацій, їх замісники) і функціональних (начальники функціональних відділів, їх замісники).

Головну роль в управлінні підприємством харчування відіграє керівник, який очолює відповідний колектив, наділений необхідними повноваженнями прийняття рішень з конкретних видів діяльності підприємства і несе повну відповідальність за результати роботи колективу. В діяльності керівників переважають творчі операції (до 60%).

До лінійних керівників належать працівники, що діють на основі єдиноначальності, відповідальні за стан та розвиток підприємства або його підрозділів (директор, зав. виробництвом, начальники цеху, майстер, бригадир).

Функціональні керівники відповідають за визначену сферу управління, вони очолюють функціональні підрозділи (відділи постачання, маркетингу, комерційний тощо).

Лінійний керівник здійснює безпосереднє управління підприємством, функціональний – допомагає йому виконувати функції управління виробничими підрозділами. Лінійні та функціональні органи утворюють систему управління підприємством, яка реалізується через організаційну структуру управління, що включає склад, взаємодію та підпорядкованість елементів управління.

Спеціалісти – це працівники, які виконують визначені функції управління. Вони аналізують зібрану інформацію і готують варіанти рішень для керівників відповідного рівня.

До фахівців належать інженери-технологи, маркетологи, економісти, бухгалтери, юристи та ін.

Головна особливість їхньої діяльності полягає в тому, що вони працюють в умовах жорстких обмежень: наказів і розпоряджень керівників, техніко-технологічних нормативів і організаційних регламентів діяльності, чітких кваліфікаційних вимог щодо спеціальних знань.

В діяльності спеціалістів переважають логічні операції (до 50%).

Службовці (технічні виконавці) – це працівники, які обслуговують діяльність спеціалістів і керівників і виконують інформаційно-технічні операції, звільняючи спеціалістів і керівників від цією трудомісткої роботи.

Це секретарі, друкарки, кур’єри та ін. Специфіка їхньої діяльності полягає у виконанні стандартних процедур і операцій, що переважно піддаються нормуванню. У роботі технічних працівників домінують логічні і технічні операції.

За вертикальним поділом праці та місцем у системі управління організації, підприємства виділяють керівників трьох рівнів: вищого, середнього, нижчого.

Досягнення цілей підприємства, організації залежить не тільки від використання сучасної техніки і технології, розробки оптимальних управлінських рішень, але і від уміння управлінців мобілізувати зусилля колективу на реалізацію стратегії розвитку. За оцінкою американських експертів, успіх роботи підприємства на 85 % визначається діяльністю менеджменту і на 15 % від технічних і інших факторів.

Керівники вищої ланки – це представники вищого рівня управління, що мають найбільшу владу і несуть відповідальність за діяльність підприємства. Вони визначають загальні напрями функціонування і розвитку підприємства в цілому, приймаючи ключові рішення щодо поточних справ і майбутнього підприємства.

Діяльність керівників вищого рівня характеризується масштабністю, різноманітністю рішень, що приймаються змістовністю.

Керівники середньої ланки проводять у життя політику вищого керівництва, виконують його накази, розпорядження; представляють інтереси колективу перед вищими керівниками, вносять пропозиції щодо поліпшення її діяльності; спрямовують, координують і контролюють діяльність керівників нижчої ланки.

Керівники нижчої ланки представляють інтереси безпосередніх працівників перед керівниками, вносять пропозиції щодо поліпшення діяльності колективу, умов праці підлеглих.