32. Девід Сільверман та антисистемна концепція організацій.

Девід Сільверман - відомий британський соціолог, дослідник проблем організаційної поведінки, один з основоположників анти системної концепції організацій. Згідно із Сільверманом більшість досліджень з проблем організацій базувалися на ряді помилкових припущень. Головна із них-це уявлення про організації як системи. Більшість організаційних теорій, на його думку, містять у собі певну конкретизацію, без врахування емпіричних данних, отриманих на підставі обстеження людей, що працюють в організаціях.

На противагу цьому Сільверман визначає три основні характеристики формальної організації:

1 Ор-ція виникає у певний момент часу і її значно легше, ніж більшість інших соціально-родинних відносин сприймати як артефакт або як штучне утворення.

2 Родинні утворення менш бажані для тих типів організації, що прагнуть до координації і контролю.

3 Заплановані зміни в суспільних відносинах і правила «гри» є предметом для спільного обговорення.

Ці характерні ознаки дають можливість розглядати ор-ції з точки зору соціально-родинних відносин.

За системного підходу ор-ція розглядається як набір незалежних частин, пов’язаних між собою завданням вижити, а дії організацій і їх поведінка- з погляду пристосування до цієї проблеми. Але системні теоретики не враховують того, що саме члени організації через свої дії приносять певні значення і загальні визначення,які і допомагають здійснювати їм процес регулювання й адаптації організаційних утворень.

За системного підходу організаційні структури розглядаються як трансцендентальні, тобто як такі,що мають власну логіку і доступні для аналізу незалежно від людських дій і сприйняття їх внутрішнього змісту. А Сільверман бачить ці ор-ційні структури як іманентні, тобто як такі, що безперервно конструюються і реконструються на основі людських дій і їхнього внутрішнього змісту.

33. Гірт Хофстеде і концепція ділової культури організацій.

Німецький дослідник Гірт Хофстеде, орієнтуючись на культурні відмінності між країнами, класифікував культурні аспекти організації на підставі чотирьох властивостей:1. Індивідуалізм (колегіальність). Індивідуалізм наполягає, що людина діє у власних інтересах, інтересах найближчих до неї людей, родичів. Колективістські уявлення передбачають, що кожна людина належить до групи і не може вважати себе вільною від неї. Група турбується про задоволення її запитів, вимагаючи повного й беззастережного підпорядкування.2. Зона влади. Сфера поширення влади як елемента культури обумовлюється простором, у межах якого наділений навіть найменшою владою в групі індивід усвідомлює нерівноправність у розподілі цієї влади і вважає це нормальним. Нерівноправність властива всім культурам, але лояльність щодо неї в різних культурах різна. Наприклад, є країни, де критерієм, що визначає межі влади, вважають рівень доходів. Усередині корпорацій цей критерій охоплює не тільки грошові виплати і право власності на відсотки, а й атрибутику посади (наприклад, модель наданого компанією автомобіля; особистий водій; можливість або неможливість спілкування із шефом).3. Усунення невизначеності. Ця властивість указує на ступінь прагнення людей уникнути ситуацій, у яких вони почувають себе невпевнено. Прикладом може бути практика нав’язування жорстких поведінкових стандартів і заклики вірити в абсолютну істину; позбавленій невизначеності культурі властиві активність, агресивність, емоційність, нетерпимість, а культури, що сприймають невизначеність, є більш рефлексивними, толерантними, їх агресивність зведена до мінімуму.4. Мужність (жіночність). Зважаючи на цю властивість, з’ясовують ступінь сприйнятливості культури до особливостей, притаманних жіночій моделі поведінки. Всі культури несуть у собі домінуюче чоловіче начало, передбачаючи, що чоловік самовпевнений, марнославний, прагне до боротьби і зорієнтований на досягнення матеріального успіху. Чоловіки цінують силу, рішучість, напористість. “Чоловічі” культури жінці відводять діяльність, пов’язану з поліпшенням якості життя, вихованням дітей, турботою про літніх та немічних. Жіночність, згідно з твердженням Г. Хофштеде, передбачає здатність до сприйняття малого, слабкого і повільного.“Чоловічі” культури акцентують на матеріальному успіхові й рішучості, жіночі – на якості життя й турботі про слабших.

34. Ігор Ансофф і теорія організаційного потенціалу.

В начале 1970-х годов известный теоретик и практик стратегического планирования и управления, американец русского происхождения Игорь Ансофф выдвинул ряд новых идей в области организационных структур управления, которые можно интерпретировать как теорию организационного потенциала. Он выделил два основных подхода к формированию организационных структур. Первый (статический) подход нацелен на оптимизацию внутреннего строения организации, второй (динамический) подход сосредоточен на анализе связей организации с внешней средой и с источниками ресурсов. При динамическом подходе организация рассматривается как в условиях стабильных внешних связей, так и в условиях изменяющейся внешней среды. Основной задачей руководства современной организации является решение стратегических проблем в условиях изменяющейся внешней среды. Один из важнейших тезисов динамического подхода – это существование тесной зависимости между характером внешних взаимосвязей, поведением компании и ее внутренней организацией. Об этом говорит и Альфред Чандлер, американский специалист по истории экономики. Чандлер утверждает, что изменение внешних условий приводит к необходимости изменения стратегии фирмы, далее – к изменению ее организационных характеристик (организационного потенциала) и, в конечном счете, – к преобразованию организационной структуры. Функциональные и дивизиональные структуры наиболее эффективны в условиях стабильных внешних связей, а в случае изменяющейся внешней среды более актуальными являются матричные структуры. Поведение современных организаций можно структурировать по трем стратегическим направлениям: увеличение экономичности использования ресурсов, обеспечение конкурентоспособности и активная политика в области инвестиций и инноваций. В зависимости от того, какая стратегия преобладает, в компании выстраивается соответствующий организационный потенциал, в том числе выбирается тот или иной вид структуры. Организационный потенциал – это сложный набор взаимосвязанных элементов составляющих организацию. В понятие организационного потенциала входит система ценностей, персонал, структура, информация, процессы, процедуры. Изменение организационного потенциала в соответствии с выбранной стратегией начинается с людей, с персонала и, прежде всего, с руководства организации. Затем изменяется система ценностей, перестраиваются процедуры, оптимизируются процессы. Таким образом, теория организационного потенциала говорит о том, что изменение внешней среды вызывает изменение стратегии организации, изменение стратегии в свою очередь вызывает изменение организационного потенциала, а изменение организационного потенциала вызывает адекватное изменение организационной структуры