Латинська мова

11

ВСТУП

Латинська мова відноситься до так званих літературно>істо> ричних мов. Її називають «мертвою», як і деякі інші мови, бо зараз немає народу, який би спілкувався нею. Але знання основ латинської мови завжди вважалось ознакою високої культури людини, її освіченості. І до нашого часу актуальні слова римсь> кого оратора, філософа та письменника Цицерона: «Non tam praeclare est scire Latine, quam turpe nescire» — Не так похвально знати латинську мову, як ганебно не знати її.

Існує багата літературна та наукова спадщина латинською мовою. Це твори римських поетів: Вергілія, Горація, Овідія, Ка> тулла; праці знаменитих вчених, філософів, ораторів: Цицеро> на, Цезаря, Лукреція, Сенеки, Плінія Старшого та багатьох інших. Вони відіграли значну роль у формуванні європейської науки, культури та мистецтва.

Із глибин століть дійшли до нас блискучі афоризми латин> ських авторів. Ми використовуємо їх у повсякденному спілкуванні, зустрічаємо в художній та науковій літературі, в юридичній та дипломатичній практиці. Деякі з цих афоризмів стали гаслами держав, спілок, товариств, учених, політичних діячів: Noli nocere! — Не нашкодь! (гасло медиків та фармацевтів); Citius, altius, fortius! — Швидше, вище, сильніше! (гасло Олімпійських ігор); Gens una sumus. — Ми — єдине плем’я (гасло шахистів); Similia similibus curantur. — Подібне лікується подібним (кредо гомеопатів) та інші.

Багато латинських слів, які відносяться до різних сфер людської діяльності, стали інтернаціональними: консенсус, спонсор, конверсія, плюралізм, студент, провізор, стипендія, реакція, експеримент, факультет, ректор, декан, аспірант, ла> борант, аудиторія, інститут та інші.

Свою назву латинська мова (Lingua Latina) одержала від сло> ва Latium — назви невеликої області в центрі Апеннінського півострова. Тут, на перехресті старовинних торговельних шляхів, мешкало плем’я латинів. У 754 р. до н. е. воно засну> вало місто Рим (Roma), яке з часом стало центром величез> ної рабовласницької держави — Римської імперії. Офіційною мовою цієї держави була латинська. На початок нашої ери,

12

з розширенням кордонів Римської імперії, латина розповсюди> лась на території сучасної Іспанії, Португалії, Франції, Швей> царії, Нідерландів, частини Німеччини, південної Англії, Чехії, Словакії, Угорщини, Румунії, Македонії, Болгарії, Албанії, Греції, Туреччини, Лівану, Сирії, Палестини, Єгипту, Лівії, Туні> су, Алжиру, острова Сицилії.

Розмовна різновидність латинської мови, так звана вульгар> на латина, впливаючи на місцеві діалекти, дала початок групі романських мов, до якої належать сучасна італійська, іспансь> ка, португальська, французька, румунська, молдавська та деякі інші.

Усвою чергу латина постійно відчувала на собі вплив давньо> грецької мови, особливо після підкорення Греції Римом у 146 р. до н. е. У цей період грецька мова була другою мовою імперії,

адвомовність — характерним явищем римського життя. Саме тоді латинська мова запозичує багато грецької лексики, зокре> ма наукових понять з різних областей знань, у тому числі й з ме> дицини. Так історично склалося, що медична та фармацевтична термінології з давніх>давен формувалися на двомовній основі.

Відомо, що вперше медичні терміни були зібрані та записані «батьком» медицини греком Гіппократом у V ст. до н. е. в «Corpus Hippocraticum» («Гіппократовій збірці») — енциклопедії давньо> грецької медицини. Етичні норми для лікарів були розроблені Гіппократом і дійшли до нашого часу у вигляді «Клятви Гіппо> крата». Значний внесок у розвиток медичної термінології зро> били лікарі Олександрійської школи в IV–III ст. до н. е. Надалі вона збагачувалась головним чином завдяки працям римських учених. Найвідомішими з них були Авл Корнелій Цельс (кінець I ст. до н. е. — перша половина І ст. н. е.) — автор славетного трактату «Про медицину» та Клавдій Гален (131–201 рр. н. е.) — грек, який писав грецькою мовою, але жив і працював у Римі.

Велику увагу питанням медицини приділено у енциклопе> дичній праці «Природнича історія» відомого римського вчено> го Плінія Старшого (23–79 рр.) та у «Природничих проблемах» Луція Аннея Сенеки (І ст. н. е.).

УXII ст. латиною був перекладений знаменитий «Канон лікарської науки» Ібн>Сіни, чи Авіцени (980–1037 рр.), який до кінця XVI ст. був основним навчальним посібником з медици> ни в Європі. Багато відомостей щодо використання лікарських рослин вміщує і відомий «Салернський кодекс здоров’я» Ар> нольда із Віланови (приблизно 1235–1311 рр.).

13

Вплив латинської мови на європейську культуру не обме> жується періодом розквіту та могутності Римської імперії. І після падіння Риму (476 р. н. е.) вона залишається мовою церкви та юриспруденції, науки, літератури та дипломатії. Включно по XVIII ст. латина — мова науки. Найвидатніші вчені, філософи, поети епохи Відродження та Нового часу писали латиною свої твори: Спіноза, Т. Моор, Галілей, Е. Ротердамський, Ф. Бекон, Кампанелла, Ньютон, Лейбніц, Копернік, Данте, Петрарка, Боккаччо та інші.

Серед російських вчених та лікарів у XVII–XIX ст. латин> ською мовою написані праці М.В. Ломоносова (1711–1765 рр.), М.І. Пирогова (1810–1881 рр.), відомого фармаколога І.Є. Дядь> ківського (1784–1841 рр.). Наукові дисертації в Росії до ХХ ст. повинні були захищатися латинською мовою. Латиною запов> нювалися історії хвороб. Латиною видані п’ять перших росій> ських фармакопей (до 1866 р.).

ВУкраїні латинську мову використовували у своїх творах

Ю.Дрогобич (приблизно 1450–1494 рр.), С. Оріховський (1513– 1566 рр.), І. Домбровський (початок XVII ст.), Григорій Сково> рода (1722–1794 рр.) та багато інших. У 1589 р. у Києві була за> снована Києво>Могилянська академія, де всі науки, крім слов’> янської граматики та православ’я, викладалися латинською мо> вою. Вихованці спілкувалися латиною як в академії, так і вдома.

Утративши значення мови міжнародного спілкування, ла> тина сьогодні залишається джерелом творення міжнародних но> менклатур, нової наукової лексики. Маючи строго фіксоване значення, греко>латинські словотвірні елементи дозволяють дати точне визначення нового поняття або назви, вказати на ха> рактерну особливість, відмінну ознаку тієї або іншої речовини, явища і т. п. Так утворюються назви нових невідомих захворю> вань, симптомів, вірусів, мікроорганізмів, а також назви нових лікарських препаратів.

Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) видаєть> ся Міжнародна Фармакопея («Pharmacopoea Internationalis») — перелік міжнародних латинських назв лікарських препаратів. Латинською мовою в багатьох країнах прописуються рецепти.

Слова «фармація», «фармацевт», «фармацевтичний» похо> дять від грецького слова pharmacon — ліки, яке в свою чергу було запозичено грецькою з давньоєгипетської мови і вперше зустрі>

14

чається під зображенням давньоєгипетського бога мистецтва лікування Тота.

Слово «термін» — латинського походження (від terminus — границя, край, межа. Термін — ім’я римського бога кордонів та меж). Основне призначення терміна — точно та однозначно виз> начати та називати певне наукове поняття. Терміном може бути як одне слово, так і словосполучення. Сукупність термінів пев> ної галузі знань називається термінологією. Необхідно відрізня> ти саме терміни — назви загальних понять, та номенклатурні найменування — назви, які означають одинарні поняття. Су> купність номенклатурних найменувань у межах певної класифі> каційної системи утворює відповідну номенклатуру. Існують бо> танічна, анатомічна, хімічна, зоологічна, гістологічна, мікробіо> логічна латинські міжнародні номенклатури.

Сучасна фармацевтична термінологія це результат багатові> кового розвитку теоретичної та практичної фармації, багатьох спеціальних дисциплін, які вивчають дослідження, виробниц> тво та застосування лікарських засобів. Вона складається з тер> мінологічних підсистем цілого ряду областей знань. У курсі фар> мацевтичної латини вивчаються: 1) фармакологічна номенкла> тура, яка включає в себе назви груп лікарських засобів (cardiaca — серцеві, sedativa — заспокійливі та ін.), номенклатурні найме> нування окремих лікарських препаратів (Aethazolum, Aspirinum, Octoestrolum та ін.) та стандартні рецептурні формулювання й вирази; 2) міжнародна латинська ботанічна номенклатура ра> зом з фармакогностичною термінологією, що складається з най> менувань фармакогностичних об’єктів (органів рослин, про> дуктів рослинного та тваринного походження); 3) термінологія фармацевтичної хімії (тривіальні назви синтетичних лікарських засобів та міжнародна номенклатура деяких хімічних сполук — кислот, оксидів та солей); 4) технологічна термінологія (назви форм ліків та галенових препаратів, виробничих та аптечних процесів і операцій; 5) медко>біологічна термінологія.

Оволодіння основами латинської граматики, знання визна> ченого лексичного мінімуму, греко>латинських словотвірних елементів та структури спеціальних термінів забезпечують професійну термінологічну грамотність майбутнього спеціаліс> та>фармацевта.

Invia est in medicina via sine lingua Latina. — Немає шляху в медицині без латинської мови.

15

ЗАНЯТТЯ № 1

§1. Алфавіт. Правила читання букв

ібуквосполучень

Улатинському алфавіті, який використовується в сучасній медичній та фармацевтичній термінології, 25 букв.

16

1.Усі приголосні перед буквою [е] вимовляються твердо.

2.Буква J, j не вживається в словах грецького походження, так як там не було звука [й]: Iodum [йо' дум].

3.Буква K, k зустрічається рідко, у словах нелатинського походження, а також у тих випадках, коли потрібно вимовити

звук [k] перед звуками [e] або [i]: hypoglykaemicus [гіпоґлікe' мікус].

4.Буква Υ, y вживається тільки в словах грецького походження.

До латинського алфавіту вона введена для передачі грецької букви Υ (іпсилон).

17

§2. Класифікація звуків

Улатинській мові звуки діляться на голосні та приголосні. Голосним звукам відповідають букви: a, e, i, o, u, y. Приголос> ним звукам відповідають букви: b, c, d, f, g, h, j, k, l, m, n, p, q, r, s, t, v, x, z.

§ 3. Диграфи

Диграфом називається сполучення приголосних, яке вимов> ляється як один звук. У латинській мові вживаються такі дигра> фи грецького походження:

ch – [х] Chloroformium [хльорфо' рміум] — хлороформ ph – [ф] pharmaceuta [фармаце' ута] — фармацевт

rh – [р] Rheum [ре' ум] — ревінь

th – [т] therapia [терапi' я] — лікування

§ 4. Дифтонги

Дифтонгом називається сполучення двох голосних букв в одному складі. Він може вимовлятися як один звук (монофтонг) або як два звуки (власне дифтонг).

У латинській мові розрізняють чотири дифтонги, які вимов> ляються таким чином:

ае – як український [е]: aether [е' тер] — ефір

ое – приблизно як український [е] чи німецький [ö]: pharmacopoea [фармакопе' а] – фармакопея, oedema [öде' ма] або [oде' ма] – едема, набряк

eu – як український [eу] (з коротким у): Europаeus [еуро> пе' ус] — європейський

au – як український [aу] (з коротким у): Aurum [а' урум] — золото

Якщо буквосполучення ае і ое не становлять дифтонга, тоб> то голосні в ньому відносяться до різних складів, над буквою е ставимо дві крапки – ё. У таких випадках ці буквосполучення вимовляються як [ае] і [ое]: Aloё [а' льое] — алое, сабур; aёr [а' ер] — повітря.

18

§5. Грецькі словотвірні елементи

Уфармацевтичній термінології багато слів грецького похо> дження. У найменуваннях препаратів часто вживаються грецькі словотвірні елементи.

Запам’ятайте написання деяких часто вживаних у фарма> цевтичних і медичних термінах префіксів і коренів грецького по> ходження, в яких пишуть букву у, диграфи та дифтонги:

19

§6. Контрольні питання

1.Скільки букв у латинському алфавіті?

2.Яка буква ніколи не вживається у словах грецького похо> дження?

3.Яка буква вживається тільки у словах грецького похо> дження?

4.Що таке дифтонг? Скільки дифтонгів у латинській мові? Назвіть і вимовте їх.

5.Що таке диграф? Назвіть і вимовте диграфи, які вжива> ються у латинській мові.

6.Якими буквами передається на письмі звук [і]?

7.Як вимовляється буква с? В яких позиціях?

8.Як може вимовлятися буква s? В яких позиціях?

9.Як вимовляється буква l?

10.Назвіть особливість вживання букви q.

11.Як читається буквосполучення ti?

§7. Вправи

1.Прочитайте вголос, зверніть увагу на вимову дифтонгів ae, oe, au, eu:

Octoestrо' lum, Oestradiо' lum, Haematogе' num, paediа' ter, idа' eus, oedе' ma, а' ёr, Aёvi' tum, pro roentgе' no, purpu' reus, А' urum, а' ureus,

20