74. Адміністративна модель прийняття управлінських рішень

Адміністративна модель описує реальний процес ухвалення рішень у складних ситуаціях (непрограмовані рішення і ситуації невпевності та невизначеності), коли менеджери, навіть якщо вони захочуть, не можуть прийняти економічно раціональне рішення.

Обмежена раціональність означає, що діяльність індивідів в організації лежить в межах допустимої раціональності. Організація - надзвичайно складна система, і менеджери не мають ні часу, ні можливостей для обробки всієї необхідної для усвідомленого вибору інформації. Тому прийняті ними рішення є не стільки раціональними, скільки прийнятними. Прийнятність означає, що особа, яка приймає рішення, обирає перший, що задовольняє мінімальні критерії допустимості варіант. Замість того щоб аналізувати всі альтернативи, вибираючи ту з них, яка обіцяє найбільший економічний результат, менеджери зупиняються на першому ж здатному усунути проблему варіанті, навіть якщо вони допускають можливість існування інших, більш вигідних рішень.

Принципи, на яких грунтується адміністративна модель, відмінні від основних припущень класичної і пов'язані насамперед з тими, що впливають на рішення індивідів організаційними чинниками. Адміністративна модель більш реалістична в плані прийняття складних, непрограмованих рішень.

Цілі рішення, як правило, не відрізняються визначеністю, конфліктують одна з одною. Менеджери часто не підозрюють про існуючі в організації проблеми та можливості.

Раціональні процедури використовуються далеко не завжди, а якщо використовуються, то обмежуються спрощеним поглядом на проблему, що не відображає складності реальних подій.

Пошук менеджерами альтернативних рішень обмежений з огляду існування людських, інформаційних та ресурсних обмежень. Більшість менеджерів задовольняються прийнятними, ніж максимізуючимм рішеннями. Часто це відбувається через обмеженість наявної у них інформації, часто - через нечіткість критеріїв максимізації. Адміністративна модель носить описовий характер, відображає реальний процес прийняття управлінських рішень в складних ситуаціях, а не диктує, як слід приймати їх у відповідності з теоретичним ідеалом, в ній враховуються людські та інші обмеження, що впливають на раціональність вибору.

75. Поведінкові аспекти ухвалення рішення

Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики: – особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення; – особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив; – особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі: 1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); 2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов. Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами: - вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних; - вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив; - можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.