- •2. Виникнення науки про менеджмент та напрями еволюції управлінської думки.
- •3. Принципи наукового управління за ф. Тейлором.
- •4. Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту.
- •6. Соціальна філософія менеджменту Мері Фоллет.
- •7. Системна концепція управління “7с” Томаса Пітерса і Роберта Уотермана.
- •8. А. Файоль. Принципи менеджменту.
- •9. Вклад вітчизняних вчених і практиків у розвиток науки управління.
- •10. Перспективи менеджменту: можливе і ймовірне.
- •11. Система менеджменту організації.
- •12. Організація як об’єкт управління. Необхідність і передумови формування інституту організації у суспільстві.
- •13. Організація як відкрита система. Принципи системного підходу до організації управління.
- •14. Організації та їх ознаки. Види організацій.
- •15. Зовнішнє та внутрішнє середовища організації.
- •17. Життєвий цикл організації та його стадії.
- •18. Організаційна культура: формування, фактори формування, підтримка та зміни.
- •19. Загальна характеристика та класифікація функцій менеджменту.
- •20. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори, що її визначають.
- •21. Організаційні структури, принципи їхньої побудови.
- •22. Типи організаційних структур.
- •24. Типи організацій щодо взаємодії з людиною: корпоративна та індивідуалістська організації.
- •25. Розвиток організаційних структур управління виробництвом у сучасних умовах господарювання.
- •27. Типи організаційних структур: лінійний, функціональний, комбінований.
- •28. Процес формування структури управління. Проблеми, пов’язані з невідповідністю структури управління операційним або виробничим процесом організації.
- •30. Оцінка та аналіз організаційних структур управління.
- •1. Зовнішнє середовище.
- •2.Технологія роботи
- •32. Девід Сільверман та антисистемна концепція організацій.
- •35. Методи моніторингу зовнішнього середовища організації та оцінка економічної ефективності моніторингу.
- •42. Едгар Шейн і системна модель організаційної мотивації.
- •43. Особливості концепції “любові і страху” Амітая Етціоні.
- •45. Поняття та процес контролю.
- •50. Поняття контролінгу. Основні функції контролінгу. Елементи контролінгу їх взаємодія
- •52. Стратегічне планування, мета і принципи стратегічного планування. Види стратегій.
- •53. Тактичне планування, основні завдання і прийоми.
- •55. Перешкоди на шляху планування. Плани, програми і прогнози в системі планування діяльності організації.
- •56. Система стратегічних, тактичних і оперативних планів.
- •57. Моделі стратегічного планування.
- •58. Стратегічне планування в менеджменті. Мета та загальна характеристика.
- •59. Місце планування у формуванні стратегічних рішень.
- •60. Процес формування стратегічного плану. Основні етапи.
- •61. Підходи до формування стратегічного плану. Планування від “досягнутого”, оптимізаційне та адаптивне планування.
- •62.Сутність інформації.
- •64. Комунікаційний процес. Форми комунікації в організаціях.
- •65. Використання інформаційних технологій в управлінні організацією.
- •66. Система комунікацій як основний інструмент сучасного менеджера
- •67. Основні види та форми спілкування менеджерів
- •68. Методи поширення інформації про діяльність організації
- •69. Неформальні комунікації в організації
- •70. Управлінські рішення та вимоги до них
- •71. Класифікація управлінських рішень
- •72. Етапи процесу прийняття раціональних рішень.
- •73.Підходи до оптимізації управлінських рішень.
- •74. Адміністративна модель прийняття управлінських рішень
- •75. Поведінкові аспекти ухвалення рішення
- •76. Групове ухвалення рішень в організаціях
- •77.Розробка та ухвалення управлінських рішень у ситуаціях визначеності, ризику, невизначеності.
- •78.Джеймс Марч та антираціональна концепція ухваленняя рішень.
- •79.Мішель Кроз’є і синтетична концепція прийняття рішень
- •80. Японський досвід стратегічних рішень методом “ринги се”.
- •81.Ролеві позиції та здатність суб'єкта до переробки інформації в процесі розробки та прийняття рішень
- •83.Необхідність моделювання. Моделювання як складова наукового підходу до прийняття рішень
- •84 Прогнозування результатів прийняття рішень
- •85. Типи моделей: фізична, аналогова, математична
- •86. Основні моделі застосування в менеджменті: теорія ігор, теорія черг….
- •87.Шляхи подолання основних проблем моделювання.
- •88.Сучасні методи та моделі прийняття раціональних та стратегічних управлінських рішень.
- •89. Проблеми, пов‘язані із невідповідністю моделей рівню сприйняття керівників.
- •90.Феномен влади в менеджменті.
- •91. Поняття балансу влади. Класифікація форм влади.
- •92. Основні підходи до вивчення сутності лідера
- •93. Модель управлінської решітки Блейка
- •94. Концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта.
- •96. Модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда.
- •97. Ситуаційні стилі керівництва “Шлях – ціль” Мітчела і Хауса.
- •99. Поняття керівництва і лідерства в менеджменті: подібність і відмінності.
- •100. Підхід до керівництва на засадах вертикальних попарних зв’язків Гріна.
- •101.Підходи до керівництва українського економіста Валерія Терещенка.
- •102. Формальне і неформальне лідерство.
- •103. Поняття про стилі керівництва. Автократичні, ліберальні та демократичні керівники
- •104. Вплив на діяльність організації стилю керівництва окремих керівників у масштабах всієї організації та окремих підрозділів
- •105. Проблеми пошуку найефективнішого стилю.
- •106 Поняття кар’єри та сфери її реалізації.
- •107. Модель ситуационного лидерства Стинсона-Джонсона
- •108 Концепция атрибутивного лидерства
- •109. Концепція зміни лідерства
- •111. Структура конфликта и основные формы поведения в конфликтной ситуации.
- •112. Стадії конфлікту,рывны ы т.Д.
- •113. Структурные методы решения конфликтов
- •114 . Понятие стресса. Причины стресса.
- •115. Рекомендації керівника щодо підвищення продуктивності праці та зниження стресу.
- •116. Сучасні підходи до управління конфліктними ситуаціями
- •117. Поява опору у вигляді страйку,саботажу та інших методів. Прояви невдоволення колективу.
- •118. Управління опором.
- •119. Практика передовых компаний в управлении конфликтами и сопротивлением
- •120. Поняття і сутність методів управління організаціями.
- •121. Класифікація методів управління.
- •122. Тенденції розвитку економіки від управлінської до підприємницької.
- •123.Значення новаторства, інноваційних процесів
- •124. Управління в умовах різних культур.
- •125. Технократизм і формалізм організаційної управлінської структури.
- •126. Вплив бюрократії та корупції на ефективність управління.
- •127.Підходи до оцінки ефективності управління
- •128. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці.
- •129. Волюнтаризм та анархія в менеджменті.
- •130. Організаційні зміни
- •131. Види ефективності.
- •132. Вплив сучасних тенденцій на ефективність управління
19. Загальна характеристика та класифікація функцій менеджменту.
Технологія управління організацією (підприємством) є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовою цього процесу.
Функції менеджменту — види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.
Сформувалися вони в процесі поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця в системі менеджменту, що дає змогу наголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основних), а також виділити об'єднувальну функцію. Загальні функції (Планування – складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання: Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів). Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти). Як ми збираємося це зробити?
Організація – як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання.
Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації.
Контроль – тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.
Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для прийняття правильного рішення.) задіяні, в усіх управлінських процесах; за допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси; об'єднувальна функція менеджменту — керівництво — пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.
Конкретні функції менеджменту класифікують за:
ознакою процесів управління — функції управління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;
ознакою об'єкту — функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;
ознакою елементів виробничо-господарської діяльності — функція управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо.
20. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори, що її визначають.
Під організаційною структурою управління слід розуміти впорядковану сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв'язки та механізми управління організацією. У ній виділяють такі поняття, як елементи (ланки), зв'язки та рівні. Відносини між елементами підтримуються завдяки зв'язкам, які прийнято підрозділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність у них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління.
Відповідно до цього побудова організаційної структури управління вимагає: угруповання всіх видів робіт по функціях, обов'язків або завдань; формування відповідних відділів, робочих груп та визначення індивідуальних виконавців; встановлення відношень з прийняття рішень і відносини між відділами, робочими групами та індивідуумами з приводу виконання ними функцій, обов'язків і завдань; встановлення каналів комунікацій і механізмів, що забезпечують координацію і передачу рішень по вертикалі і горизонталі. Структуру управління характеризують за допомогою таких понять, як складність, рівні формалізації і централізації, механізми координації. Складність організаційної структури управління визначається за кількістю відділів, груп, кваліфікованих фахівців і рівнів ієрархії. Формалізація характеризує масштаби використання правил і регулювальних механізмів для управління поведінкою людей, тобто рівень стандартизації робіт всередині організації. Централізація відображає ступінь концентрації прийняття рішень на самому високому рівні організації.. Високий рівень децентралізації забезпечує більш швидку реакцію на події та прийняття заходів у відповідь.
Координація базується на використанні механізмів інтеграції розділених ресурсів і дій. Інтеграція здійснюється як по горизонталі, так і по вертикалі. Вертикальна інтеграція базується на розробці стратегії і використання прав в рамках правил, процедур і систем планування.
Можна виділити два типових підходу, що одержали найбільше поширення. Перший - це формування структури управління виходячи з внутрішньої будови організацій, поділу робіт і раціоналізація управління - ієрархічний тип. Другий виходить з необхідності постійного пристосування структури управління до умов зовнішнього середовища, що отримав назву органічного.
Організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.
Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:
1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;
2) інформацію, яка передається цими каналами.
Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.
Ланка управління - відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.
Рівень управління -- сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.
Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).
Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:
1) склад та структура функцій управління;
2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;
3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
4) склад самостійних структурних підрозділів;
5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;
6) інформаційні зв'язки.
Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:
1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);
3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);
4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);
7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації;
8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації;
9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).
На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать: розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна); виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що виробляється, та технологія її виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво); сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок); масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. виробничих, збутових тощо); характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).
Концепція ієрархічної структури була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером, що розробив нормативну модель раціональної бюрократії. Вона містила наступні принципові положення: 1) чіткий розподіл праці, слідством якого є необхідність використання кваліфікованих фахівців по кожній посаді;
2) ієрархічність управління, при якій нижчий рівень підкоряється і контролюється вищестоячим; 3) наявність формальних правил і норм, що забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх завдань і обов'язків;
4) дух формальної знеособленого, з яким офіційні особи виконують свої обов'язки;
5) здійснення найму на роботу відповідно до кваліфікаційних вимог до даної посади.